Постанова

від 18.04.2012 по справі 2а-152/12/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2012 року 2а-152/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Малихіні Д.Ю., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: Оверченко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення -рішення ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - Білоцерківська ОДПІ або відповідач) про визнання незаконними висновків Акта № 404977/17-1/НОМЕР_1 від 20.09.2011 про проведення документальної планової виїзної перевірки; про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за № 2152/0003600171/НОМЕР_1 від 21.10.2011.

У ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської ОДПІ за № 2152/0003600171/НОМЕР_1 від 21.10.2011.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта перевірки, в якому встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у попередніх податкових періодах у складі ціни придбаного товару, який, за твердженням відповідача, не був використаний у господарській діяльності позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, а саме підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», який підлягав застосуванню на дату виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») та вважає рішення податкового органу незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлені факти та застосовані норми закону. Придбаний товар був використаний у господарській діяльності позивача, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами.

У судовому засіданні 18.04.2012 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень вказав, що оскаржуване рішення прийняте ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.04.2012 заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_3 як фізична особа -підприємець зареєстрований виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області 15.11.2004, про що зроблено запис № НОМЕР_2 та як платник податків перебуває на податковому обліку у Білоцерківській ОДПІ з 15.11.2004.

З 25.03.2010 позивач був платником податку на додану вартість, про що видано свідоцтво № НОМЕР_3 та перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 31.08.2011 по 13.09.2011 посадовими особами Білоцерківської ОДПІ на підставі направлення на перевірку від 31.08.2011 № 3049 було проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 31.12.2010.

За результатами перевірки складений акт від 20.09.2011 № 4977/17-1/1192693209434 (надалі -Акт перевірки), в якому встановлено, зокрема, порушення позивачем положень підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість», що виявилось у заниженні зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 15020,31 грн., в тому числі за травень 2010 року на суму 2534,73 грн., за червень 2010 року на суму 946,28 грн., за липень 2010 року на суму 698,08 грн., за серпень 2010 року на суму 1620,11 грн., за вересень 2010 року на суму 3246,02 грн., за жовтень 2010 року на суму 1230,08 грн., за листопад 2010 року на суму 1456,77 грн., за грудень 2010 року на суму 3288,24 грн.

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення 2152/0003600171/НОМЕР_1 від 21.10.2011, яким відповідно до пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачеві визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у сумі 18775,38 грн., у тому числі, за основним платежем -15020,31 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -3755,07 грн.

Відповідно до тверджень відповідача, автозапчастини для орендованих позивачем вантажних автомобілів придбавались «на цілі, що не пов'язані з фінансово-господарською діяльністю позивача», оскільки позивач не провадить підприємницької діяльності із наданням послуг по ремонту вантажних автомобілів та заміні автозапчастини. Крім цього, на дату проведення перевірки у позивача були відсутні основні засоби, на які могли бути встановлені придбані ним автозапчастини; документи на реалізацію придбаного товару, акти виконаних робіт та зазначено про неможливість проведення поточних ремонтів автотранспортних засобів без залучення сторонніх осіб.

Разом з цим, як зазначає позивач, у зв'язку з проведенням поточного ремонту орендованих вантажних автомобілів ним були придбані, оприбутковані, передані та встановлені самостійно водіями цих автомобілів автозапчастини, що підтверджується відповідними податковими та видатковими накладними, актами списання товарно -матеріальних цінностей, актами огляду автотранспортних засобів, наказами на проведення поточних ремонтів автотранспортних засобів, актами вибракування запасних частин, вузлів та агрегатів. Крім цього, проведення поточного ремонту було здійснено власними силами водіїв, без залучення сторонніх осіб, що не суперечить положенням чинного законодавства.

Як вбачається із змісту Акта перевірки, сторонами не заперечується факт придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей для орендованих вантажних автомобілів, їх оплата у повному обсязі, наявність всіх первинних документів, як відображають факт їх придбання, форма і зміст яких відповідає приписам чинного податкового законодавства.

Спір між сторонами виник лише у зв'язку з тим чи є придбання та встановлення автозапчастин для орендованих позивачем вантажних автомобілів фактом їх використання у його господарської діяльності.

Судом встановлено, що у 2010 році позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності та був платником єдиного податку за такими видами господарської діяльності як діяльність автомобільного вантажного транспорту КВЕД 60.24.0 (2005 рік), що відповідає коду за КВЕД 2010 року 49.41 та 49.42 та роздрібна торгівля з лотків на ринках, про що видано свідоцтво про сплату єдиного податку серії 3 № 176061 01.01.2010.

