Постанова

від 13.03.2012 по справі 2а-2378/11/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 березня 2012 року Справа № 2а-2378/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фастівської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби до проТовариства з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс» стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, ВСТАНОВИВ: Фастівська об`єднана державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби звернулась до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»до Державного бюджету України коштів у сумі 21996325 грн. 35 коп., отриманих за нікчемною угодою.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при проведенні виїзної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»податковим органом виявлено, що між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будроост»були здійснені господарські операції з поставки товарів на загальну суму 21996325 грн. 35 коп., за якими Товариство з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»сплатило постачальнику продукції грошові кошти.

Вказана господарська операція, як вважає позивач, має ознаки купівлі -продажу, проте письмові правочини між відповідачем та його контрагентом не укладались, будь -яких первинних документів, що свідчать про прийняття, оприбуткування та відвантаження товарно-матеріальних цінностей до перевірки відповідачем не надано.

Позивач зазначає, що витрати на оплату товару віднесено Товариством з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»до складу валових витрат, а за рахунок суми податку на додану вартість, сплаченої в складі ціни за товар, відповідачем сформовано податковий кредит.

На думку позивача, відповідач не ставив за мету отримання продукції, товар за вказаною вище господарською операцією Товариством з обмеженою відповідальністю «Будроост» фактично не поставлявся, а відтак Товариство з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»мало намір зменшити об'єкт оподаткування податком на прибуток та збільшити податковий кредит з податку на додану вартість. Позивач вважає, що правочин є нікчемним, оскільки його укладено з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, у зв`язку з чим просить суд застосувати наслідки нікчемності правочину, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України.

У судове засідання, призначене на 13 березня 2012 року, представники сторін не з`явились. Матеріали справи містять клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач заперечень проти позову суду не надав, у судове засідання повторно не з'явився, був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень (т. 1 а.с. 230, т. 2 а.с. 7).

Будь-яких заяв чи клопотань відповідача про відкладення судових засідань або повідомлень про причини неприбуття до суду не надходило.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Беручи до уваги ту обставину, що про дату, час та місце судового розгляду справи сторони повідомлені належним чином, однак у судове засідання не з`явились, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»(ідентифікаційний код 32361604, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Червоний шлях, буд. 3) зареєстроване державним реєстратором Виконавчого комітету Фастівської міської ради Київської області як юридична особа 01.04.2003 (копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 475485 (т. 1 а.с. 10).

Відповідач перебуває на податковому обліку в Фастівській об`єднаній державній податковій інспекції Київської області Державної податкової служби та здійснює господарську діяльність, пов`язану, зокрема, з будівництвом будівель, транспортним обробленням вантажів, іншими видами оптової торгівлі.

Зазначені обставини підтверджуються даними, наведеними у довідці позивача від 21.10.2009 № 2410 (т. 1 а.с. 12) та довідці Управління статистики у Фастівському районі Головного управління статистики у Київській області серії АБ № 247225 (т. 1 а.с. 11).

Судом встановлено, що у грудні 2010 року посадовими особами Фастівської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області, на підставі пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 № 509-ХII, проведено виїзну позапланову перевірку з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будроост»за період з 01.01.2008 по 01.09.2010, за результатами якої складено акт від 06.01.2011 № 2/1/2302-32361604 (далі -акт перевірки).

Під час перевірки посадовими особами позивача встановлено, що згідно з даними рахунків -фактур, накладних та податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Будроост»протягом березня -серпня 2008 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»придбано у вказаного суб`єкта господарювання товари (будівельні матеріали, матеріали для обробки, смазочні та мастильні матеріали промислового призначення).

Відповідно до відомостей, наведених у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість та уточнюючих розрахунках до них, витрати у загальному розмірі 16769530 грн. 00 коп., понесені підприємством у зв`язку з придбанням у Товариства з обмеженою відповідальністю «Будроост»матеріальних цінностей, включено відповідачем до складу валових витрат виробництва та обігу за II -III квартали 2008 року, а податок на додану вартість у розмірі 3353906 грн. 00 коп., сплачений відповідачем у складі ціни товарів - до податкового кредиту за квітень -серпень 2008 року.

