Рішення

від 23.04.2012 по справі 8/5014/652/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.12 Справа № 8/5014/652/2012

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Стаханов Луганської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліпроеп", м. Стаханов Луганської області, -

про стягнення 114475 грн. 81 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

позивач -ОСОБА_1 -фізична особа-підприємець, -паспорт серії НОМЕР_2, вид. Стахановським МВ УМВСУ в Луганській області від 03.04.1997року;

від відповідача -представник не з'явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору : позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за неповернення зворотно-фінансової допомоги у сумі 100093,00 грн., штрафу у сумі 200,18 грн., 3% річних за період часу з 02.04.2010 року по 18.01.2012 року у сумі 5374,43 грн. та інфляційних нарахувань за аналогічний період часу у сумі 8808,20 грн. 20 коп., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору про зворотно-фінансову допомогу № 23, укладеного між сторонами 01.12.2010 року.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено: з 29.03.12 року до 09.04.12 року та з 09.04.12 року до 23.04.12 року -у зв'язку з неявкою відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали в частині надання витребуваних документів.

До початку судового засідання 23.04.12 року від позивача надійшло клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.

У судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та подав заяву (вих. № б/н від 23.04.12 року), якою, залишивши незмінними суми кожної із складових позовних вимог, уточнив, що 3% річних та інфляційні нарахування підлягають стягненню за період з 02.04.2011 року по 18.01.2012 року, а не за період з 02.04.2010 року по 18.01.2012 року.

З урахуванням того, що вказана заява не суперечить приписам ч.4 ст. 22 ГПК України, судом її прийнято та враховано при вирішенні спору по суті.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, що підтверджується матеріалами справи (а.с.1;26; та ін.).

У позовній заяві в якості адреси місцезнаходження відповідача вказано: м. Стаханов, вул. Крайня, 1 (а.с.2-4), що також підтверджується спеціальним витягом з ЄДР за № 13455330 від 29.03.12 року (а.с.21-22), - на яку були спрямовані ухвали суду про порушення провадження по справі та про відкладення її розгляду, - при цьому оператор поштового зв'язку повернув до суду обидва поштові відправлення з доданням довідок (обидві -від 17.04.12 року) "за вказаною адресою не проживає" та "за закінченням терміну зберігання".

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. Уразі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у підпункті 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами), де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Позивач не заперечив проти розгляду справи за відсутності відповідача.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги обставини справи, наявні у ній докази, а також те, що відповідач належним чином поставлений до відома про дату, час та місце судового слухання, суд, керуючись ст.4-3,ч.3 ст.22,ст.ст.32-34,43 та 75 ГПК України, вважає за можливе здійснити вирішення цього спору по суті у даному судовому засіданні за відсутності відповідача, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

01.12.2010 року між позивачем (позикодавець) та відповідачем (позичальник) у простій письмовій формі укладено договір № 23 про зворотньо-фінансову допомогу, відповідно до якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, встановленому договором, а позичальник зобов'язується їх повернути позикодавцю (п.1.1); сума коштів становить 120000 грн. (п.2.1), проценти на які не нараховуються (п.2.2); вказані кошти позикодавець перераховує у безготівковому порядку на поточний рахунок позичальника (п.3.1).

Термін повернення коштів -90 календарних днів з моменту їх надання (п.4.1).

Позичальник зобов'язаний повернути суму коштів у останній день строку, встановленого п.4.1 цього договору (п.5.1), на поточний рахунок позикодавця (п.5.2), при цьому днем повернення коштів є день зарахування їх на поточний рахунок позикодавця (п.5.3).

У разі прострочення повернення коштів (їх частки) позичальник сплачує: штраф у розмірі 0,2% від неповернутої суми (п.6.1); 3% річних та інфляційні нарахування від неповернутої суми за весь час прострочення (п.6.2).

Договір набирає чинності з моменту надання позикодавцем суми допомоги позичальнику та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором (п.7.1) (а.с.7-8).