Відповідно до класифікації видів економічної діяльності 2005 року цей підклас включає перевезення різних вантажів, у тому числі меблів, лісоматеріалів, тварин, автомобілів, великовагових та небезпечних вантажів тощо; рефрижераторне перевезення;перевезення не пакованих вантажів (навалом або наливом), включаючи перевезення автоцистернами, у тому числі збирання молока на фермах; перевезення відходів, гною, мулу чи забрудненого ґрунту, зібраних третіми особами, до місця кінцевого оброблення (відповідальність за кінцеве оброблення таких відходів транспортне підприємство, зазвичай, не несе).

У цей же період позивачем за даним видом діяльності сплачувався єдиний податок.

Крім цього, для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування позивачем було отримано ліцензію Міністерства транспорту України серії НОМЕР_4 від 15.09.2009.

У ході розгляду справи встановлено та не заперечувалось сторонами, що 19.06.2009 між Дочірнім підприємством відкритого акціонерного товариства «Київхліб «Білоцерківський хлібокомбінат»(Наймодавець), з однієї сторони, та ОСОБА_4 і ОСОБА_3 (Наймачі), з іншої сторони, було укладено договір найму транспортних засобів.

Вказана обставина також відображена і у Акті перевірки.

Відповідно до пункту 1.1 даного Договору Дочірнє підприємство відкритого акціонерного товариства «Київхліб»«Білоцерківський хлібокомбінат»передає, а ОСОБА_4 і ОСОБА_3 приймають у тимчасове платне користування (в найм) 7 (сім) автомобілів, зокрема, марки ГАЗ 6 одиниць та марки ИЖ 1 одиниця з оціночною вартістю 105128,00 грн.

Згідно з пунктом 2.1 Договору найму його метою є використання Наймачами транспортних засобів у межах їх господарської діяльності самостійно, виключно для перевезення продукції Наймодавця в адміністративних межах України, і надано право укладати від свого імені договори перевезення та інші договори відповідно до призначення транспортного засобу з додатковим узгодженням цього питання з Наймодавцем.

Згідно з пунктом 7.4 Договору найму Наймачі зобов'язуються за свій рахунок проводити поточний ремонт автомобілів та здійснювати їх профілактичне обслуговування; за свій рахунок усувати несправності та поломки автомобілів, якщо це буде мати місце під час дії договору.

Таким чином, як вбачається із змісту зазначеного Договору, обов'язком позивача є проведення за свій рахунок поточного ремонту орендованих вантажних автомобілів та здійснення їх профілактичного обслуговування.

Як зазначає позивач та відображено у Акті перевірки, на виконання умов вказаного договору найму, ним з метою проведення поточного ремонту та профілактичного обслуговування орендованих автомобілів були придбані товарно -матеріальні цінності для вантажних автомобілів, що підтверджується видатковими накладними № П-05/05 від 05.05.2010 на суму 10124,69 грн., № П-07/05 від 07.05.2010 на суму 5083,70 грн., № П-23/06 від 23.06.2010 на суму 5677,70 грн., № П-12/07 від 12.07.2010 на суму 4188,50 грн., № Аг -288 від 30.08.2010 на суму 9720,70 грн., № ЮН-0001259 від 20.09.2010 на суму 19476,14 грн., № ЮН-01315 від 20.10.2010 на суму 7380,50 грн., № ЮН -01379 від 29.11.2010 на суму 8740,60 грн., № ЮН-01411 від 21.12.2010 на суму 19729,46 грн. (а.с. 41-49, ) та податковими накладними від 05.05.2010 № 0505 на суму 10124,69 грн., від 23.06.2010 № 2306 на суму 5677,70 грн., від 12.07.2010 № 1207 на суму 4188,50 грн., від 30.08.2010 № 288 на суму 9720,70 грн., від 20.09.2010 № 1360 на суму 19476,14 грн., від 20.10.2010 № 452 на суму 7380,50 грн., від 29.11.2010 № 584 на суму 8740,60 грн., від 07.05.2010 № 0705 на суму 5083,70 грн. (а.с. 102-121 та 198).

На підтвердження факту необхідності проведення поточних ремонтів орендованих автомобілів позивачем надано суду накази позивача «Про проведення поточних ремонтів автотранспортних засобів»від 30.04.2010 № 7 та наказ від 26.06.2010 № 5 «Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті»; акт огляду автотранспортних засобів від 29.04.2010; акти вибракування запасних частин, вузлів та агрегатів на поточний ремонт автомобілів (а.с. 169 - 179).

