Рішення

від 24.04.2012 по справі 10/012-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" квітня 2012 р. Справа № 10/012-12

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 10/012-12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Біос»,

м. Донецьк;

до товариства з обмеженою відповідальністю «Комбіфід», с. Гоголів;

про стягнення 29652,10 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність від 06.04.2012р. б/н;

обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Біос»(надалі -позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Комбіфід»(надалі -відповідач) про стягнення 29652,10 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № 01/01/2010-54 від 20.12.2010р. у визначений строк повністю не розрахувався за одержаний товар, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 22500,00 грн., за прострочення оплати якої нараховані пеня в сумі 2350,78 грн., 10% річних -2463,89 грн. та інфляційні -2337,43 грн.

Ухвалою від 14.03.2011р. суд порушив провадження у справі № 10/012-12 та призначив її розгляд на 27.03.2012р.

Присутнім у судовому засіданні 27.03.2012р. представником позивача було надано заяву, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій останній, у звязку із сплатою відповідачем суми заборгованості та частково пені, зменшує розмір позовних вимог та просить стягнути 350,78 грн. пені, 2463,89 грн. 10 % річних та 2337,43 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006р. № 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року», під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з ч. 3 ст. 55 ГПК України, ціну позову вказує позивач.

Таким чином, судом розглядуються вимоги про стягнення з відповідача 350,78 грн. пені, 2463,89 грн. 10% річних та 2337,43 грн. інфляційних втрат.

Представник відповідача в судове засідання 27.03.2012 р. не зявився, вимоги ухвали суду від 14.03.2012р. не виконав, витребувані документи, в тому числі відзив на позов, до суду не надіслав, однак через канцелярію суду надйшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 27.03.2012р. суд відклав розгляд справи на 10.04.2012р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача.

Представник позивача в судове засідання 10.04.2012р. не зявився, проте на адресу суду 09.04.2012р. надійшли витребувані судом докази та клопотання про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Торговий будинок «Біос».

Крім того, 09.04.2012р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, підтриманий представником у судовому засіданні, в якому відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що правововідносини щодо поставки товару відбулись між сторонами поза межами Договору поставки № 01/01/2010-54 від 20.12.2010 р. Про дані обставини свідчить відсутність у видаткових накладних та розрахункових документах посилання на нього, а тому й нарахування пені та 10% річних, у звязку із неналежним виконанням зазначеного договору є неправомірним. Також, відповідач звертає увагу, що, відповідно до п. 10.1 Договору поставки № 01/01/2010-54 від 20.12.2010р., договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2010 р., проте в матеріалах справи наявні видаткова та товарно-транспортна накладні, які складені та підписані позивачем вже після закінчення строку дії договору, що, в свою чергу, на думку відповідача, також свідчить про позадоговірні відносини між сторонами.

Ухвалою від 10.04.2012р. суд відклав розгляд справи на 24.04.2012р., у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів по справі.

Представник позивача в судове засідання 24.04.2012р. не зявився, про причини неявки господарський суд не повідомив, витребувані документи не надіслав.

Присутній у судовому засіданні 24.04.2012р. представник відповідача проти позову заперечив, з підстав раніше наведених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи обмеженість строків вирішення спору, встановлених ст. 69 ГПК України, та відсутність документів, що підтверджують неможливість прибуття в судове засідання представників позивача, господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача, за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Згідно ст. 85 ГПК України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

02.10.2009р. між позивачем (за договором -постачальник) та відповідачем (за договором -отримувач) було укладено Договір поставки № 01/01/2010-54 від 20.12.2010р., згідно з умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, передати у власність отримувача кормові добавки, у відповідній кількості, відповідної якості та по узгодженій ціні, а отримувач зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених у даному договорі (п. 1.1. договору).

Умовами пунктів 3.2., 3.3. договору передбачено, що право власності на товар і ризик випадкового знищення товару переходить від постачальника до отримувача з моменту передачі товару на склад отримувача і посвідчується товарно-транспортною накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін. Дата отримання товару отримувачем вказується в товарно-транспортній накладній, про що отримувач робить відповідну відмітку. Поставка вважається закінченою з моменту передачі партії товару отримувачу у власність, що посвідчується товарно-транспортною накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін та необхідним товаросупроводжувальними документами, вказаними в даному договорі.

Як вказує позивач у позовній заяві, на виконання умов договору відповідачу були поставлені кормові добавки на азагальну суму 38725,00 грн., що підтверджується рахунками-фактури № СФ-02057 від 20.12.2010р. на суму 6850,00 грн., № 49 від 20.01.2011р. на суму 3375,00 грн., № 50 від 20.01.2011р. на суму 28500,00 грн.; видатковими накладними № РН-02057 від 20.12.2010р., № 49 від 20.01.2011р., № 50 від 20.01.2011р. та товарно-транспортною накладною № 005324 від 31.01.2011р.

Згідно з наданими позивачем виписками з банківського рахунку від 31.01.2011р., від 09.03.2011р., від 10.05.2011р., від 15.08.2011р., від 12.01.2012р. та клопотанням щодо зміни позовних вимог та зменшення ціни позову, станом на день звернення позивача до суду -09.03.2012р. (у відповідності зі штемпелем на конверті) відповідач за отриманий товар розрахувався повністю.

Проте, за ствердженням позивача, розрахунки за отриманий товар відповідачем були проведені з порушенням умов договору поставки, зокрема, п. 5.3. договору, яким передбачено, що отримувач оплачує товар з відстрочкою платежу протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Оскільки відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочку платежу в сумі 350,78 грн. та 10% річних - 2463,89 грн., нарахованих на підставі п. 6.5. договору, а також втарти від інфляції в сумі 2337,43 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з вимогами ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити повну ціну переданого товару.

В силу ч. 1, 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Втім, приписами ст. 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

У відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до п. 1 та п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.07.1965р. № П-6, приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Порядок використання доручень регулюється наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.1996р. «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей»(зареєст. у Мін'юсті України 12.06.1996р. № 293/1318). Пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З наданих до матеріалів справи видаткових накладних не вбачається, що кормові добаки були отримані уповноваженою особою ТОВ «Комбіфід»та на підставі Договору поставки № 01/01/2010-54 від 20.12.2010р., оскільки у вказаних накладних відсутнє будь-яке посилання на зазначений договір та не міститься ані печатки, ані штампу відповідача. Також, суду не були надані й довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, які могли б підтвердити повноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства -ТОВ «Комбіфід»визначений перелік та кількість цінностей.

Суд також звертає увагу на те, що, акти звірки взаємних розрахунків є лише формою бухгалтерського обліку, яким встановлюється обсяг фінансових зобов'язань сторін на конкретну дату, а отже не може бути доказом, що підтверджує поставку товару відповідачу.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт поставки товару відповідачеві на підставі Договору поставки № 01/01/2010-54 від 20.12.2010р.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що лише у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Однак, позивачем не доведено прострочення виконання відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 01/01/2010-54 від 20.12.2010р., оскільки належним чином не доведено факту виникнення таких зобов'язань за вказаним договором поставки.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання та підписання повного тексту рішення -25.04.2012р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов