Постанова

від 25.04.2012 по справі 40/249-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2012 р. Справа № 40/249-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоДунаєвської Н.Г. суддів :Мележик Н.І., Подоляк О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПП "Спутник" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 13.04.2011 у справі№ 40/249-09 за позовомПП "Спутник" (надалі -Підприємство) до 1. ВАТ "Харківський електротехнічний завод "Трансзв'язок"; (надалі -Товариство) 2. Харківської міської ради про визнання права власності за участю 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області; 2. Прокуратури Червонозаводського району міста Харкова; 3. Харківської міжрайонної транспортної прокуратури за участю представників: від позивача - не з'явились від відповідача-1 - не з'явились від відповідача-2 - не з'явились від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області - Зучек Є.Н. від прокуратури Червонозаводського району міста Харкова - не з'явились від Харківської міжрайонної транспортної прокуратури - не з'явились

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2009 року Підприємство звернулося до господарського суду з позовом до Товариства та Харківської міської ради про визнання за ним права власності на нежитлові приміщення.

Позов мотивований тим, що оскільки позивач власними силами, за згоди орендодавця, здійснив капітальний ремонт та перебудову спірного майна, внаслідок чого було створено нові об'єкти, він має право на визнання за ним права власності на вказане майно.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.09.2009 (суддя Хотенець П.В.) позов задоволено частково: визнано за Підприємством право власності на нежитлові будівлі розташовані за адресою: Україна, 61102, м. Харків, вул. Достоєвського, 16-А, які складаються з літ.: "А-1", по першому поверху, (виробничий цех) загальною площею - 958,7 кв.м., основною (виробничою) - 926,5 кв. м., допоміжною - 32,2 кв. м.; "Б-1" (склад) загальною площею - 16,2 кв. м., основною -16,2 кв. м.; "В-1" (склад) загальною площею - 87,5 кв. м., основною -87,5 кв. м.; "Г-1" (теслярний цех) загальною площею - 20,0 кв. м., основною (виробничою) - 20,0 кв. м.; "Д-1" (склад) загальною площею - 12,9 кв. м., основною -12,9 кв. м.; "Ж-1" (склад) загальною площею - 114,6 кв. м., основною - 114,6 кв. м. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.04.2011 (судді: Сіверін В.І., Білоконь Н.Д., Терещенко О.І.) рішення господарського суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові.

Не погоджуючись з постановою, Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 29.04.1988 між Товариством (Замовник) та Підприємством (Виконавець) укладено Договір на організацію виробництва товарів народного споживання та надання послуг № 12 відповідно до умов якого Товариство передає, а Підприємство приймає недобудоване приміщення загальною площею 972 кв. м., вартістю 60,4 тис. крб., яке Виконавець на кошти Замовника зобов'язується добудувати та використовувати для виробництва товарів народного вжитку, надання послуг та комплектуючих підприємствам.

Відповідно до акту від 12.05.1988 вказане приміщення мало каркас, дах, встановлені ворота, віконні рами без скла, зведені стіни на 50%, відсутня підлога, пісочна підлога була завалена сміттям, до модулю не було проведено жодних комунікацій -води, каналізації, електроенергії та опалення.

В подальшому 31.03.1989 року, між Підприємством (Орендар) та Товариством (Орендодавець) щодо спірних нежитлових приміщень укладено Договір на оренду виробничих та інших приміщень, устаткування, наданню послуг з опалення, води, електроенергії та каналізації.

09.01.1991 Підприємство уклало з МП "Аттик" (Виконавець) Договір про складання кошторису для будівництва, предметом якого було розроблення кошторису на загальнобудівельні, електромонтажні, сантехнічні роботи спірних приміщень, а 01.03.1991 -Договір підряду № 2 на загальну суму 29 829 крб.

16.03.1993 Підприємством від відділу капітального будівництва Товариства була отримана згода на будівництво складських приміщень біля орендованого модуля.

