Рішення

від 24.04.2012 по справі 635-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

24.04.2012Справа №5002-32/635-2012

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом - Приватного підприємства «Монолітспецбуд» (99003, АР Крим, вул. Комуністична, 10а, оф. 33, ідентифікаційний код 35337485).

До відповідача - Державного підприємства МОУ «Кримвійськбуд» (95043, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Залізнична, 5, ідентифікаційний код 24308323).

Про стягнення 49 981,99 грн.

За участю представників:

Від позивача - ОСОБА_2, довіреність № 25 від 08.12.2011р. у справі

від відповідача - не з'явився.

Судом роз'яснено учасникам судового процесу їх права і обов'язки, зокрема передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, а також право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Приватне підприємство «Монолітспецбуд» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Державного підприємства МОУ «Кримвійськбуд» про стягнення суми основної заборгованості в розмірі 28 248,99 грн.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 24.02.2012р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 12.03.2012р.

До позовної заяви позивачем було надане клопотання про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно та грошові кошти Державного підприємства МОУ «Кримвійськбуд».

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 26.03.2012р. у задоволенні заяви відмовлено.

Так, позовні вимоги мотивовані тим, що Ухвалою Господарського суду АР Крим від 03.12.2009р. у справі № 2-27/3384-2009 затверджено мирову угоду на суму 62 490,00 грн., проте станом на 30.12.2011р. відповідач не погасив заборгованість в розмірі 15 000,00 грн., що і стало приводом для звернення позивача із позовом про стягнення суми заборгованості.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 10 248,99 грн. пені та 20% штрафу в розмірі 3 000,00 грн.

16.03.2012р. від позивача на адресу суду надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач просив суд 15 000,00 грн. суми основного боргу та 33 372, 49 грн. пені.

Судом вказана заява була прийнята та подальший розгляд справи здійснювався в межах збільшених позовних вимог.

Представник відповідача у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи заперечення пропуском строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені та недоведеністю підстав для забезпечення позову.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємства «Монолітспецбуд» звернулось до суду із позовною заявою до Державного підприємства МОУ «Кримвійськбуд», в якій просило суд стягнути з відповідача суму основного боргу 128490,18 грн.

Позивач в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України заявою від 20.07.2009 р. збільшив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 140040,10 грн., з яких 37550,00 грн. пені.

Суд прийняв до уваги уточнення позивача.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 03.12.2009р. у справі № 2-27/3384-2009 Затверджено мирову угоду по справі №2-27/3384-2009, укладену між приватним підприємством "Монолітспецбуд", м. Севастополь, вул.. Комуністична, 10а, оф. 33 ( ЗКПО 35337485 ) та Державного підприємства МОУ "Кримвійськбуд", м. Сімферополь, вул.. Железнодорожна, 5, ( ЗКПО 24308323 ) на наступних умовах:

- Державне підприємство МОУ "Кримвійськбуд" м. Сімферополь, вул.. Железнодорожна, 5, ( ЗКПО 24308323 ) визнало заборгованість перед приватним підприємством "Монолітспецбуд" м. Севастополь, вул.. Комуністична, 10а, оф. 33 ( ЗКПО 35337485 ) у розмірі 62490,00 грн.

- Державне підприємство МОУ "Кримвійськбуд" м. Сімферополь, вул.. Железнодорожна, 5, ( ЗКПО 24308323 ) зобов'язується сплатити заборгованість у сумі 62490,00 грн. в строк до 30.12.2009 р.

- Державне підприємство МОУ "Кримвійськбуд" м. Сімферополь, вул.. Железнодорожна, 5, ( ЗКПО 24308323 ) зобов'язується сплатити приватному підприємству "Монолітспецбуд" м. Севастополь, вул.. Комуністична, 10а, оф. 33 ( ЗКПО 35337485 ) 50% судових витрат у сумі 700,20 грн. державного мита та 156,25 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

- Приватне підприємство "Монолітспецбуд" м. Севастополь, вул.. Комуністична, 10а, оф. 33 ( ЗКПО 35337485 ) відмовляється від вимог в частині стягнення 37550,00 грн., судових витрат у сумі 700,20 грн., витрат на забезпечення судового процесу у сумі 156,25 грн.

- Приватне підприємство "Монолітспецбуд" м. Севастополь, вул.. Комуністична, 10а, оф. 33 ( ЗКПО 35337485 ) та Державне підприємство МОУ "Кримвійськбуд" м. Сімферополь, вул.. Железнодорожна, 5, ( ЗКПО 24308323 ) підтверджують, що укладення даної мирової угоди по справі № 2-27/3384-2009 не порушує прав та інтересів інших осіб у тому числі й держави.

Вказана ухвала набрала законної сили.

Так, позивач стверджує, що відповідач не в повному обсязі виконав умови вищевказаної мирової угоди , що і стало приводом для звернення позивача із відповідним позовом до господарського суду.

Проте, суд вважає за необхідне зауважити наступне:

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлене, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вищий Господарський суд України в пункті 3.19 Постанови Пленуму № 18 від 26.12.2011 року зазначив наступне:

якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 17 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 18 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про зобов'язання виконати мирову угоду, у випадку задоволення якого господарський суд видає наказ. Відповідний позов може мати як майновий, так і немайновий характер у залежності від змісту умов мирової угоди.

Позивач в якості нормативного обґрунтування позовних вимог обрав статті Цивільного кодексу, які стосуються взаємовідносин за договором підряду, проте суд звертає увагу позивача, що він в якості підстави позову зазначив саме невиконання відповідачем умов мирової угоди, тоді як будь-які договірні взаємовідносини сторін в рамках даного спору судом не розглядаються, оскільки суд не має права делегувати собі повноваження позивача та змінювати предмет або підставу позову.

В разі ухилення відповідача від виконання мирової угоди затвердженої судом, позивач не позбавлений права звернутись до суду за захистом свого майнового інтересу, проте має обрати спосіб захисту такого інтересу у відповідності до вимог діючого законодавства.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 33 372, 49 грн. пені.

Стосовно стягнення пені суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчинюється у письмовій формі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, застосування такої міри відповідальності до боржника, як стягнення з нього пені, можливе у разі погодження сторонами у договорі розміру пені, що підлягає стягненню з особи, що прострочила виконання грошового зобов'язання.

В даному ж випадку, сума боргу заявлена до стягнення позивачем на підставі мирової угоди, проте не на підставі договору, отже правова природа такої заборгованості є позадоговірною, що , в свою чергу, унеможливлює нарахування пені.

Тоді як пеня за несвоєчасне виконання обов'язків за договором підряду вже була предметом розгляду в справі № 2-27/3384-2009.

Крім того, слід ще раз нагадати, що договірні взаємовідносини сторін не виступають предметом розгляду в рамках даної справи.

Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Таким чином, суд не вправі самостійно змінити підставу позову та вважає за необхідне розглядати позовні вимоги на підставі мирової угоди, яку позивач визначив в якості підстави виникнення заборгованості.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 33 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

У судовому засіданні 24.04.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 24.04.2012р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Барсукова А.М.