Тобто, як вбачається з матеріалів справи, придбання автозапчастин для орендованих вантажних автомобілів було пов'язане з проведенням поточних ремонтів з метою забезпечення виконання умов договору найму транспортних засобів та їх використання у власній господарській діяльності.

Як зазначає позивач, та не було спростовано відповідачем, поточний ремонт автомобілів здійснювався відповідно до графіку. При цьому, по кожному автомобілю у ході здійснення поточного ремонту проводилось вибраковування запасних частин, які підлягали заміні із складанням відповідного акта.

Факт встановлення у перевіряємий період частини придбаних автозапчастин на орендовані автомобілі підтверджується актами списання позивача від 28.05.2010 № ЛН-0000001 та розшифровкою до акта списання запчастин (а.с. 51), від 29.06.2010 № ЛН-0000002 та розшифровкою до акта списання запчастин (а.с. 53), від 30.07.2010 № ЛН-0000003 та розшифровкою до акта списання запчастин (а.с. 55), від 30.08.2010 № ЛН-00005, від 22.09.2010 № ЛН-00007, від 24.09.2010 № ЛН-00008, від 22.10.2010 № ЛН-00010, від 25.10.2010 № ЛН-00011, від 30.11.2010 № ЛН-00013, № ЛН-00014 (а.с. 56-62).

Як встановлено у Акті перевірки, в період з 01.05.2010 по 31.12.2010 єдиним джерелом отримання позивачем доходу (виручки) були послуги з перевезення хлібобулочних виробів, які надавались позивачем з використанням орендованих автотранспортних засобів ДП ПАТ «Київхліб»Білоцерківський комбінат»згідно договору найму транспортних засобів від 19.06.2009.

Зазначена обставина підтверджується дослідженими у ході проведення перевірки виписками з поточних рахунків позивача в установах банків, відповідно до яких надходження грошових коштів відбувалось виключно за надані послуги з перевезення хлібобулочних та кондитерських виробів.

Таким чином, у суду не виникає сумніву, що витрати позивача, пов'язанні з ремонтом та обслуговуванням орендованих транспортних засобів, що використовувались з метою здійснення комерційних перевезень є витратами пов'язаними із його господарською діяльністю.

Щодо посилання представника відповідача, як на доказ правомірності прийняття оскаржуваного повідомлення - рішення на те, що документи, які надані у ході розгляду справи, а саме: акти списання придбаних автозапчастин, розшифровки до Акта списання запчастин накази позивача «Про проведення поточних ремонтів автотранспортних засобів»від 30.04.2010 № 7 та наказ від 26.06.2010 № 5 «Про затвердження Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті»; акти огляду автотранспортних засобів від 29.04.2010; акти вибракування запасних частин, вузлів та агрегатів на поточний ремонт автомобілів, не були надані у ході проведення перевірки, у зв'язку з чим з огляду на приписи статті 44 Податкового кодексу України не можуть бути прийняті до уваги, суд зазначає наступне.

Як вбачається із змісту Акта перевірки та матеріалів справи, перевіряючими при проведенні перевірки були використані наступні документи: свідоцтво про державну реєстрацію, свідоцтво платника податку на додану вартість, книга обліку доходів і витрат (форма № 10), накладні на придбання та продаж товарів, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, звіти платника єдиного податку, декларації про доходи, декларації з податку на додану вартість, виписки банку щодо руху коштів по розрахунковому рахунку, договір № 17 від 20.05.2010 та б/н від 19.06.2009.

Крім цього, у Акті перевірки зазначено, що опис наданих для перевірки документів, складений особисто ФОП ОСОБА_3 в присутності головного державного податкового ревізора - інспектора Павловського О.М. (а.с.13).

Проте, на неодноразову вимогу суду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, опису переданих до перевірки позивачем документів не надав.

Разом з цим, як доказ щодо наявності відповідного запиту щодо надання платником податків всіх наявних у нього документів приєднав до матеріалів справи копію плану проведення планової документальної перевірки ФОП ОСОБА_3, який затверджений заступником начальника Білоцерківської ОДПІ 31.08.2011.

Однак, суд звертає увагу на ту обставину, що зазначений доказ не є належним у розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки не містить інформації щодо ознайомлення з даним планом позивача (а.с.81-82). А відтак, даний доказ не містить інформації щодо предмету доказування, у зв'язку з чим не може бути прийнятий судом до уваги як доказ витребування у позивача всіх необхідних для перевірки документів.