02.02.1995 Підприємство уклало з ДП "АнКо" (Підрядник) Договір підряду № 7 на виконання загально будівельних, електромонтажних, сантехнічних робіт на загальну суму 390 456 358 крб., у тому числі ПДВ 20 % 65 076 060 крб., у виробничому модулі.

15.03.1996 між позивачем та Закритим акціонерним товариством "Весна" укладено Договір підряду № 1 на виконання загально будівельних, електромонтажних, сантехнічних робіт у виробничому модулі на загальну вартість 41 706 грн.

30.12.1998 року між сторонами укладено Договір оренди № 21, згідно умов якого Товариство передало Підприємству в оренду приміщення, які знаходились на балансі Товариства, загальною площею 972 кв. м. та балансовою вартістю 336 939 грн.

Станом на 05.06.2000 залишкова балансова вартість виробничого модуля складала 83494 грн.

Відповідно до Кошторису № 1 від 20.02.1991 та Зведеного кошторисного розрахунку 2000 року вартість будівництва спірного виробничого модуля складає 26 4514 грн.

23.02.2000 КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" був виготовлений Технічний паспорт та проведена інвентаризація спірних нежитлових приміщень, відповідно до якого Товариству належить 960,39 кв. м., а Підприємству - 806,31 кв. м.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.04.2001 між Товариством (Орендодавець) та Підприємством (Орендар) укладено Договір оренди № 21, згідно умов якого Товариство передало Підприємству в оренду приміщення, які знаходились на балансі Товариства, загальною площею 972 кв. м. та балансовою вартістю 185 994 грн.

29.12.2001 між сторонами у справі укладено Договір про надання комунальних послуг, необхідних для нормального функціонування вищенаведеного виробничого модуля.

Рішення господарського суду першої інстанції, з посиланням на ст. ст. 332, 376 ЦК України, мотивоване тим, що внаслідок здійсненого Підприємством капітального будівництва, перебудови, перепланування та реконструкції об'єкта оренди, з дозволу Товариства, вартість спірного майна значно збільшилась та було створено новий об'єкт, а тому, за позивачем має бути визнано право власності на спірні приміщення.

Проте, такі висновки суду першої інстанції обґрунтовано спростовані апеляційним господарським судом, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 332 ЦК України переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває право власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду.

Апеляційним господарським судом вірно зазначено, що особа, яка здійснила переробку речі набуває право власності на нову річ тільки в тому випадку, коли наявні одночасно наступні умови: добросовісність особи, яка здійснила переробку, що передбачає те, що особа до закінчення переробки не знала та не могла знати, що використовує чужий матеріал для виготовлення нової речі; вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу; бажання особи, яка здійснила переробку речі щодо виникнення права власності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Підприємству біло відомо, що воно користується на праві оренди приміщенням, яке належить до державної власності, оскільки вказане майно не увійшло до статутного фонду Товариства при його корпоратизації, а також, в порушення ст. 33 ГПК України, позивачем не доведено, що будівельні роботи були виконані саме за його кошти.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірних висновків про те, що Підприємством не було створено нової речі, що виключає застосування до спірних правовідносин положень ст. 332 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду можливе за наявності певних умов, а саме: надання забудовнику земельної ділянки у встановленому порядку, відсутність порушень будівельних норм і правил, заперечень з боку власника земельної ділянки, відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Апеляційний господарський суд, дійшов обґрунтованих висновків, про те, що посилання господарського суду першої інстанції на ст. 376 ЦК України, є безпідставним, оскільки, наявність вказаних обставин останнім не досліджувалась.

З огляду на вищевикладене, встановивши, що Підприємство не набуло права власності на спірні приміщення, суд апеляційної інстанції дійшов правомірних та обґрунтованих висновків про скасування рішення господарського суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111 7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПП "Спутник" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.04.2011 у справі № 40/249-09 залишити без змін.

Головуючий, суддя Н. Дунаєвська

С у д д і Н. Мележик

О. Подоляк