На підтвердження виконання вказаної вище господарської операції, відповідачем під час перевірки надано позивачу накладні, рахунки -фактури та податкові накладні від 03.03.2008, 20.03.2008, 01.04.2008, 03.04.2008, 05.05.2008, 12.05.2008, 02.06.2008, 04.06.2008, 01.07.2008, 11.07.2008, 14.07.2008, 01.08.2008 та 11.08.2008 на загальну суму 21996302 грн. 35 коп., у тому числі ПДВ -3666050 грн. 39 коп.

Вказані вище первинні документи виписані посадовою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будроост»ОСОБА_1

Як вбачається з даних, наведених у акті перевірки, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 06.09.2010 у справі № 4-630-1/10 розкрито банківську таємницю щодо діяльності та фінансового стану Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»за період з 01.03.2008 по 01.09.2010 та встановлено, що позивачем перераховано на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Будроост»кошти за отримані матеріальні цінності у загальному розмірі 13903623 грн. 74 коп.

Відповідно до висновку спеціаліста науково -дослідного експертно - криміналістичних центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області, підписи від імені директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Будроост»ОСОБА_1 на накладних, рахунках -фактурах та податкових накладних від 03.03.2008, 20.03.2008, 01.04.2008, 03.04.2008, 05.05.2008, 12.05.2008, 02.06.2008, 04.06.2008, 01.07.2008, 11.07.2008, 14.07.2008, 01.08.2008 11.08.2008, на підставі яких протягом березня -серпня 2008 року формувались податкові зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс», вчинені невідомою особою.

За поясненнями ОСОБА_1, який у перевіряємому періоді був засновником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Будроост», він не має жодного відношення до ведення Товариством з обмеженою відповідальністю «Будроост» господарської діяльності, жодних документів бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі рахунків -фактур, накладних та податкових накладних не підписував, податкову звітність не складав та не подавав її до органу державної податкової служби.

Крім того, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.05.2009 № 2-3377/09 за позовом ОСОБА_1 визнано недійсними статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Будроост»з моменту його реєстрації та свідоцтво платника податку на додану вартість з 26.01.2008.

Під час проведення перевірки посадовими особами Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»не надано жодних письмових документів, що фіксують та підтверджують взаємовідносини відповідача та його контрагента з приводу поставки товару, а також будь -яких фактичних даних щодо його використання у власній господарській діяльності.

За таких обставин податковим органом зроблено висновок про те, що правочин між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будроост»фактично не укладався, поставка матеріальних цінностей не відбувалась, господарська операція з купівлі товару, відображена у податковому обліку відповідача, не спричинила реального настання правових наслідків, суперечить моральним засадам суспільства та має ознаки нікчемного правочину.

Відтак, виявивши при проведенні перевірки порушення відповідачем вимог закону, позивач у травні 2011 року звернувся до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності правочину, а саме - стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»в дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини перша та друга статті 205 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням приписів статті 228 Цивільного кодексу України, за змістом якої правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та направлений на незаконне заволодіння державним майном водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Перелік правочинів, які є нікчемними та такими, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та направленого на незаконне заволодіння державним майном має бути доведений умисел суб'єктів господарювання на вчинення такого правочину (господарського зобов'язання); намір сторін угоди на ухилення від оподаткування прибутків, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського, технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, безтоварність операції, тощо.

Крім того, при вирішенні даної справи необхідно враховувати умови для застосування наслідків нікчемного правочину, що передбачені статтею 208 Господарського кодексу України, зокрема, наявність об'єкту стягнення, у разі визнання правочину нікчемним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Як вбачається з приписів частини першої статті 208 Господарського кодексу України, санкції за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статей 3, 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.

Статтею 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушили права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

У сфері оподаткування основи публічного порядку визначаються статтею 67 Конституції України, згідно з якою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд при вирішенні даної справи виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин у економічній сфері. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться в його податковій декларації та бухгалтерській звітності, є достовірними.

Під податковою вигодою слід розуміти зменшення розміру податкових зобов'язань внаслідок, зокрема, зменшення податкової бази, одержання податкової пільги, застосування більш низької ставки податку, а також одержання права на повернення (залік) або відшкодування податку з бюджету.

