Постанова

від 24.04.2012 по справі 10/013-11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2012 р. Справа № 10/013-11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Воліка І.М., Кролевець О.А., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Тіара" на постановувід 14.12.2011 Київського апеляційного господарського суду у справі№ 10/013-11 господарського суду Київської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Тіара" доПідприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Катех-Електро", третя особаКомпанія "Сімпре Віва Інтерпрайзис" за участюПублічного акціонерного товариства "Сведбанк" провизнання дійсним договору застави майнового комплексу В судове засідання прибули представники сторін: позивачане з'явились; відповідачане з'явились; третьої особине з'явились; за участюОСОБА_4 (дов. від 19.04.2012 №100);

Відповідно до Розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 20.04.2011 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегією суддів у наступному складі: головуючий - Волік І.М., судді -Шевчук С.Р., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2011 року позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Тіара" (надалі -ТОВ "Консалтингова компанія "Тіара") звернулося до господарського суду з позовом до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Катех-Електро" (надалі -ПІІ у формі ТОВ "Катех-Електро", відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Компанії "Сімпре Віва Інтерпрайзіс" про визнання дійсним Договору застави майнового комплексу (іпотеки) від 16.11.2002, укладеного між Компанією "Siempre Viva Enterprises Ltd." ("Сімпре Віва Інтерпрайзіс") та ПІІ у формі ТОВ "Катех-Електро".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Договору від 11.10.2010 про передачу (відступлення) прав та зобов'язань за Договором купівлі-продажу частки у статутному фонді від 12.11.2002, позивач набув прав та обов'язків заставодержателя за спірним договором застави. Проте, за відсутності нотаріального посвідчення Договору застави майнового комплексу (іпотеки) від 16.11.2002 порушується право позивача на належне забезпечення виконання умов договору застави з боку відповідача, який, в свою чергу, може здійснити будь-які дії (в тому числі і відчуження) по передачі предмета іпотеки третім особам, чим позбавляє можливості позивача забезпечити виконання умов основного договору (Договору купівлі-продажу частки у статутному фонді ПІІ у формі ТОВ "Катех-Електро"), який забезпечується спірним договором застави.

Рішенням господарського суду Київської області від 08.02.2011 у справі №10/013-11 (суддя: Привалов А.І.), позов задоволено повністю; визнано дійсним Договір застави майнового комплексу (іпотеки) від 16.11.2002, який укладено між Компанією "Siempre Viva Enterprises Ltd." (країна Беліз) та ПІІ у формі ТОВ "Катех-Електро"; стягнуто з ПІІ у формі ТОВ "Катех-Електро" на користь ТОВ "Консалтингова компанія "Тіара" державного мита у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу -236,00 грн.

З апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в порядку ст. 91 ГПК України звернулась особа, яка не брала участі у справі -Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" (надалі -ПАТ "Сведбанк"), але вважає, що прийняте місцевим господарським судом рішення порушує його права та законні інтереси, оскільки майно, що є предметом Договору застави майнового комплексу від 16.11.2002, який визнано дійсним у судовому порядку, передане в заставу Банку відповідачем у справі на підставі Договору застави від 28.11.2002, в забезпечення своїх зобов'язань за Кредитним договором № 86 від 30.10.2002. З огляду на це, оскаржуване рішення порушує його прав, проте він не був залучений до участі у справі, що є підставою для скасування рішення місцевого суду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2011 (колегія суддів: Калатай Н.Ф. -головуючий, судді -Баранець О.М., Пашкіна С.А.), апеляційну скаргу ПАТ "Сведбанк" на рішення господарського суду Київської області від 08.02.2011 у справі № 10/013-11 задоволено; рішення господарського суду Київської області від 08.02.2011 у справі №10/013-11 скасовано; у позові відмовлено повністю; стягнуто з ТОВ "Консалтингова компанія "Тіара" на користь ПАТ "Сведбанк" 42,50 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач - ТОВ "Консалтингова компанія "Тіара" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2011, та залишити в силі рішення господарського суду Київської області від 08.02.2011. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального, зокрема, ст. ст. 11, 202, 205, 209, 638 Цивільного кодексу України, ст. 18 Закону України "Про заставу", що є підставою для скасування оскаржуваного судового акту.

Учасники судового процесу не скористалися правом, наданим ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу позивача до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваного судового акту.

