Постанова

від 30.10.2008 по справі 16/129пн

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

16/129пн

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 30 жовтня 2008 р.                                                                                    № 16/129пн  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.

розглянула

касаційну скаргу такасаційну скаргудержавного підприємства "Луганськвугілля"

(далі –Підприємство) закритого акціонерного товариства горнозбагачувальної фабрики "Краснолуцька" (далі – Фабрика)

на рішеннягосподарського суду Луганської області

від24.07.08

у справі№ 16/129пн

господарського судуЛуганської області

за позовомПідприємства в особі відокремленого підрозділу шахти "Фащівська" (далі –Шахта)

доФабрики

про          зобов'язання вчинити певні дії

В засіданні взяли участь представники:

- Підприємства:не з'явились;

- Фабрики:Грекова Г.В. (за дов. б/н від 01.02.08).

Ухвалою 24.09.08 Вищого господарського суду України касаційна скарга Підприємства № 03/7-306 від 04.09.08 та касаційна скарга Фабрики б/н від 05.09.08 були прийняті до провадження та призначені до розгляду у судовому засіданні на 30.10.08.

Вказана ухвала суду була направлена сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до

Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На момент розгляду справи у судовому засіданні 30.10.08 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання 30.10.08 представники Підприємства не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а на момент розгляду справи у судовому засіданні 30.10.08 повідомлень щодо неможливості участі у такому судовому засіданні до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядалась за наявними матеріалами справи, за участі представника Фабрики.

Про вказані обставини представника сторони було повідомлено на початку судового засідання 30.10.08. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представника сторони, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 30.10.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 24.07.08 господарського суду Луганської області (суддя Шеліхіна Р.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення мотивовано тим, що позивачем невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права. Зокрема, суд зазначив, що оскільки позивачем ставиться питання саме щодо допуску його представника на територію підприємства відповідача з метою здійснення заміру об'ємів та визначення фактичної якості продуктів збагачення вугілля, а не питання про визнання незаконними дій відповідача щодо притримання майна, яке належить позивачу на праві власності, то позивач намагається захистити своє право у спосіб, не передбачений законом.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач та відповідач звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами.

Підприємство у своїй скарзі ставить питання про скасування рішення від 24.07.08 господарського суду Луганської області та прийняття нового рішення, яким просить позовні вимоги задовольнити.

Свої вимоги Підприємство обґрунтовує тим, при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального права, а саме: ст.ст. 16, 317 Цивільного кодексу України.

Фабрика у касаційній скарзі просить рішення від 24.07.08 господарського суду Луганської області змінити шляхом виключення з мотивувальної частини рішення абзацу 3 сторінки рішення наступного змісту: "Замовник (позивач) зобов'язався оплачувати надану послугу по збагаченню вугілля після відвантаження відповідачем збагаченої продукції (за письмовою згодою позивача) на підставі розрахункових документів, у тому числі –залізничної накладної, посвідчення по якості, рахунку на сплату вартості послуг по збагаченню, які відповідач зобов'язався вручити позивачеві протягом 2 днів з дня відвантаження продукції. Після отримання позивачем розрахункових документів –на протязі 5 днів –він зобов'язаний оплатити відповідачеві послугу по збагаченню вугілля (пункти 3.8 та 5.1 за вказаним договором)" та речення "… оскільки укладений між сторонами договір про надання послуг не встановлює можливості для відповідача притримувати власність позивача у зв'язку з заборгованістю за послуги по збагаченню" з абзацу 2 сторінки 3 рішення.

Викладені вимоги Фабрика обґрунтовує порушенням судом вимог ч. 2 ст. 35, п. 3 ч. 1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України при викладенні рішення.

Розглянувши матеріали справи, касаційні скарги, заслухавши пояснення представника сторони, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як встановлено попередньою судовою інстанцією на підставі матеріалів справи, 09.06.05 між сторонами у справі було укладено договір про надання послуг № 62 (далі –Договір), на підставі якого виконавець (Фабрика) зобов'язалась збагачувати вугілля, поставлене на збагачення замовником (Підприємством), у строки, за показниками якості готового продукту та відвантажувати отримувачу на підставі письмового замовлення замовника і у порядку, визначеному в укладеному договорі, а замовник (Підприємство) зобов'язався оплачувати надану послугу по збагаченню вугілля.

Місцевий суд прийшов до висновку, що за своєю правовою природою вказаний Договір є договором про надання послуг і відповідає нормам правового інституту "Послуги" –глава 63 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд першої інстанції встановив, що за умовами укладеного Договору власником поставленого на збагачення вугілля і власником продукту збагачення є Підприємство, а Фабрика є виконавцем послуг по збагаченню і виконавцем письмових замовлень власника продукції (Підприємство) на відвантаження готового продукту, за що і отримує встановлену договором плату.

Матеріалами справи підтверджено, що Підприємство звернулось з позовом у даній справі –про зобов'язання Фабрики допустити представників Підприємства до заміру об'ємів та визначення фактичної якості продуктів збагачення вугілля, мотивуючи свої вимоги тим, що Фабрика неправомірно не виконує умов укладеного договору і не відвантажує продукцію збагачення у зв'язку з заборгованістю Підприємства за послуги по збагаченню вугілля. За таких обставин Підприємство позбавлено можливості розпорядитись своєю власністю (продуктом збагачення), яке знаходиться, по твердженню Підприємства, на території Фабрики у кількості 2 387 тонн, і реалізувати продукцію на вигідних Підприємству умовах.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги та наголошує, що відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 55 Основного Закону регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до норми ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що за змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, за змістом вказаного правового положення та з урахуванням вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому конкретно полягає порушення його прав та інтересів.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України регламентовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, ч. 2 вказаного правового положення передбачено наступні способи захисту цивільних прав та інтересів: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Також, встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Разом з тим, суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу, якими визначено наступне: при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Водночас, як встановлено місцевим судом на підставі матеріалів справи, Підприємство не намагається визнати недійсними дії Фабрики по створенню перешкод при вилученні Підприємством власного майна, не намагається визнати неправомірним володіння його власністю, не просить суд зобов'язати Фабрику виконати умови укладеного Договору в натурі і відвантажити вугілля (продукт збагачення) на письмове замовлення Підприємства і тільки після таких дій вимагати оплату, а також не просить захистити своє право власності на продукт збагачення.

З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставними висновок суду першої інстанції про те, що вимога про зобов'язання Фабрики допустити представників Підприємства до заміру об'ємів та визначення фактичної якості продуктів збагачення вугілля, задоволенню не підлягає, оскільки Підприємством некоректно визначено спосіб захисту порушеного (на його думку) права.

Стосовно касаційних вимог Фабрики, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що обставини, на які вона вказує, є переоцінкою доказів по справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.

З урахуванням наведених правових положень колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Підприємством та Фабрикою в касаційних скаргах, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що скаржники в касаційних скаргах стверджують факти порушення судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З урахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційних скарг у даній справі.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу державного підприємства "Луганськвугілля" № 03/7-306 від 04.09.08 та касаційну скаргу закритого акціонерного товариства горнозбагачувальної фабрики "Краснолуцька" б/н від 05.09.08 залишити без задоволення.

Рішення від 24.07.08 господарського суду Луганської області у справі

№ 16/129пн господарського суду Луганської області залишити без змін.

Головуючий Є.Першиков

судді:Т.Данилова

І.Ходаківська