Постанова

від 19.04.2012 по справі 31/226-37/424

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2012 № 31/226-37/424

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Скрипка І.М.

Зубець Л.П.

при секретарі судового засідання: Мельник О.Г. (помічник судді),

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - довіреність № 9 від 01.02.2011 року;

від відповідача: ОСОБА_3 - довіреність № 14/03 від 14.03.2012 року;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Гарант-Система" на рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року

у справі № 31/226-37/424 ( суддя Гавриловська І.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Гарант-Система",

до Гаражно-будівельного кооперативу „Лівобережний",

про стягнення майнової шкоди в розмірі 63 780,40 грн., -

встановив:

У травні 2011 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення на свою користь з відповідача майнової шкоди в порядку регресу в розмірі 63 780,40 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.07.2011 року у справі № 31/226 у задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 року рішення господарського суду м. Києва від 14.07.2011 року залишено без змін, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Гарант-Система" без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2011 року касаційну скаргу ПрАТ „СК „Гарант-Система" було задоволено частково; постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 року та рішення господарського суду м. Києва від 14.07.11 року -скасовано, а справу № 31/226 - передано на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.11.2011 року справу № 31/226 суддею Гавриловською І.О. було прийнято до свого провадження та присвоєно їй № 31/226-37/424.

Рішенням господарського суду м. Києва від 06.02.2012 року у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПрАТ „СК „Гарант-Система" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати дане судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

ГБК „Лівобережний" у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ПрАТ „СК „Гарант-Система" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року - без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2012 року вищезазначену апеляційну скаргу колегією суддів прийнято до свого провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Відповідно до розпорядження секретаря палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/3 від 22.03.2012 року здійснено заміну складу колегії суду. Розгляд апеляційної скарги ПрАТ „СК „Гарант-Система" на рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року здійснюється у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Скрипка І.М., Борисенко І.В.

В судовому засіданні, яке відбулося 22.03.2012 року було оголошено перерву до 19.04.2012 року.

Відповідно до розпорядження секретаря палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/3/1 від 19.04.2012 року здійснено заміну складу колегії суду. Розгляд апеляційної скарги ПрАТ „СК „Гарант-Система" на рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року здійснюється у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Скрипка І.М., Зубець Л.П.

До початку судового засідання через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові заперечення на апеляційну скаргу, які колегією суддів було долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 19.04.2012 року представник позивача подав додаткові документи, які колегією суддів долучені до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 19.04.2012 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити з підстав викладених вище.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.04.2012 року заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу ПрАТ „СК „Гарант-Система" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року - без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 19.04.2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ПрАТ „СК „Гарант-Система" слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи 18.01.2010 року між ПрАТ „СК „Гарант-Система", як страховиком, та ОСОБА_5, як страхувальником, було укладено договір страхування наземного транспорту № 05-16/000070, відповідно до умов якого ОСОБА_5 застрахував майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном - легковим автомобілем НОМЕР_1.

Громадянин ОСОБА_5 відповідно до інвестиційного контракту № 124 від 27.01.2004 року є членом гаражно-будівельного кооперативу „Лівобережний", та йому належить гаражний бокс № НОМЕР_2 , який знаходиться за адресою: місто Київ, вул. Челябінська, 2.

ОСОБА_5, керуючись правами та обов'язками члена кооперативу, які передбачені Статутом відповідача, використовував вказаний вище гаражний бокс № НОМЕР_2 для зберігання в ньому свого автомобіля „Volkwagen Toureg", д/н НОМЕР_1 та іншого майна.

07.04.2010 року приблизно о 08 год. 00 хв. невстановлена особа, шляхом пошкодження навісного замка, проникла до приміщення гаражу № НОМЕР_2 , який розташований на території відповідача за адресою м. Київ, вул. Челябінська, 2 та викрала з автомобіля „Volkwagen Toureg", д/н НОМЕР_1 навігатор „Граф", при цьому завдавши застрахованому автомобілю значних механічних пошкоджень.

07.04.2010 року СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві була порушена кримінальна справа № 04-23617 за ч. 3 ст. 185 КК України (по факту таємного викрадення майна, поєднаного з проникнення в приміщення гаражу).

10.06.2010 року зазначена кримінальна справа була зупинена за п. 3 ст. 206 КПК України (у зв'язку з не встановленням особи, яка вчинила злочин).

В подальшому Постановою заступника прокурора Дніпровського району м. Києва юриста 1 класу Дичаківського Д.В. постанову про зупинення досудового слідства по кримінальній справі № 04-23617, порушену за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст 185 Кримінального кодексу України, скасовано як передчасну. Кримінальну справу направлено до СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві для проведення подальшого досудового слідства.

З метою визначення нанесеного розміру матеріальної шкоди, яку було завдано власнику застрахованого автомобіля внаслідок зазначеного вище злочину, було проведено автотоварознавчу експертизу.

Відповідно до висновку авто товарознавчого дослідження № 194-3 від 22.04.2010 року, який було складено експертом Бюро експертиз та оцінки майна „Бюмекс", розмір матеріальної шкоди, завданий автомобілю „Volkwagen Toureg", д/н НОМЕР_1, склав 75 271,44 грн.

За послуги проведення зазначеної вище експертизи позивачем було сплачено 590 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2367 від 11.05.2010 року.

07.05.2010 року страхувальник звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування.

На підставі наданих ОСОБА_5 акту виконаних робіт № СН00212040 від 30.04.2010 року та квитанції № 21 від 30.04.2010 року, аварійним комісаром було складено звіт про розслідування події із засобом наземного транспорту від 07.05.2010 року, відповідно до якого розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті склав 63 190,40 грн.

Актом № 05-17/168 від 07.05.2010 року про страховий випадок пошкодження застрахованого автомобіля внаслідок противоправних дій третіх осіб, яке мало місце 07.04.2010 року в приміщенні гаражу по вул. Челябінській, 2 в м. Києві, було визнано страховим випадком та було вирішено здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику у розмірі 63 190,40 грн.

Позивач, як страховик, виплатив страхувальнику, відповідно до умов укладеного Договору страхування на підставі вищевказаного акту про страховий випадок, суму страхового відшкодування в розмірі 63 190,40 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером № 341 від 17.06.2010 року.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що загальний розмір підтверджених фактичних витрат позивача з виплати страхового відшкодування складає 63 190,40 грн.

За приписами частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до статті 27 Закону України „Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Враховуючи вищевикладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування перейшло право вимоги (регресу), яке ОСОБА_5 мав до особи, відповідальної за завдані збитки.

Позивач вважає, що винною особою в даному випадку є відповідач, оскільки відповідно до пункт 3.1. Статуту ГБК „Лівобережний", прийнятого загальними зборами членів кооперативу, відповідач зобов'язаний забезпечити охорону гаражів з транспортними засобами, що належать членам кооперативу та іншого майна, що належить кооперативу.

Таким чином, позивач, як страховик, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування звернувся з позовом до відповідача про стягнення в порядку регресу коштів в сумі 63 780,40 грн. (з врахуванням 590,00 грн. вартості проведення автотоварознавчого дослідження) відповідно до статті 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України „Про страхування".

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В той же час, частиною 2 наведеною статті ЦК України визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення, елементами якого є :

1) шкода;

2) протиправна поведінка (дії чи бездіяльність);

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою;

4) вина особи, яка заподіяла шкоду.

Як визначено у частині 1 статті 614 ЦК України, особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч. 2 ст. 614 ЦК України).

Відповідно до положень пункту 13 постанови Пленуму ВСУ від 28.06.1991 року № 5 „Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів" при розгляді вимог до ГБК про відшкодування шкоди, заподіяної членам кооперативу крадіжкою або пошкодженням автотранспортних засобів, що знаходились у гаражах, суди повинні виходити з того, що позовні вимоги можуть бути задоволені лише за умови, коли статутом ГБК або його органом управління в межах наданої компетенції передбачено обов'язок кооперативу по охороні автотранспортних засобів членів кооперативу або по їх схову.

