Постанова

від 27.03.2012 по справі 2а-904/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2012 року 2а-904/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Петренка В.А.,

за участю представників сторін:

від позивача -Орловський С.А., Скопич Я.В.,

від відповідача -Ядвіжина Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеніт ЛТД»

до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеніт ЛТД»з позовом до Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.02.2012 № 0000402301 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 80623,00 грн. і 20155,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.02.2012 № 0000422301.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом на підставі Акта перевірки, яким встановлено коригування позивачем валових витрат за самостійно виявленими помилками минулих періодів та завищення податкового кредиту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємством у відповідності до вимог чинного податкового законодавства здійснено виправлення помилки шляхом подання уточнюючого розрахунку. Як стверджує позивач, у підприємства наявні всі первинні документи, що підтверджують здійснення витрат та їх взаємозв'язок з господарською діяльністю підприємства.

Відносно формування податкового кредиту, позивач зазначив, що підприємством на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит. При цьому, ті обставини, на які посилається податковий орган як на підставу для визнання податкових накладних такими, що не відповідають вимогам податкового законодавства, зокрема, відсутність контрагентів позивача за місцезнаходженням не можуть бути прийняті до уваги, оскільки це не є підставою для твердження про порушення з боку позивача чи відсутність права на податковий кредит.

Крім того, на час проведення господарських операцій усі контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали право виписувати податкові накладні.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та пояснив, що позивач не мав права включати до валових витрат, витрати за період, який був перевірений попередньою перевіркою. Також, позивач не мав права включати до складу податкового кредиту сплачений податок на додану вартість за результатами виконання договорів з сумнівними контрагентами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зеніт ЛТД»є юридичною особою, що зареєстрована 02.11.1993 державним реєстратором Фастівської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку у Фастівській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області.

Посадовими особами Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеніт ЛТД»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011 за результатами якої складено Акт від 17.01.2012 № 29/5/2301-20601552 (далі -Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки та встановлено під час судового розгляду, перевіркою виявлено, що у 1 та 2 кварталі 2010 року позивач коригував валові витрати за самостійно виявленими помилками за результатами минулих податкових періодів у сумі 323759,00 грн. шляхом відображення у рядку 05 Декларацій «Коригування валових витрат».

Під час перевірки перевіряючі дійшли висновку про те, що позивач включив до валових витрат витрати за період, який вже перевірений попередньою перевіркою без документального підтвердження.

Крім того перевіркою також встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські правовідносини із сумнівними контрагентами.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю «Зеніт ЛТД»у період з січня по вересень 2010 року мало господарські взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Гіотон»відповідно до укладеного договору купівлі-продажу товарів від 01.10.2009 № 010-09. За результатами виконання даного правочину, позивачем включено до складу податкового кредиту суму сплаченого податку на додану вартість у складі придбаного товару у сумі 551587,50 грн.

Перевіркою встановлено, що вказаний контрагент позивача задекларував податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 180894,20 грн., розбіжність становить 370693,30 грн.

При цьому, згідно даних Акта перевірки, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців внесено запис про відсутність Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіотон»за місцезнаходженням, а також Свідоцтво платника податку на додану вартість контрагента позивача анульовано 11.11.2010

Також, перевіркою встановлено, що у період з березня по вересень 2010 року позивач мав господарські взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Онітект» згідно укладеного договору від 01.03.2010 № 01/03/10 відповідального зберігання, предметом якого було зберігання продовольчих продуктів.

За результатами виконання договору позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у складі придбаного товару у розмірі 138800,00 грн., у свою чергу, контрагент позивача задекларував податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 90200,00 грн., розбіжність становить 48600,00 грн. Водночас, Акт перевірки містить відомості щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців запису про відсутність Товариства з обмеженою відповідальністю «Онітект»за місцезнаходженням та анулювання 11.11.2010 Свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача.

