Ухвала

від 19.10.2015 по справі 2а-2378/11/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2015 року м. Київ К/9991/80332/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Ступака Р.В.

відповідача Вітусєвича Я.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012

у справі №2а-2378/11/1070

за позовом Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт -Сервіс»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012, в задоволенні позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про задоволення позову, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню безвідносно висновків, виходячи з такого.

Податковим органом проведено виїзну позапланову перевірку з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати відповідачем податку на додану вартість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Будроост» за період з 01.01.2008 по 01.09.2010, за результатами якої складено акт від 06.01.2011 № 2/1/2302-32361604.

Перевіркою встановлено, що протягом березня - серпня 2008 року відповідно до наданих первинних документів позивачем придбано у ТОВ «Будроост» товари (будівельні матеріали, матеріали для обробки, мастильні матеріали промислового призначення).

Відповідно до відомостей, наведених у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість та уточнюючих розрахунках до них, витрати у загальному розмірі 16769530 грн., понесені відповідачем у зв`язку з придбанням у ТОВ «Будроост» матеріальних цінностей, включено до складу валових витрат виробництва та обігу за II -III квартали 2008 року, а податок на додану вартість у розмірі 3353906 грн., сплачений у складі ціни товарів - до податкового кредиту за квітень - серпень 2008 року.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22.05.2009 № 2-3377/09 визнано недійсними статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Будроост» з моменту його реєстрації та свідоцтво платника податку на додану вартість з 26.01.2008, що стало підставою для висновку податкового органу, що правочин між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будроост» фактично не укладався, поставка матеріальних цінностей не відбувалась, господарська операція з купівлі товару, відображена у податковому обліку відповідача, не спричинила реального настання правових наслідків, суперечить моральним засадам суспільства та має ознаки нікчемного правочину.

Відтак, виявивши при проведенні перевірки порушення відповідачем вимог закону, позивач у травні 2011 року звернувся до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності правочину, а саме - стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт-Сервіс» в дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається позивач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Необхідною умовою для формування валових витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За доводами позивача відповідач не мав права формувати валові витрати та податковий кредит за господарськими операціями з вищезазначеним контрагентом, оскільки останній має ознаки сумнівності, а тому укладений договір є.нікчемним.

Однак, за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товарів (робіт, послуг) правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товарів (робіт, послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Судами попередніх інстанцій досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій, на час укладення та виконання правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо свого контрагента з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, який був зареєстрований в ЄДРПОУ, був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебував на обліку як платник податків, у тому числі був платником податку на додану вартість.

За змістом приписів ст.228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а, отже, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Разом з тим, для стягнення санкцій, передбачених ч.1 ст.208 ГК України, необхідною умовою є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Однак, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, позивачем не доведено наявність у відповідачів протиправного умислу при укладенні угоди купівлі-продажу товару - будівельних матеріалів.

Сама по собі спірна угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Фактів, які б свідчили про те, що зміст договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами діяльності судом не встановлено.

Наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю «Будроост» недійсними, оскільки предметом дослідження у цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб?єкта.

У той час як для визнання угоди недійсною необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною. За відсутності доказів того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства, наявності у відповідачів податкових зобов'язань або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання саме спірного договору, чи обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів, висновки судів, що твердження позивача помилково ґрунтуються на обставинах, які не мають правового значення для справи, є правильними.

Крім того, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що санкції, встановлені частиною 1 статтею 208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а, отже, є не цивільно-правовими, а адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини 1 статті 238 ГК України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

За встановлених обставин, судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішень суду першої та апеляційної інстанції з викладених в ній мотивів.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2012 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239 1 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун