Постанова

від 18.04.2012 по справі 10/183-11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2012 № 10/183-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кондес Л.О.

суддів: Рябухи В.І.

Калатай Н.Ф.

при секретарі Реуцькій Т.О.

За участю представників:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою діяльністю «Завод будівельних матеріалів і конструкцій»

на рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2012р.

у справі № 10/183-11 (суддя - Привалов А.І,)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Євроцемент - Україна» (далі - ПАТ «Євроцемент - Україна»)

до Товариства з обмеженою діяльністю «Завод будівельних матеріалів і конструкцій» (далі - ТОВ «Завод будівельних матеріалів і конструкцій»)

про стягнення 598731,92 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2012р. у справі №10/183-11 позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ «Завод будівельних матеріалів і конструкцій» на користь ПАТ «Євроцемент - Україна» 499080,00 грн. - заборгованості, 4019,99 грн. - 3% річних, 74862,00 грн. - 15% штрафу та судові витрати; в частині стягнення 20769,93 грн. - пені позов залишено без розгляду.

Не погодившись із прийнятим рішенням, ТОВ «Завод будівельних матеріалів і конструкцій» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2012р. у справі №10/183-11 скасувати в частині стягнення 74862,00грн. - штрафу.

Так, скаржник посилається на те, що за порушення грошових зобов'язань до платника може бути застосована лише пеня, розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ. В свою чергу, стягнення з відповідача одночасно пені і штрафу суперечить нормам чинного законодавства, оскільки призводить до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Крім того, відповідач вказує на те, що укладений спірний Договір містить дві, різні за змістом, норми щодо відповідальності покупця за порушення ним одного і того ж грошового зобов'язання. При цьому умови п. 6.7 Договору відповідають нормам чинного законодавства, а п.6.17 Договору суперечить нормам чинного законодавства.

Ухвалою від 24.02.2012 було призначено справу до розгляду на 21.03.2012р.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2012 №01-22/1/5 введено до складу колегії суддів замість судді Ропій Л.М. суддю Буравльова С.І.

В судове засідання 21.03.2012 представник відповідача з'явився, представник позивача не з'явився, через Відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 18.04.2012.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2012 №01-22/1/9 введено до складу колегії суддів замість судді Буравльова С.І. суддю Калатай Н.Ф.

В судове засідання 18.04.2012 представники сторін не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто, повідомленою судом стороною, а в разі не надання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (див. Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду даної справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином.

Розглянувши в судових засіданнях апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія суддів встановила наступне:

До Господарського суду Київської області звернулося з позовом Публічне акціонерне товариство "Євроцемент - Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод будівельних конструкцій" про стягнення 598731,92 грн. (499080,00 грн. - основного боргу, 20769,93 грн. - пені, 4019,99 грн. - 3% річних та 74862,00 грн. - штрафу).

Позивач мотивує свої вимоги неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки цементної продукції № АЦ 003 від 15.02.2011 р. та Додаткових угод до нього в частині несвоєчасної оплати отриманої продукції.

Відповідач у відзиві на позов визнає вимоги щодо стягнення заборгованості, проте, заперечує в частині стягнення штрафних санкцій, оскільки, на думку відповідача, до нього застосована подвійна відповідальність за одне й те саме правопорушення.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладений Договір поставки цементної продукції № АЦ 003 від 15.02.2011 р. (далі - Договір).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору покупець взяв на себе обов'язок передати у власність покупця цементну продукцію (товар), найменування, кількість та асортимент якого вказуються у додатках (специфікаціях) до цього договору та є його невід'ємною частиною, а покупець, в свою чергу, взяв на себе обов'язок прийняти таку продукцію та сплатити її вартість на умовах, визначених договором.

В п.п. 3.1, 3.4, 3.5 Договору зазначено, що поставка товару здійснюється залізницею на умовах (базис поставки) СРТ (фрахт/перевезення сплачені до (… назва місця призначення), в редакції ІНКОТЕРМС 2010 р., якщо інше не передбачено додатками (специфікаціями) до договору. Зобов'язання продавця щодо поставки вважаються виконаними в момент передачі товару першому перевізнику (с дати поставки). С цього ж моменту від продавця до покупця переходить право власності, а також ризик випадкової загибелі речі. Датою поставки (перехід права власності на товар) вважається дата календарного штемпеля, станції відправлення у документах на перевезення, які свідчать про прийняття продукції залізницею до перевезення.

Пунктом 5.4 Договору визначено, що вартість товару, що поставляється, вказується в рахунках-фактурах та видаткових/податкових накладних.

В подальшому, між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 від 15.02.2011 (далі - Додаткова угода №1).

Оплата продукції та відшкодування збитків, пов'язаних з її перевезенням, здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу, протягом 7 (семи) днів з моменту поставки продукції. Оплата вважається проведеною в момент зарахування коштів на рахунок продавця (п. 5.3 Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 від 15.02.2011 р.).