У період з січня по березень 2010 року позивач мав господарські взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ескада Палас». У серпні 2010 року між позивачем та даним контрагентом укладено договір поставки від 01.09.2010 № 01/08/09, за результатами виконання якого позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у складі придбаного товару у розмірі 55773,00 грн., у свою чергу, контрагент позивача задекларував податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5265,00 грн., розбіжність становить 50508,30 грн. При цьому, Акт перевірки містить відомості щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців запису про відсутність Товариства з обмеженою відповідальністю «Ескада Палас»за місцезнаходженням та анулювання 08.11.2010 Свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача.

З лютого по квітень 2011 року позивач мав господарські взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «АФ Астарта», за результатами виконання яких позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у складі придбаного товару у розмірі 148243,30 грн., у свою чергу, контрагент позивача задекларував податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 45876,30 грн., розбіжність становить 102367,00 грн. Акт перевірки містить відомості щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців запису про відсутність Товариства з обмеженою відповідальністю «АФ Астарта»за місцезнаходженням та анулювання 19.09.2011 Свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача. При цьому, податковий орган стверджує про відсутність у даного контрагента позивача основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

У липні 2011 року позивач мав господарські взаємовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФУД ГРУП РІТЕЙЛ»згідно укладеного договору від 07.04.2011 № 65, предметом якого була купівля-продаж продовольчих товарів, сировини для виготовлення харчових продуктів і інше, а також додаткової угоди від 01.08.2011 № 1 до Договору від 07.04.2011 № 65.

За результатами виконання договору та додаткової угоди позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у складі придбаного товару у розмірі 148243,30 грн. Водночас, Акт перевірки містить відомості щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців запису про відсутність Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУД ГРУП РІТЕЙЛ»за місцезнаходженням та анулювання 08.11.2010 Свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача.

Перевіркою виявлено, що у березні 2010 року позивач мав господарські правовідносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фортексбуд». Предметом договору було надання послуг з виготовлення промислової підлоги, реконструкції даху, монтажу теплоізоляційної стіни та монтажу складських стелажів.

Згідно податкових накладних, надано будівельних послуг на суму 266184,00 грн., в тому числі податок на додану вартість у сумі 44359,00 грн.

Відповідно до Акта перевірки, усі фінансово-господарські документи (податкові накладні, акти прийому-здачі виконаних послуг) виписані для Товариства з обмеженою відповідальністю «Тесей».

Крім того, згідно постанови слідчого з ОВС слідчого відділу податкової міліції ДПА в Житомирській області майора податкової міліції Пономарчук О.В. від 05.07.2011 у кримінальній справі № 79002/11 по обвинуваченню за ознаками злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 27, частиною другою статті 205, частиною третьою статі 366 Кримінального кодексу України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фортексбуд»створене та здійснює фінансово-господарську діяльність з метою прикриття незаконної діяльності підприємств реального сектору економіки, створюючи незаконний податковий кредит своїм контрагентам та створює умови для недоотримання коштів державним бюджетом України.

З огляду на викладене, на думку податкового органу, первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності є такими, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійснення операції та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог - підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статі 8 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 80736,00 грн. - підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 514160,00 грн., - пункту 198.3 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 240535,00 грн.

На підставі Акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.02.2012 № 0000402301, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 100920,00 грн., з них -80736,00 грн. -за основним платежем та 20184,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 09.02.2012 № 0000422301, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 917778,00 грн., з них -754695,00 грн. -за основним платежем та 163083,00 грн. -за штрафними (фінансовими)санкціями.

Непогоджуючись з прийнятими відповідачем рішеннями позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Правові основи, принци, механізм та порядок формування валового доходу і валових витрат визначені Законом України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», який підлягав застосуванню до спірних правовідносин (надалі - Закон України від 28.12.1994 № 334/94-ВР).

Відповідно до пункту 2.1 статті 2 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР платниками податку є з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно з пунктом 2.1.2 статті 2 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР платниками податку є з числа нерезидентів - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.

Пунктом 3.1 статті 3 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, даною нормою передбачено вичерпний перелік підстав за наявності яких суб'єкт господарювання не має права включати до складу валових витрат витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Під час судового розгляду представник позивача пояснив, що у 2010 році підприємством було подано уточнюючу декларацію з податку на прибуток приватних підприємств за І і ІІ квартали 2010 року, в яких підприємством віднесено до складу валових витрат, витрати понесені у 2009 році.