У відповідності до п. 2.1 Статуту ГБК „Лівобережний" (в редакції від 02 квітня 2005 року) (далі Статут) ГБК „Лівобережний" створений з метою надання послуг з утримання та технічного обслуговування транспортних засобів, створення належного автосервісу.

При цьому Статут не містить жодного пункту, який би закріплював обов'язок цього гаражно-будівельного кооперативу надавати членам кооперативу послуги з охорони транспортних засобів, які перебувають у приміщенні кооперативу.

Посилання позивача на пункт 3.1. Статуту відповідача, згідно якого серед видів діяльності відповідача зазначено забезпечення охорони гаражів з транспортними засобами, що належать членам кооперативу та іншого майна, що належить кооперативу, відхиляється колегією суддів оскільки, дана обставина засвідчує лише право ГБК „Лівобережний" займатися даним видом діяльності, а не його обов'язком.

При цьому, згідно довідки АА № 363158 з ЄДРПОУ, ГБК „Лівобережний" займається лише наступними видами діяльності: функціонування інфраструктури автомобільного та міського транспорту, здавання в оренду власного нерухомого майна та управління нерухомим майном.

Також помилковим є посилання позивача на те, що відповідач є прибутковою організацією та те, що порядок завданих кооперативом збитків визначено п. 10.2 Статуту.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ГБК „Лівобережний" є неприбутковою організацією, що підтверджується Статутом та Довідкою про взяття на облік платника податків від 17.03.1999 року, згідно з якою відповідача внесено до реєстру неприбуткових організацій та установ, а отже - відповідач не має права надавати послуги зі зберігання автотранспортних засобів і нести відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

У пункті 10.2 Статуту визначено, що дохід розподіляється, зокрема, на покриття збитків, що передбачає покриття власних збитків відповідача, адже, відповідно до ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких зазнала особа у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Кооператив відповідно до чинного законодавства несе майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями (ст. 27 Закону України "Про кооперацію").

Як на підставу заявлених позовних вимог позивач посилається на ст. 950 ЦК України, відповідно до якої передбачена відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання.

Відповідно до ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Водночас, згідно ст.ст. 208, 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі, оскільки його предметом виступає майно. Письмові форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Згідно із ст. 977 Цивільного кодексу України за договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Договір зберігання транспортного засобу поширюється також на відносини між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та їх членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).

Однак, розписку, квитанцію або інший документ, підписаний зберігачем, яким засвідчується прийняття автомобіля на зберігання, позивачем суду не представлено.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що перепустка члена кооперативу, на яку посилається позивач як на доказ укладення договору зберігання (схову), є лише документом, який посвідчує членство у кооперативі та дає право на безперешкодний прохід на територію гаражного кооперативу. Жодних посилань на право передати гаражному кооперативу на зберігання автомобіля та обов'язку гаражного кооперативу його зберігати така перепустка члена кооперативу не містить.

Крім того, з довідки ГБК „Лівобережний" від 22.04.2010 року № 4 вбачається, що членські внески у 2010 році за утримання боксу № НОМЕР_2 повністю сплачені. При цьому жодного доказу у підтвердження сплати членських внесків за охорону транспортного засобу ОСОБА_5 суду не надано.

За таких обставин, місцевий господарський суду дійшов вірного висновку, що договір зберігання (схову) між страхувальником та відповідачем у формі єдиного письмового документу не укладався, а позивачем належних та допустимих доказів укладення такого договору на надано суду.

З пояснень представника відповідача випливає, що 07.04.2010 року до його співробітників звернувся ОСОБА_5 з проханням допомогти у відкритті свого гаражного боксу, оскільки з невідомих для нього причин він не може його відкрити своїм ключем. При цьому гаражний бокс № НОМЕР_2 не мав жодних ознак пошкодження, був зачинений на навісний замок. При відкритті боксу ОСОБА_5 виявив лише зникнення навігатора „Граф" у своєму автомобілі та викликав співробітників міліції.