Відповідно до умов п. 8.1 Договору № АЦ 033 від 15.02.2011 р., договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2011 р., проте, у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Як свідчать наявні у справі докази, на виконання умов Договору позивачем в період з 31.03.2011 р. по 19.07.2011р. передано, а відповідачем прийнято продукції, всього на загальну суму 2529600,00 грн., про що свідчать підписані в двохсторонньому порядку видаткові накладні (50 штук). Також, в якості доказу передання продукції позивачем надані залізничні квитанції про приймання вантажу та накладні, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

В свою чергу, в порушення умов Договору та Додаткової угоди до нього, вартість продукції сплачена відповідачем лише частково - в сумі 2030520,00 грн., про що свідчать додані до матеріалів справи копії банківських виписок з особистого рахунку позивача.

Вартість продукції в сумі 499080,00 грн. залишена відповідачем не оплаченою.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України виникли цивільні права та обов'язки.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором. Аналогічна норма міститься і в ст..526 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 499080,00грн., є обґрунтованими та такими, що доведені матеріалами справи і не заперечуються відповідачем і обґрунтовано задоволенні судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 2 ст. 625 ЦК України).

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 4019,99 грн., які за розрахунком позивача є арифметично вірними та перевірені колегією суддів, за період з 27.07.2011р. по 01.11.2011р. є документально доведеними і обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Позивач, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов щодо своєчасної оплати продукції, просив стягнути з відповідача 74862,00 грн. - 15 % штрафу.

Пунктом 6.17 Договору, в редакції Протоколу врегулювання розбіжностей до Договору поставки №АЦ003 від 15.02.2011р., сторонами узгоджено, що у випадку прострочки оплати продукції більш ніж на 30 днів, покупець зобов'язаний сплатити, окрім пені, визначеної п. 6.7 договору, штраф у розмірі 15 % від суми не оплаченої або не повністю оплаченої продукції.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 74862,00 грн. - 15 % штрафу є обґрунтованими, а розрахунок штрафу, наданий позивачем, є арифметично вірним.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати отриманої продукції позивач, на підставі п. 6.7 Договору, просить стягнути з відповідача 20769,93 грн. - пені, нарахованої за період з 27.07.2011 р. по 01.11.2011 р.

Пунктом 6.7 Договору передбачено, що у разі порушення строків оплати товару, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, нараховану на суму простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції своїми ухвалами від 22.11.2011 р. та від 13.12.2011 р. зобов'язував позивача надати розгорнутий розрахунок пені, враховуючи поетапне збільшення суми заборгованості та відповідне нарахування пені на суму заборгованості.

Однак, позивач не виконав вимог ухвал суду першої інстанції, не надав розрахунку пені, незважаючи на те, що згідно вимог ГПК України тягар доведення позовних вимог покладається на позивача, та погодився з рішенням суду щодо залишення позову без розгляду в частині стягнення пені.

Суд апеляційної інстанції також не мав можливості перевірити правильність нарахування позивачем пені, через відсутність достовірної інформації щодо накопичення заборгованості у спірному періоді, яка необхідна для перевірки правильності здійсненого позивачем розрахунку суми пені.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відсутня можливість дійти достовірного висновку щодо обґрунтованості і правильності нарахування позивачем суми пені, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 20769,93грн. - пені обґрунтовано залишені судом першої інстанції без розгляду.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні докази, що ним було виконано умови Договору в повному обсязі та вчасно.

Колегія суддів не приймає доводи скаржника про безпідставне стягнення одночасно пені та штрафу, з посиланням на норми Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Частиною 4 ст. 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України, передбачено, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

На підставі ст.551 ЦК України у сторін є право розмір неустойки, встановлений законом, збільшити у договорі.

Слід зазначити, що Протоколом врегулювання розбіжностей від 16.02.2011, до договору поставки, сторони на добровільній основі домовилися (п.6.17), що у випадку прострочення в оплаті товару більше ніж на 30 днів покупець зобов'язаний сплатити крім пені, яка встановлена п.6.7 Договору, штраф в розмірі 15% від суми не оплаченого або не повністю оплаченого товару і в установленому порядку його не змінювали.

Відповідно до норм ст.1 ГК України учасники господарських відносин самі встановлюють умови здійснення господарської дійсності.

Слід зауважити, що ст.61 Конституції України знаходиться у розділі ІІ «Права, свободи та обов'язки людини та громадянина».

Аналогічна позиція міститься і в постанові Вищого господарського суд України від 25.01.2011р. у справі №2-2/2648-2010.

Крім того, що Договір поставки цементної продукції № АЦ 033 від 15.02.2011 р. та укладені до нього Додаткові угоди не визнавалися в судовому порядку недійсними. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідальність, яка передбачена умовами Договору на підставі вільного волевиявлення обох сторін, може бути застосована до відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2012р. у справі №10/183-11 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування або зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст..ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою діяльністю «Завод будівельних матеріалів і конструкцій» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2012р. у справі №10/183-11 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 10/183-11 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя Кондес Л.О.

Судді Рябуха В.І.

Калатай Н.Ф.