Рішення

від 20.04.2012 по справі 19/310

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 19/310 20.04.12

За позовом Концерну радіомовлення та телебачення в особі Києво-Святошинської філії

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос РРЛ"

про відшкодування 11 795,87 грн.

Суддя Шаптала Є.Ю.

Представники :

від позивача: ОСОБА_1 за дов. № 187/9-09 від 19.01.2012 р.

від відповідача: не з"явився

СУТЬ СП ОРУ:

Позивач, Концерну радіомовлення, радіозв"язку та телебачення в особі Києво-Святошинської філії до Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-РРЛ" про стягнення 11 795,87 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.12.2011р. було порушено провадження у справі № 19/310 та розгляд справи призначено на 25.01.2012р.

25.01.12 р. слухання справи не відбулось в зв"язку із знаходженням судді в іншому судовому процесі, розгляд справи призначено на 17.02.12 р.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 17.02.12 року в зв'язку із перебуванням судді Шаптала Є.Ю. у відпустці передано для розгляду судді Прокопенко Л.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2012 року справу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 19.03.2012 року.

Розпорядженням заступника голови господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року справу передано для розгляду судді Шаптала Є.Ю. в зв"язку з виходом з відпустки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року справу прийнято до провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2012 року розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 ГПК України на 06.04.2012 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2012 року розгляд справи відкладено на підставі ст. 77 ГПК України на 20.04.2012 року.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва № 19/310 від 29.12.2011р. та 19.03.2012 р. були направлені відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (03083, м. Київ, проспект Науки, 52).

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена відповідачу належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представника відповідача в судовому засіданні 19.03.2012 р., 06.04.2012 р. та 20.04.2012р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 20.04.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

23.06.2009 року між Державним підприємством "Центр технічної експлуатації і управління радіорелейних ліній, радіомовлення, радіозв'язку і телебачення», правонаступником якого є Позивач та Відповідачем був укладений договір № 04-06.09 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Виконавець зобов'язується здійснити комплекс робіт з розширення ЦРРЛ у строки передбачені Календарним планом виконання робіт, а Замовник прийняти та оплатити роботи відповідно до умов договору, перелік робіт визначено п.п. 1.1.1-1.1.5 Договору.

Згідно п. 2.1. Договору, вартість робіт без ПДВ складає 247 454,03 грн., ПДВ 49 490,81 грн., всього 296 944,84 грн.

Відповідно до п. 2.2.1 Договору Замовник повинен перерахувати виконавцю 50% вартості робіт протягом 10-ти банківських днів з дня отримання рахунку від виконавця, залишок 50% вартості робіт за договором, Замовник перераховує виконавцю протягом 10 днів з дня підписання Акту здачі-приймання робіт (п. 2.2.2 Договору).

04.04.2011 працівниками Контрольно-ревізійного управління в місті Києві проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Позивача за період з 01.01.2009 по 01.01.2011.

Довідкою ревізії фінансово-господарської діяльності Позивача за період з 01.01.2009 року по 01.01.2011 року, встановлено, що в порушення п. 5 Доповнення № 1 «Особливості визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1-1-2000, затверджених наказом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 04.10.2000 № 220, до витрат труда, необхідних для виконання пусконалагоджувальних робіт не застосовано понижуючий коефіцієнт 0,8, що призвело до завищення вартості пусконалагоджувальних робіт на суму 6231,00 грн.

Крім того, в порушення п. 1.4.6 Правил визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1-1-2000, затверджених наказом Держбуду України від 27.08.2000 № 174, в локальному кошторисі № 2-1-1/п завищено кошторисну трудомісткість (згідно норм: трудомісткість в прямих витратах -1687 люд.-год (з урахуванням коефіцієнта 0,8) в загальновиробничих витратах -374 люд-год, загальна трудомісткість -2061 люд.-год, згідно локального кошторису: трудомісткість в прямих витратах -2109 люд.-год. В загально виробничих витратах -374 л.д-год., загальна трудомісткість -5138 люд.-год., в результаті чого завищено розмір кошторисного прибутку, адміністративних витрат, ПДВ, чим завищено вартість пусконалагоджувальних робіт на загальну сумі 5 564,87 грн.

Позивач зазначає, що внаслідок порушення Відповідачем вимог п. 1.4.6 Правил визначення вартості будівництва" (ДБН Д.1.1-1-2000), затверджених наказом Держбуду України від 27.08.2000 № 174, було зайво витрачено коштів Позивача, а Відповідачем завдану шкоду на загальну суму 11 795,87 грн.

Предметом спору у даній справі є обов'язок Відповідача відшкодувати Позивачу шкоду завдану завищенням вартості робіт, що виконувались ним згідно договору № 04-06.09 від 23.06.2009 року.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 3 ЦК України (ч. 2 та 3), закріплює, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. А ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін (ст. 189 Господарського кодексу України (надалі - ГК України)).

Так, в силу ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. При цьому, у відповідності з ч. 2 цієї статті, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст. 224 ГК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: (а) збитки, (б) протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; (в) причинний зв'язок між ними; (г) вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання цивільно-правової відповідальності.

Між тим, Позивачем не доведено, наявності у діях Відповідача всіх необхідних елементів складу правопорушення. Зокрема, чи є поведінка Відповідача протиправною, з урахуванням того, що ціна робіт погоджена сторонами у Договорі, а акти приймання-передачі робіт підписані сторонами без зауважень та ін.

Крім того, суд зазначає, що довідка складена Контрольно-ревізійним управлінням в місті Києві, без врахування наявних у матеріалах справи первинних документів, не є підставою для стягнення з Відповідача відповідної грошової суми.

Так, згідно ст. 15 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єкту, що ревізується. Довідка контрольно-ревізійного управління чи акт перевірки може бути підставою для вчинення відповідних процесуальних дій посадовими особами (зокрема - пред'явлення відповідного позову до суду), однак не позбавляє відповідну особу процесуального обов'язку доводити свої вимоги належними та допустимими доказами.

Крім того відповідно до ч. 2 ст. 189, 190, 191 ГК України суд вважає, що норми ДБН не є обов'язковими для застосування регульованими державою цінами, в силу чого відповідно до положень ч. 3 ст. 632 ЦК України, зміна ціни договору після його виконання заборонена, а відповідно не можуть бути та застосовані і до спірних правовідносин.

Зазначеної правової позиції дотримується і Вищій господарський суд України у Постанові від 17 серпня 2011 року за справою 5023/574/11 та Харківській Апеляційний господарський суд у Постанові від 15 листопада 2010 року у справі 38/182-10.

Суд наголошує також на т ому, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.ст. 588 та 599 ЦК України). У даному випадку були підписані акти приймання виконаних підрядних робіт, як вже зазначалось, без зауважень Позивачем та Відповідачем.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Таким чином в даному разі відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача 11 795,87 грн., а отже позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 ГПК України, судовий збір у разі відмови в позові підлягають покладенню на Позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 256, 257, 261, 264, 267, 526, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 189, 190, 191 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Є.Ю. Шаптала

Дата складання повного рішення: 24.04.12 р.