Так, представник позивача надав суду деталізацію витрат за 2009 рік, з якої вбачається, що підприємство здійснювало витрати на оплату послуг у вказаному періоді та відобразило їх у І кварталі 2010 року, зокрема, мобільного зв'язку (ЗАТ «Український мобільний зв'язок») у сумі 65157,49 грн., що підтверджується даними наявних в матеріалах справи належним чином засвідчених копій рахунків, податкових накладних; послуги зв'язку наданих ВАТ «Укртелеком»у сумі 2466,57 грн. та ЗАТ «Телесистеми України»у сумі 381,71 грн., що підтверджується даними наявних в матеріалах справи належним чином засвідчених копій актів виконаних робіт, податкових накладних; витрат на електроенергію (ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго») у сумі 57924,12 грн., що підтверджується даними наявних в матеріалах справи належним чином засвідчених копій рахунків, податкових накладних; комунальних, виконаних АТЗТФШП «Козак»у сумі 2408,54 грн.; інформаційних послуг, наданих ОСОБА_6 у сумі 690,00 грн.; транспортних послуг, наданих ТОВ «Делівері» у сумі 79,17 грн. і ВАТ «Лубенський молочний завод»у сумі 833,33 грн.; інших послуг комунального характеру, наданих ДП УДЦЗРП «Укррефтранс»у сумі 222,33 грн.; послуг оренди, наданих ЗАТ «Житомирський м'ясокомбінат»у сумі 1357,52 грн.; відсотків за кредит, сплачених ВАТ «Укрексімбанк»у сумі 60086,11 грн.; комісії, сплачену за купівлю іноземної валюти у ВАТ «Укрексімбанк»у сумі 2980,62 грн.; курсових різниць у сумі 34575,60 грн.; інформаційних послуг, наданих ОСОБА_7 у сумі 700,00 грн.

Витрати, здійснені позивачем у 2009 році та відображені 2 кварталі 2010 року складаються з оплати: послуг зв'язку наданих ВАТ «Укртелеком»у сумі 2615,40 грн. та ЗАТ «Телесистеми України»у сумі 938,14 грн., СП ТОВ «Інтернешенел Телеком'юнікешен Компані»у сумі 820,90 грн.; мобільного зв'язку (ЗАТ «Український мобільний зв'язок») у сумі 27478,11 грн.; інформаційних послуг, наданих ОСОБА_7 у сумі 975,00 грн.; комунальних, виконаних АТЗТФШП «Козак»у сумі 2131,26 грн.; інформаційних послуг, наданих ОСОБА_6 у сумі 1170,00 грн.; витрат на електроенергію (ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго») у сумі 27853,21 грн., послуг водопостачання та водовідведення, наданих КП КОР «Фастівводоканал»у сумі 1232,43 грн.; інформаційних послуг, наданих ТОВ «УКР НЕТ Фастівський регіон», послуг оренди ВАТ «М'ясокомбінат «Ятрань»у сумі 10333,29 грн.; транспортних послуг, наданих ВАТ «Лубенський молочний завод»у сумі 11566,72 грн.; послуг банків, наданих ВАТ «Укрексімбанк», ВАТ «Приватбанк»у сумі 3514,42 грн.

На підтвердження вказаних витрат позивачем надано суду належним чином засвідчені копії рахунків, податкових накладних, актів виконаних робіт, актів здачі-прийняття робіт, документів банку, бухгалтерської довідки, платіжних доручень і реєстрів платіжних документів.

Тобто, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, що підтверджують здійснення підприємством витрат.

При цьому, суд звертає увагу, що податковим органом не надавалась оцінка вказаним первинним бухгалтерським документам і висновок відповідача про помилковість віднесення позивачем до складу валових витрат ґрунтується лише на тому, що позивач включив до валових витрат, витрати за період, за який податковим органом вже проводилась перевірка.

Крім того, відповідно до підпункту 5.2.7 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених у звітному податковому періоді у розрахунку податкового зобов'язання.

Пунктом 5.1 статті 5 визначено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податковий орган безпідставно не врахував валові витрати позивача, виходячи лише з того, що вказаний період перевірявся попередньою перевіркою.

Відносно нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Як вбачається з Акта перевірки, висновок податкового органу про порушення позивачем порядку формування податкового кредиту ґрунтується на висновку відповідача про невідповідність вимогам чинного податкового законодавства податкових накладних, виписаних ТОВ «Гіотон», ТОВ «Онітект», ТОВ «Ескада Палас», ТОВ «ФУД ГРУП РІТЕЙЛ», ТОВ «Фортексбуд»і нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ПП «Аф Астарта».

Відносно висновку податкового органу про нікчемність укладеної між позивачем та ПП «Аф Астарта»угоди, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Згідно з частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду стосовно недійсності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій між позивачем та контрагентами судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

В матеріалах даної справи наявні належним чином засвідчені копії видаткових накладних за період з лютого по квітень 2010 року (том ІІІ, а.с. 124-134), податкових накладних за період з лютого по квітень 2010 року (том ІІІ, а.с. 135-145), виписаних ПП «АФ Астарта»на виконання укладеного з позивачем правочину щодо купівлі-продажу глазурі кондитерської на загальну суму 889549,80 грн.

Тобто, позивачем надано первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції з купівлі-продажу у ПП «АФ Астарта»глазурі шоколадної.

Також, під час судового розгляду представник позивача зазначив, що підприємство купувало у вказаного контрагента шоколадну глазур, яку у подальшому реалізувало ВАТ «Житомирський маслозавод».

На підтвердження даної обставини, позивачем надано суду належним чином засвідчену копію договору поставки продукції від 11.01.2010 № 11/01, укладеного між ТОВ «Зеніт»до ВАТ «Житомирський маслозавод», відповідно до якого позивач зобов'язався поставити покупцю за окремими замовленнями крихту шоколадну.

Позивачем надано суду належним чином засвідчені копії видаткових накладних за період з лютого по липень 2011 року (том ІІІ, а.с.169-191) і податкових накладних за період з лютого по липень 2011 року (том ІІІ, а.с.192-214).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з Акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно посадових осіб вказаного контрагента позивача не було порушено кримінальних справ та не прийнято вироків суду з питань ухилення контрагента від сплати податків.

Таким чином, висновки податкового органу про нікчемність правочину, укладених між позивачем та вказаним контрагентом є безпідставними.

Відносно висновку податкового органу про невідповідність вимогам чинного податкового законодавства податкових наклданих, виписаних ТОВ «Гіотон», ТОВ «Онітект», ТОВ «Ескада Палас», ТОВ «ФУД ГРУП РІТЕЙЛ», ТОВ «Фортексбуд», суд зазначає наступне.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до 01.01.2011 визначалось приписами Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі - Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Податкове зобов'язання -це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 цього Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду (підпункт 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

У зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України починаючи з 01.01.2011 поняття податкового кредиту, порядок і умови його формування визначені вимогами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Із системного аналізу вказаних норм податкового законодавства вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних.

В матеріалах даної справи наявні належним чином засвідчені копії видаткових накладних за період квітень - серпень 2010 року (том II, а.с.118 - 157) податкових накладних за період квітень - серпень 2010 року (том II, а.с.158 - 197), виписаних TOB «Гіотон»на виконання укладеного правочину.

Також в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг) за період з квітня по липень 2010 року (том III, ах. 73-80), податкових накладних за період з квітня по липень 2010 року (том III, а.с. 81-88) виписаних TOB «Онітект»на виконання укладеного з позивачем договору. Належним чином засвідчені копії видаткових накладних за березень 2010 року (том III, а.с.89-93), податкових накладних за березень 2010 року (том III, а.с. 94-98), виписаних TOB «Ескада Палас»на виконання укладеного з позивачем правочину, належним чином засвідчені копії видаткових накладних за липень 2010 року (том III, а.с. 146-154), податкових накладних за липень 2010 року (а.с. 155-163), а також належним чином засвідчені копії актів приймання наданих послуг за березень 2010 року підписаних між позивачем та TOB «Фортексбуд»відповідно до договору від 04.03.2010 № 04/03-1 (том III, а.с. 215-220).

Також представник позивача зазначив, що TOB «Зеніт ЛТД»придбавало у TOB «Ескада Палас»морозиво, яке у подальшому реалізовано кінцевому споживачу. Виконання вказаних господарських операцій підтверджується даними наявних в матеріалах справи належним чином засвідчених копій видаткових накладних, податкових накладних, розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних (том II, а.с. 198-245, том III, а.с. 1-72).

На підставі вказаних податкових накладних, виписаних даними контрагентами, позивач сформував податковий кредит.

Із аналізу вказаних податкових накладних вбачається, що у них наявні усі необхідні реквізити, вони підписані уповноваженими особами і скріплені печатками підприємств.

Крім цього, щодо контрагента позивача -ТОВ «Фуд Груп Рітейл», в матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія довідки Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 26.01.2012 № 81/23-253/37021251, згідно з якою податковий орган за результатами проведення зустрічної звірки TOB «Фуд Груп Рітейл»щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків TOB «Зеніт ЛТД»(код ЄДРПОУ 20601552) їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2010 по 30.09.2011 дійшов висновку про те, що звіркою документально підтверджено здійснення господарських відносин із TOB «Зеніт ЛТД», їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а також належним чином засвідчені копії довідки Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 04.10.2011 № 238/2307-20601552, згідно з якою відповідач за результатами зустрічної звірки TOB «Зеніт ЛТД»з платниками податків, зокрема, TOB «Фуд Груп Рітейл»(код ЄДРПОУ - 37021251) за липень 2011 року дійшов висновку про те, що документально підтверджено реальність здійснення господарських відносин з TOB «Фуд Груп Рітейл».

В матеріалах справи також наявні належним чином засвідчені копії витягів із офіційного веб-сайту Державної податкової служби України, згідно з якими датою анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість TOB «Гіотон»є 11.11.2010, TOB «Онітект» - 11.11.2010, TOB «Ескада Палас»- 08.11.2010, ПП «АФ Астарта» - 19.09.2011, TOB «Фортексбуд»- 10.06.2011. Водночас, як було зазначено судом господарські правовідносини TOB «Зеніт ЛТД»із вказаними контрагентами здійснені з січня по вересень 2010 року, з ПП «АФ Астарта»- з лютого по квітень 2011 року, з TOB «Фуд Груп Рітейл»у липні 2011 року, з TOB «Фортексбуд»- у березні 2011 року, укладеного з позивачем правочину, належним чином засвідчені копії видаткових накладних за липень 2010 року (том III, а.с. 146-154), податкових накладних за липень 2010 року (а.с. 155-163), а також належним чином засвідчені копії актів приймання наданих послуг за березень 2010 року підписаних між позивачем та TOB «Фортексбуд»відповідно до договору від 04.03.2010 № 04/03-1 (том III, а.с. 215-220).

Таким чином, позивачем надано суду документи, що підтверджують факт реєстрації контрагентів позивача платниками податків станом на час здійснення господарських операцій.

При цьому, та обставина, що контрагенти позивача не знаходяться за місцезнаходженням не є підставою для визнання податкових накладних, виписаних цими контрагентами такими, що не відповідають вимога податкового законодавства.

Суду не надано будь-яких інших доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів, робіт і послуг).

У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР, а також пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

При цьому, та обставина, що контрагенти позивача не знаходяться за місцезнаходженням, не є підставою для визнання податкових декларацій,

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено суду, що сформовані позивачем валові витрати та податковий кредит не підтверджені первинними бухгалтерськими документами.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 09.02.2012 № 0000402301 в частині донарахування грошового зобов'язання за основним платежем у сумі 80623,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 20155,75 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 09.02.2012 № 0000422301.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зеніт ЛТД» судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 02 квітня 2012 р.