Відповідно до положень пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України, при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (пункт 85.2 статті 85 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 85.7 статті 85 Податкового кодексу України, отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи органу державної податкової служби, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

Проте, суду не надано жодного належного доказу щодо наявності відповідних запитів щодо отримання копій чи оригіналів документів чи відмови від їх надання позивачем.

Крім цього, суд звертає увагу сторін на ту обставину, що позивач, користуючись своїм правом, встановленим Указом Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»обрав спрощену систему оподаткування, а отже і спрощену систему обліку та звітності.

Так, згідно абзацу десятого пункту третього зазначеного Указу, платники єдиного податку - юридичні особи ведуть податковий облік за тими податками, платниками яких вони є згідно з цим Указом.

У ході проведення перевірки перевіряючими встановлено відсутність у позивача оборотних відомостей (журналів - ордерів), по бухгалтерських рахунках: 10- «облік основних засобів», 131 -«знос основних засобів», баланс (шахматний баланс) по вищевказаних бухгалтерських рахунках, які відображаються в облікових регістрах шляхом подвійного запису і служила б доказом ведення позивачем бухгалтерського обліку основних засобів; не надано для перевірки акти виконаних робіт на встановлення даних автозапчастин, в яких повинно бути визначено перелік обов'язкових реквізитів та зведених облікових документів.

А відтак, як вбачається із Акта перевірки, саме у зв'язку з відсутністю таких документів, перевіряючі дійшли висновку, що придбані позивачем товарно-матеріальні цінності використані на цілі, що не пов'язані з фінансово-господарською діяльністю підприємця (відсутні документи на реалізацію товару, акти виконаних робіт та наявність зазначених товарів у залишках) (а.с.23).

Разом з цим, суд звертає увагу на ту обставину, що позивач, як фізична особа -підприємець, що перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, не був платником податку на прибуток, а отже не був зобов'язаний вести бухгалтерський та податковий облік за цим податком.

А відтак, не відображення позивачем вартості придбання автомобільних запасних частин у якості валових витрат шляхом віднесення їх на вартість амортизаційних відрахувань основних засобів у бухгалтерському обліку, не може бути підґрунтям для висновку про невикористання позивачем придбаних запасних частин у власній господарській діяльності.

Щодо відсутності у позивача актів виконаних робіт щодо заміни автозапчастин на орендованих транспортних засобах, то відповідно до пояснень позивача, ремонтні роботи були виконані власними силами без залучення сторонніх осіб чи організацій, що не спростовано відповідачем.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт»від 05.04.2001 № 2344, автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій.

Разом з цим, з метою підтримання їх у належному стані здійснюється технічне обслуговування і ремонт транспортних засобів та їх складових.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось відповідачем, придбані позивачем автозапчастини призначені для поточного ремонту та технічного обслуговування вантажних автомобілів, що перебувають у користуванні позивача відповідно до договору найму, за допомогою яких він отримує дохід від здійснення господарської діяльності з перевезення вантажів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами суд зазначає наступне.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення, у період виникнення спірних правовідносин був регламентований пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

При цьому, нормами Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Разом з цим, в силу положень підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином, визначальною умовою для отримання платником права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість по придбаним товарам є їх використання в оподаткованих операціях у межах його господарської діяльності.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (стаття 69 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судом, з метою забезпечення повного та об'єктивного розгляду справи, на підставі частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України неодноразово оголошувалась перерва. Тобто, сторонам були створені усі необхідні умови для надання доказів з метою встановлення судом фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства.

Разом з цим, у ході розгляду справи відповідачем не надано жодного належного доказу того, що позивач використовував орендовані вантажні автомобілі, та як наслідок їх технічне обслуговування (поточний ремонт та придбані у зв'язку із цим товарно -матеріальні цінності), на цілі,що не пов'язані з його господарською діяльністю.

З огляду на зазначене, беручи до уваги ту обставину, що факт придбання позивачем автомобільних запчастин та витратних матеріалів для технічного обслуговування та поточного ремонту орендованих ним для перевезення хлібобулочних виробів вантажних автомобілів відповідачем не оспорюється; правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується реальністю здійснення господарських операцій; відповідачем не встановлено порушень позивачем вимог податкового законодавства при визначені останнім сум податку на додану вартість у зв'язку із придбанням запасних частин для орендованих автомобілів; позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, суд дійшов висновку, що податковий кредит за період, що підлягав перевірці сформований позивачем відповідно до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій та прийнятого рішення.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін. Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат сторонами суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статями 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби за № 2152/0003600171/НОМЕР_1 від 21.10.2011.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Дата виготовлення та підписання постанови у повному обсязі -23.04.2012