Сторони та третя особа у судове засідання суду касаційної інстанції не з'явились. Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги сторони та третя особа повідомлялись належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ "Сведбанк", перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом, предметом позову є матеріально правова вимога про визнання дійсним Договору застави майнового комплексу (іпотеки) від 16.11.2002, що укладений між Компанією "Siempre Viva Enterprises LTD" (Заставодержатель) та Підприємством з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Катех-Електро" (Заставодавець), яким забезпечено належне виконання Договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ПІІ у формі ТОВ "Катех-Електро" від 12.11.2002, що укладений між громадянином Литви паном -ОСОБА_6 (Продавець) та Компанією "Siempre Viva Enterprises LTD" (Покупець), та передано у заставу (іпотеку) майновий комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Звертаючись з даним позовом позивач посилається на те, що до нього на підставі Договору про передачу (відступлення) прав та зобов'язань за Договором купівлі-продажу частки у статутному фонді від 12.11.2002, який укладений 11.10.2010 між ним - ТОВ "Консалтингова компанія "Тіара" та Компанією "Siempre Viva Enterprises LTD" ("Сімпре Віва Інтерпрайзис"), перейшли права і обов'язки по Договору застави майнового комплексу (іпотеки) від 16.11.2002. Разом з тим, на момент укладення договору застави, частиною 2 ст. 13 Закону України "Про заставу" передбачалось, що у випадках коли предметом застави є нерухоме майно, то такий договір підлягає нотаріальному посвідченню, не дотримання цих вимог тягне за собою недійсність такого правочину. У зв'язку з тим, що Договір застави (іпотеки) від 16.11.2002 нотаріально не посвідчений, а відповідач на письмове звернення позивача відмовився від його нотаріального посвідчення, тому на підставі ст. ст. 16, 220 Цивільного кодексу України просить визнати даний договір дійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що право власності відповідача на предмет застави (іпотеки) підтверджується Свідоцтвом про право власності на будівлі та споруди від 28.07.1999, Договором №72УК від 24.04.2000, Договором купівлі-продажу частини виробничої бази №257ук від 15.10.2001, Договором купівлі-продажу частини майнового комплексу від 22.04.2001, Договором купівлі-продажу № 479 УК від 19.08.2002. При цьому суд послався на те, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, чим порушує права та законні інтереси позивача, а тому з урахуванням абзацу 2 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України , який набрав чинності з 01.01.2004, і яким передбачено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, дійшов висновку, що відповідно до ст. ст. 15, 16, 220 Цивільного кодексу України позовні вимоги є законними та обґрунтованими.

Апеляційний господарський суд повторно переглядаючи справу за апеляційною скаргою особи, яку не було залучено до участі у справі -ПАТ "Сведбанк", не погодився з такими висновками місцевого суду, оскільки рішення винесено з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права виходячи з такого.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що 30.10.2002 між ЗАТ "ТАС-Інвестбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ПІІ у формі ТОВ "Катех-Електро", відповідачем у цій справі, укладений Кредитний договір № 86, предметом якого є надання ПАТ "Сведбанк" відповідачу кредиту.

У забезпечення виконання зобов'язань відповідача за Кредитним договором № 86, між "ТАС-Інвестбанк" та ПІІ у формі ТОВ "Катех-Електро" укладений Договір застави майна від 28.11.2002, предметом якого є застава нерухомого майна (будівель та споруд), яке входить до складу майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Україна, АДРЕСА_1 та належить відповідачу на праві власності згідно зі Свідоцтвом про право власності, виданим на підставі рішень виконкому Ірпінської міської ради № 363/12 від 24.12.1998 та № 217 від 16.07.1999; зазначений договір застави посвідчений 28.11.2002 приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 2825; 28.11.2002 нотаріусом накладено заборону на відчуження заставленого майна.

Крім цього, в забезпечення виконання зобов'язань відповідача за кредитним договором № 86, між ПАТ "Сведбанк" та громадянином України ОСОБА_8 укладений Договір застави № 86/ЗКП-1 від 11.06.2008, предметом якого є застава частки громадянина України ОСОБА_8 у статутному капіталі відповідача у розмірі 51% статутного капіталу; зазначений договір застави посвідчений 11.06.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за № 3581.

Також, в забезпечення виконання кредитних зобов'язань відповідача, між ПАТ "Сведбанк" та громадянином Литви ОСОБА_6 укладений Договір застави № 86/ЗКП-2, предметом якого є застава частки громадянина Литви ОСОБА_6 у статутному капіталі відповідача у розмірі 49% статутного капіталу; зазначений договір застави посвідчений 11.06.2008 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за № 3580.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що предметом Договору застави майнового комплексу (іпотеки) від 16.11.2002, є майно, яке передане відповідачем у забезпечення своїх кредитних зобов'язань перед ПАТ "Сведбанк" по Договору застави майна від 28.11.2002, а отже прийняте у справі рішення порушує права та законні інтереси ПАТ "Сведбанк".

Так, звертаючись з позовом позивач просить визнати Договір застави майнового комплексу (іпотеки) від 16.11.2002 дійсним з моменту його укладення.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" , зокрема, у пункті 2 частини 3 зауважено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

З урахуванням цього, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що оцінювати відповідність або невідповідність Договору застави (іпотеки) приписам законодавства, слід виходячи з тих його положень, які існували на дату вчинення такого правочину, зокрема положень Цивільного кодексу Української РСР (надалі -ЦК УРСР ) та Закону України "Про заставу" в редакції від 21.12.2000.

Згідно частин 1 та 2 ст. 181 ЦК УРСР в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. При цьому частиною 4 цієї статті встановлено, що відносини застави регулюються Законом України "Про заставу" , іншими актами законодавства.

Частиною 2 ст. 1 Закону України "Про заставу" передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Статтею 30 цього Закону встановлено, що іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи.

Відповідно до частини 1 ст. 32 Закону України "Про заставу" договір про іпотеку повинен бути нотаріально посвідчений. Недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України ( ст. 14 Закону України "Про заставу").

В силу приписів частини 1 ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірний Договір застави (іпотеки) за свою правовою природою відноситься до договорів іпотеки, а тому відповідно до приписів законодавства, яке діяло на дату його укладання, він мав бути посвідчений нотаріально.

Згідно частини 2 ст. 47 ЦК УРСР якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Таким чином, в силу закону, який діяв на дату укладення Договору застави (іпотеки), передбачалася можливість, у випадку недотримання вимоги щодо нотаріального посвідчення цього договору, визнання його дійсним в судовому порядку, проте обов'язковою умовою визнання такого договору дійсним є факт виконання такого договору повністю або частково позивачем у справі та факт ухилення іншої сторони від нотаріального оформлення такої угоди.

Разом з тим, позивачем в порушення приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про виконання сторонами договору застави від 16.11.2002 або ухилення відповідача від нотаріального посвідчення цього договору, з огляду на що, апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав, з урахуванням діючого законодавства на час укладення договору для визнання договору застави дійсним.

Крім цього, судом апеляційної інстанції зауважено, що відповідно до частини 3 ст. 181 ЦК УРСР заставою може бути забезпечена дійсна вимога.

Разом з тим, на підставі доказів долучених до матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач просить визнати Договір застави (іпотеки) дійсним з урахуванням прав, набутих за Договором відступлення прав, виходячи з того, що його було укладено сторонами в забезпечення виконання зобов'язання Продавця за Договором купівлі-продажу - громадянина України ОСОБА_8 - продати третій особі 51 % частки у статутному капіталі відповідача, проте, як слідує з преамбули спірного Договору застави (іпотеки), цей договір укладено сторонами в забезпечення виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу частки в уставному капіталі відповідача, укладеним між третьою особою та громадянином Литви ОСОБА_6, і предметом якого є передача останнім у власність третьої особи частки у статутному капіталі відповідача у розмірі 49 % від загального розміру статутного капіталу.

Зазначеним спростовуються посилання позивача на те, що Договір застави (іпотеки) укладений в забезпечення виконання зобов'язань за Договором купівлі-продажу від 12.11.2002, копія якого наявна в матеріалах справи, оскільки продавцем у Договорі купівлі-продажу від 12.11.2002 є громадянин України ОСОБА_8, яким у власність третьої особи відчужено частку у статутному капіталі відповідача у розмірі 51 %. Проте, Договір купівлі-продажу від 12.11.2002 частки у статутному капіталі відповідача у розмірі 49 % від імені продавця громадянина Литви ОСОБА_6, у матеріалах справи відсутній.

Отже, позивачем не надано докази на підтвердження наявності вимоги, в забезпечення якої було укладено Договір застави (іпотеки), і, відповідно, дійсності такої вимоги.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про заставу" та частини 3 ст. 181 Цивільного кодексу України заставою може бути забезпечена лише дійсна вимога. Дійсною може вважатися лише вимога, що реально існує. Тому апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що за відсутності основного зобов'язання відсутні правові підстави для дійсності похідного зобов'язання, а отже судом апеляційної інстанції правомірно скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову у позові.

З урахуванням зазначених правових норм, з огляду на досліджені обставини справи, колегія суддів погоджується із твердженнями ПАТ "Сведбанк", що оспорюване рішення суду порушує його майнові права.

Беручи до уваги, що при ухваленні постанови, господарським судом апеляційної інстанції здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, з правильним застосуванням норм процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового акту.

Викладені заявником у касаційній скарзі доводи не заслуговують на увагу та спростовуються мотивованими висновками суду апеляційної інстанцій, що ґрунтуються на доказах, наявних у матеріалах справи та вимогах закону.

Решта доводів касаційної скарги ТОВ "Консалтингова компанія "Тіара" зводяться до необхідності вирішення касаційною інстанцією питань про надання переваги доказів відповідача над іншими та додатково перевіряти докази, тобто здійснення відмінної від місцевого та апеляційного суду оцінки доказів, що суперечить вимогам ст. 111 7 ГПК України, тому до уваги не приймаються.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Київським апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні .

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Тіара" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2011 у справі № 10/013-11 залишити без змін.

Головуючий, суддя І.М. Волік

Судді : О.А. Кролевець

С.Р. Шевчук