Також, як зазначено представником відповідача та не спростовано представником позивача, при заїзді автомобіля до гаражного боксу фіксується лише марка автомобіля та державні номери. Технічний стан автомобіля, його комплектація, речі, що знаходяться у автомобілі - ГБК „Лівобережний" не перевіряються, оскільки це не передбачено ні законом, ні статутними документами відповідача.

Доказів того, що застрахований автомобіль заїхав до боксу № НОМЕР_2 неушкодженим, а також був переданий під охорону відповідальній особі ГБК „Лівобережний", господарському суду позивач не надав.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою виплати позивачем страхового відшкодування на користь ОСОБА_5 стала особиста заява останнього та постанова Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві про зупинення кримінальної справи за ст. 185 ч. 3 КК України.

Проте, 18.12.2011 року за результатами розгляду скарги ГБК „Лівобережний" вказана постанова була скасована Прокуратурою Дніпровського району м. Києва, кримінальна справа за заявою ОСОБА_5 про викрадення його з автомобіля „Volkwagen Toureg", д/н НОМЕР_1 навігатора направлена на досудове слідство.

В результаті проведеного слідства Дніпровським РУ ГУМВС України 03.02.2012 року прийнято постанову про перекваліфікацію дій невстановленої особи з ч. 3 ст. 185 КК України (кваліфікуючою ознакою якої є проникнення у приміщення) на ч. 1 ст. 185 КК України (умисне викрадення чужого майна), що підтверджується листом Старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві від 03.02.2012 року № 48/1716вх.

Вищенаведене свідчить про не підтвердження факту проникнення сторонніх осіб до приміщення гаражного боксу № НОМЕР_2, що знаходиться на території відповідача.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що надана відповідачем Постанова Заступника прокурора Дніпровського району м. Києва від 08.12.2011 року про скасування постанови про зупинення досудового слідства по кримінальній справі № 04-23617 є недопустимим доказом у даній справі, прийнятим з порушення ст. 34 ГПК України, відхиляється колегією суддів оскільки вказана постанова винесена саме за результатами перевірки проведеної за скаргою відповідача та має значення для правильного вирішення даної справи.

Що стосується пошкоджень застрахованого автомобіля, то як вірно встановлено судом першої інстанції, що 08.04.2010 року, згідно з заявою ОСОБА_5, його автомобіль „Volkwagen Toureg", д/н НОМЕР_1 вже знаходився на СТО, а спеціаліста-товарознавця страхувальник та страхова компанія викликали лише 19.04.2010 року.

З огляду на наведене, матеріалами справи не підтверджується та позивачем не доведено, що пошкодження застрахованого автомобіля, які були встановлені експертом у висновку № 194-3 автотоварознавчого дослідження від 22.04.2010 року, були завдані саме 07.04.2010 року у боксі № НОМЕР_2 на території ГБК „Лівобережний".

Враховуючи вищевикладене, вірним є висновок суду першої інстанції, що позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували викладені в позовній заяві обставини, не довів протиправної поведінки відповідача, його вини та причинно-наслідкового зв'язку між діяннями відповідача та спричиненим збитком.

В свою чергу, відповідач документально підтвердив, що діючим Статутом не передбачено покриття збитків третім особам, що у відповідача відсутній обов'язок перед ОСОБА_5 з охорони його автомобіля та те, що ГБК „Лівобережний" не є винною особою у спричиненні збитків.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що правові підстави для відшкодування відповідачем позивачу шкоди в порядку регресу в сумі 63 780,40 грн. відсутні, а відтак в задоволені позову слід відмовити повністю.

Відповідно до положень частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Позивачем, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних документів та матеріалів на підтвердження та обґрунтування своїх позовних вимог, доводи позивача викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

постановив:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Гарант-Система" на рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року у справі № 31/226-37/424 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012 року у справі № 31/226-37/424 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

4. Справу № 31/226-37/424 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя Остапенко О.М.

Судді Скрипка І.М.

Зубець Л.П.