Надання платником податків до податкового органу всіх належним чином оформлених документів, що передбачені податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в цих документах, є неповними, недостовірними та/або суперечливими.

Так, одержання податкової вигоди є необґрунтованим у випадку, якщо для цілей оподатковування платником податків враховано операції, що не відповідають їх дійсному економічному змісту або враховано операції, не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Про необґрунтованість одержання платником податків податкової вигоди можуть також свідчити наступні обставини: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, що є економічно необхідними для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної до економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподатковування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром (послугами), який не вироблявся (послуги фактично не надавалися) або який не міг бути вироблений (послуги не могли бути наданими) в обсязі, зазначеному платником податків у документах бухгалтерського обліку.

Таким чином, якщо платник податків уклав договір, який не обумовлений розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру), а лише з метою отримання податкової вигоди чи мінімізації оподаткування, такий правочин слід вважати таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, порушує публічний порядок, тобто, є нікчемним.

При цьому, наслідки нікчемності правочину можуть бути застосовані лише у тому випадку, коли такий правочин фактично був укладений, тобто існувала погоджена дія двох або більше сторін у господарському зобов`язанні.

Так, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Відповідно до приписів статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі -Положення № 88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Пунктом 2.2 зазначеного Положення передбачено, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (пункт 2.4 Положення № 88).

Згідно з пунктом 2.6 Положення № 88, фізичні та юридичні особи, які беруть участь у здійсненні операцій, пов'язаних з прийомом і видачею грошових коштів, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей та інших об'єктів майна, забезпечуються підприємством, установою, що виконує ці операції, копіями первинних документів про таку операцію.

Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм (пункт 2.7 Положення № 88).

Згідно з приписами пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Пунктом 2 зазначеного Порядку передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, тобто, у даному випадку -юридична особа, що отримала свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

У свою чергу, відповідно до приписів частини другої статті 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з приписами частин другої, третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вже зазначалось судом вище, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину. Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним.

У контексті даної справи правовідносини з приводу укладання та виконання правочину з придбання відповідачем у його контрагента товарів виникли між двома юридичними особами, а фізичні особи, які вчиняли підписи на первинних документах бухгалтерського та податкового обліку, діяли як представники цих юридичних осіб.

Дії фізичних осіб -представників, які вчиняли підписи на первинних документах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладенні правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується, зокрема, на твердженнях про безтоварність господарської операції відповідача та його контрагента з огляду на недійсність первинних документів, які складені не посадовою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будроост», а іншими невстановленими особами.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту поставки Товариством з обмеженою відповідальністю «Будроост»матеріальних цінностей Товариству з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс», їх подальшого зберігання, обробки та реалізації відповідачем.

Слід зазначити, що у разі переміщення товару транспортними засобами товарно - транспорта накладна є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичим документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»вимог податкового, валютного та іншого законодавства посадовими особами відповідача не надано податковому органу жодних документів, які підтверджують надходження, оприбуткування та складський облік матеріальних цінностей, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будроост».

Водночас, суд звертає увагу на те, що термін зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерських звітів та балансів у архіві підприємства, установи визначається згідно з Переліком типових документів, що утворюються в діяльності органів державної представницької і виконавчої влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств із зазначенням термінів зберігання матеріалів, затвердженим наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України (пункт 6.6 Положення № 88 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, згідно з приписами Переліку типових документів, що створюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998 № 41, термін зберігання первинних документів і додатків до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для бухгалтерських та податкових записів (касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.), становить 3 роки (за умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства, а для бюджетних установ та організацій, а також для госпрозрахункових підприємств і організацій, які знаходяться у сфері управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, - ревізії. У разі виникнення суперечок, спорів, слідчих і судових справ - зберігаються до ухвалення остаточного рішення).

У разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення. Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду (пункт 6.10 Положення № 88).

Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, установа, а також державній податковій інспекції - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами, в 10-денний термін.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що посадовими особами відповідача під час перевірки не надано податковому органу жодних пояснень щодо відсутності таких первинних документів як: акти прийому -передачі товару, товарно -транспортні накладні із відмітками про отримання матеріальних цінностей, документи складського обліку (руху) товару, термін зберігання яких в силу вимог чинного законодавства України не сплинув.