На підтвердження факту виконання умов договору зі свого боку позивач надав до справи квитанцію до прибуткового касового ордеру № б/н від 31.12.2010 року на суму 100093,00 грн., який містить докази їх отримання уповноваженими особами відповідача (а.с.9).

З викладеного вбачається, що відповідач відповідно до умов п.4.1 договору повинен був повернути отримані кошти не пізніше 31.03.2011 року, але не зробив цього.

З огляду на цю обставину 10.05.2011 року за вих. №7 (а.с.13) та 23.01.12 року за вих. № б/н (а.с.14-15) позивач спрямував на адресу відповідача листи-вимоги про повернення коштів.

Факт їх неповернення став підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Відповідач позов не спростував та не оспорив.

ІІ.Заслухавши позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі -ЦКУ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ); він є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1. ст. 628 ЦКУ), - з огляду на що суд вважає, що умови відповідальності за порушення зобов'язань за вищезгаданим договором відповідають приписам чинного законодавства.

Правовідносини, що є предметом спору по цій справі, належать до договору позики.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦКУ).

Уклавши договір про надання позики, сторони набули низку прав та зобов'язань.

Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

Закон -ст.525 ЦКУ - не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань, а згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор -прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частинам 1 та 3 ст.1049 Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У разі неповернення позичальником суми позики застосовуються наслідки, передбачені частиною 1 ст. 1050 ЦКУ, а саме: якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

При вирішенні питання про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Спосіб захисту порушеного права відповідає ст. 16 Цивільного та ст. 20 Господарського кодексів України.

Виходячи з доведеності вини відповідача у невиконанні умов договору про надання позики, - у суду маються достатні фактичні та правові підстави для висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 44 та 49 ГПК України, суд сплату судового збору покладає на відповідача.

Позивач є постраждалим 2-ї категорії внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3, вид. Луганською облдержадміністрацією 27.09.07 року (а.с.17).

Відповідно до п/п 1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України від 08.07.11 року № 3674-УІ "Про судовий збір" за подання до господарського суду майнового спору на користь Державного бюджету України підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2% вартості позову, але не менше 1,5 та не більше 60 мінімальних заробітних плат, встановлених на 01.01.12 року, - тобто при ціні позову 114475,81 грн. судовий збір підлягає стягненню у сумі 2289,52 грн.

На підставі п.10 ст. 5 вищеназваного Закону позивач має право на пільгу щодо сплати судового збору, - тобто 100-відсотково звільнений від його сплати.

Згідно ч.3 ст. 49 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідач не довів, що він звільнений від сплати судового збору.

За таких обставин з відповідача на користь Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у сумі 2289,52 грн.

На підставі викладеного, ст.ст.16,202-208,215,509,525-527,530,610-614,623-625,1046-1050 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст.4-3,22,32-324,36,43,44.47-1,49, та 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліпроеп", ідентифікаційний код 33853153, яке знаходиться за адресою: місто Стаханов, вул. Крайня, 1 Луганської області, - на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 - основний борг у вигляді суми неповернутої позики у розмірі 100093 (сто тисяч дев'яносто три) грн. 00 коп., штраф у сумі 200 (двісті) грн. 18 коп., інфляційні нарахування у сумі 8808 (вісім тисяч вісімсот вісім) грн. 20 коп. та 3% річних у сумі 5374 (п'ять тисяч триста сімдесят чотири) грн. 43 коп.; видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліпроеп", ідентифікаційний код 33853153, яке знаходиться за адресою: місто Стаханов, вул. Крайня, 1 Луганської області, - на користь Державного бюджету України на рахунок 31214206783006, отримувач -УДКСУ у м. Луганську, код ОКПО -37991503, банк отримувача -ГУ ДКСУ у Луганській області, МФО 804013, ККД -22030001, символ -206 - судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050), - судовий збір у сумі 2289 (дві тисячі двісті вісімдесят дев'ять) грн. 52 коп.; наказ видати Стахановській об'єднаній державній податковій інспекції Луганської області після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 23.04.12 року оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення складено у повному обсязі та підписано - 24 квітня 2012 року.

Суддя А.П.Середа