Постанова

від 05.11.2008 по справі 9/142-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

9/142-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 05 листопада 2008 р.

                                                                                   № 9/142-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.,

суддівБарицької Т.Л.,

Грека Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги

Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на постанову

та рішенняКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.07.2008господарського суду Київської області від 26.05.2008

у справі№ 9/142-08

за позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

доКомунального підприємства "Вишнівськтеплоенерго"

простягнення 1 097 578, 17 грн.,

в судовому засіданні взяли участь представники:- позивача –Мацегорін А.О. (дов. №107/10 від 15.07.2008);- відповідача –Гаврилюк О.В. (дов. б/н від 02.09.2008);

Відповідно до розпорядження заступника Голови Вищого господарського суду України від 14.10.2008 № 449, розгляд справи № 9/142-08 господарського суду Київської області здійснюється у складі колегії суддів: Губенко Н.М. –головуючий суддя,  судді Барицька Т.Л., Грек. Б.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 26.05.2008 (суддя Євграфов Є.П.) позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі –позивач) задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Вишнівськтеплоенерго" (надалі –відповідач) на користь позивача 778 438,78 грн. заборгованості за поставлений природний газ протягом січня-грудня 2006 року, 208 340,90 грн. індексу інфляції, 24 664,86 грн. – 3% річних, 2 000,00 грн. пені, 10 795,79 грн. витрат по сплаті державного мита та 118,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позивач оскаржив до Київського міжобласного апеляційного господарського суду вказане судове рішення в частині відмови суду задовольнити вимогу позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 68 133,63 грн.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.07.2008 (головуючий суддя Чорногуз М.Г., судді: Жук Г.А., Зеленіна Н.І.) у справі №9/142-08, рішення суду першої інстанції залишено без змін, вимоги апеляційної скарги позивача –без задоволення.

Рішення господарського суду першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог, оскільки у період з січня по грудень 2006 позивач поставив відповідачу природний газ, що підтверджується наявним в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу, за який останній розрахувався частково; сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 778 438,78 грн.; поданий позивачем розрахунок індексу інфляції в розмірі 208 340,90 грн. та трьох відсотків річних у сумі 24 664,86 грн. відповідає вимогам чинного законодавства, так само як і розмір пені, за весь період прострочення платежу у сумі 68 133,63 грн. Однак, суд, врахувавши, що відповідач є комунальним підприємством, яке надає послуги по виробленню теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій, про що свідчить безпосередньо предмет договору, а також те, що борг виник у зв'язку з несплатою населенням комунальних послуг, враховуючи потребу відповідача в обігових коштів для якісної підготовки до осінньо-зимового періоду та те, що підприємство відповідача на сьогодні приймає участь у реструктуризації заборгованості, прийшов до висновку про можливість, як виняток, відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 83 ГПК України зменшити розмір пені, що підлягає стягненню і стягнути з відповідача пеню в розмірі 2000,00 грн.

Позивач, не погоджуючись частково із судовими рішеннями попередніх судових інстанцій, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені задовольнити. Скаржник обґрунтовує свої вимоги тим, що: судами попередніх інстанцій порушено приписи ст. 233 ГК України, ст.ст. 549-552 ЦК України, ст.ст. 42, 43, 83, 84 ГПК України.

Відповідач відзиву на касаційну скаргу позивача не надав, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути оскаржувані судові рішення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарським судом апеляційної інстанції належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 30.12.2005 між позивачем та відповідачем укладено договір на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій №06/05-2059-ТЕ-17 (надалі –договір).

Згідно з умовами договору позивач (постачальник за договором) зобов'язується передати у власність відповідача (покупець за договором) природний газ, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Відповідно до п. 3.3 договору приймання-передача газу, поставленого позивачем відповідачу у відповідному місяці, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого та протранспортованого газу.

Згідно з п. 3.4 договору відповідач зобов'язаний не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, надати позивачу два примірники акту приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою відповідача та погоджені, розподільною або газотранспортною організацією. Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків.

В силу ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникли зобов'язальні відносини.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Як встановлено судами, на виконання умов договору позивач поставив позивачу газ на загальну суму 11 600 663,22 грн., що підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій актами приймання-передачі. Натомість відповідач зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у сумі 778 438,78 грн. Наявність заборгованості відповідачем не заперечується.

Отже, суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідач не повністю сплатив грошові кошти за отриманий газ, надавши належну юридичну оцінку відносинам сторін, врахувавши положення ч. 1 ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, дійшли мотивованих висновків про обґрунтованість заявленої позивачем вимоги стягнути з відповідача заборгованість за договором у розмірі 778 438,78 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншим законами та договором.

Види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) визначено у ст. 217 ГК України як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/ або правові наслідки; такими засобами є відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ГК України учасники господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняються від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язання відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні  санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який построчив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Отже, оскільки, як встановлено судами попередніх судових інстанцій, мало місце порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором, то відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат на суму боргу у розмірі 208 340,90 грн. та трьох відсотків річних у сумі 24 664,86 грн., підставно задоволені судами попередніх інстанцій.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою  (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач на підставі п. 7.2 договору, ст. 231 ГК України та ст.ст. 549-551 ЦК України заявив вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 68 133,63 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зменшуючи розмір пені, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції з посиланням на ч. 1 ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, що підтримано судом апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач є комунальним підприємством, яке надає послуги по виробленню теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій, про що свідчать безпосередньо предмет договору на постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій №06/05-2059-ТЕ-17, укладений між позивачем та відповідачем, а також те, що борг виник у зв'язку з несплатою населенням комунальних послуг, врахував потребу відповідача в обігових коштах для якісної підготовки до осінньо-зимового періоду та те, що підприємство відповідача на сьогодні приймає участь у реструктуризації заборгованості.

З урахуванням наведених норм та встановлених судом першої інстанції фактів, підтриманих судом апеляційної інстанції, суди попередніх судових інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про можливість зменшення суми нарахованої позивачем до стягнення з відповідача пені.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення суду першої інстанції або постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення суду першої інстанції або постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, які досліджувалися судом апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій висновків.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 15.07.2008 року та рішення господарського суду Київської області від 26.05.2008 у справі №9/142-08 залишити без змін.

Головуючий   суддя                                                       Н.М. Губенко

Судді                                                                                          Т.Л. Барицька

                                                                                      Б.М. Грек