На час прийняття судом рішення у даній справі відповідачем також не надано суду будь - яких фактичних даних стосовно складання ним та його контрагентом первинних документів, які свідчать про відпуск, прийняття, оприбуткування та відвантаження товару на суму 21996302 грн. 35 коп.

Жодних доказів звернення до правоохоронних органів та органів державної податкової служби з повідомленням про втрату або знищення первинних документів, які фіксують факт виконання правочину, відповідачем суду також надано не було.

Слід звернути увагу на те, що податкові накладні, виписані Товариством з обмеженою відповідальністю «Будроост», не мають такого обов`язкового реквізиту як посада особи, відповідальної за здійснення господарської операції, а видаткові накладні не містять відомостей стосовно особи (прізвище, ім`я, по -батькові, посаду), яка одержала товарно -матеріальні цінності.

Вказані обставини свідчать про неможливість ідентифікувати посадову особу відповідача, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та повноваження посадової особи контрагента, що підписала податкову накладну, що в свою чергу впливає на юридичну силу таких первинних документів.

Крім того, пояснення засновника та директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Будроост»ОСОБА_1, відповідно до яких жодних первинних документів по взаємовідносинах з відповідачем ним не складалось та не підписувалось, ставлять під сумнів достовірність зазначених вище документальних носіїв інформації.

Враховуючи, що жодних первинних документів, які свідчать про надходження, оприбуткування та складський облік матеріальних цінностей, тобто, про створення цивільно-правових наслідків правочину, суду не надано, висновок податкового органу стосовно того, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»для цілей оподатковування враховано безтоварну операцію, суд вважає обґрунтованим.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що згідно з частиною першою статті 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Статтею 207 цього Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

В ході судового розгляду справи суду не надано будь -яких документальних доказів, що підтверджують взаємовідносини Товариства з обмеженою відповідальністю «Будроост»та відповідача з приводу поставки останньому матеріальних цінностей. Жодних письмових свідоцтв, які свідчать про намір відповідача та його контрагента брати участь у вказаній вище господарській операції суду також надано не було.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що правочини, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків відповідачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будроост»не вчинялись.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, в доход держави стягується все одержане стороною за зобов'язанням.

Такі наслідки нікчемності правочину можуть бути застосовані лише у тому випадку, коли існувала погоджена дія сторін у господарському зобов`язанні, тобто коли правочин фактично був укладений.

Як встановлено під час судового розгляду справи, письмових правочинів чи усних угод між Товариством з обмеженою відповідальністю «Будроост»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»не укладалось, поставка товарів не здійснювалась.

Це означає, що предмет або його вартість, які відповідно до статті 208 Господарського кодексу України підлягають стягненню з відповідача в доход держави, відсутні.

Крім того, як вже зазначалось судом вище, адміністративно-господарські санкції в силу положень статті 250 Господарського кодексу України можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що правочини, які позивач вважає нікчемними, укладено Товариством з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс»протягом березня -серпня 2008 року.

Граничний строк, який відповідно до статті 250 Господарського кодексу України дозволяє ставити питання про застосування судом адміністративно-господарських санкцій, сплинув через один рік з дня укладення правочинів, тобто, у серпні 2009 року.

Враховуючи ту обставину, що Фастівська об`єднана державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів, отриманих за нікчемними правочинами, лише у травні 2011 року, суд вважає, що за будь -яких обставин строки, передбачені статтею 250 Господарського кодексу України, сплинули.

Суд звертає увагу позивача на те, що штрафні (фінансово-правові) санкції, встановлені законодавчими актами не з питань оподаткування, за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, які за визначенням статті 41 Конституції України та статті 208 Господарського кодексу України є конфіскаційними та можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання лише за рішенням суду, а відтак, приписи частини другої статті 250 Господарського кодексу України на дані правовідносини не поширюються.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що вимоги податкового органу про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Доказів понесення будь-яких судових витрат відповідачами суду надано не було, вимог про їх відшкодування не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати на користь відповідачів з Державного бюджету України присудженню не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовитию.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.