Рішення

від 24.04.2012 по справі 5008/160/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.04.2012 Справа № 5008/160/2012

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого судді Ушак І.Г. у відкритому судовому засіданні розглянув справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Агро-Бег", с. Нижній Коропець Закарпатської області до державного підприємства „Дослідне господарство Агрофірма „Еліта" Закарпатського інституту агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України, с. Ратовці Закарпатської області

за участю представників:

позивача -ОСОБА_1, представник за довіреністю;

відповідача -ОСОБА_2, представник за довіреністю

СУТЬ СПОРУ: про відшкодування збитків на суму 46194,25 грн.

Позивач звернувся до суду з вказаними вимогами, посилаючись на те, що відповідач не повернув передану йому відповідно до договору підряду на відповідальне зберігання продукцію (дизпаливо у кількості 4835 л вартістю 42789,75 грн. та міндобрива у кількості 0,1 т вартістю 3404,50 грн .), вартість якої складає суму позовних вимог. Представник позивача у ході судового розгляду наполягає на задоволенні позовних вимог, вважаючи їх обґрунтованими долученими до матеріалів справи документами.

Відповідач письмовим відзивом та усними поясненнями його представника у судовому засіданні не заперечуючи факту одержання від позивача продукції на зберігання, заперечує проти позову в цілому. Наполягає на тому, що прийняв продукцію на безоплатне зберігання без встановленого строку на підставі накладних, а не на підставі договору підряду. Частина продукції (дизпаливо та 0,003 т міндобрив ) використана відповідачем для власних потреб, частина ( 0,097 т міндобрив ) зберігається у відповідача, однак позивач окрім надіслання вимоги про повернення матеріальних цінностей не вчинив жодних дій спрямованих на їх одержання.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у ході судового розгляду, керуючись законом суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

При цьому суд виходив з наступного.

Спірні відносини сторін стосуються питань зберігання, які врегульовані приписами парагр.1 гл. 66 Цивільного кодексу України (ЦКУ).

Так, відповідно до ст.ст. 936--938 ЦКУ встановлено, зокрема, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її останньому у схоронності. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 ЦКУ; письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншими документами, підписаними зберігачем. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання; якщо строк зберігання у договорі не встановлений і не може бути визначений з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

За приписами ст.ст. 942, 944 ЦКУ на зберігача покладається обов'язок щодо забезпечення схоронності речі із вжиттям усіх заходів встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, а якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну, та не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання.

Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання, а зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ст.ст. 948, 949 ЦКУ).

Приписами ст. ст. 950, 951 ЦКУ передбачено відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі шляхом відшкодування її вартості.

У ході судового розгляду встановлено та не заперечується ніким із учасників спору, що позивач за накладними № 047 від 14.09.11, № 052 від 10.10.11 передав відповідачеві на відповідальне зберігання відповідно дизпаливо у кількості 4835 л на суму 42789,75 грн. та міндобрива у кількості 0,1 т на суму 3404,50 грн.

17.01.12 позивач надіслав відповідачеві вимогу про повернення зазначеної продукції в строк до 1.02.12. У зв'язку з неповерненням продукції та відсутністю будь-якої відповіді вважає, що відповідач передані йому на зберігання речі втратив і тотожних речей не має, тому звернувся до суду з позовом про відшкодування збитків у розмірі вартості втрачених речей.

У ході судового розгляду встановлено також, що відповідач частину переданої на зберігання продукції використав для власних потреб, а частина зберігається у відповідача.

З огляду на наведені фактичні обставини справи та приписи законодавства, що регулюють правовідносини зберігання, встановлено, що з прийняттям відповідачем за накладними на відповідальне зберігання продукції сторонами укладено у письмовій формі угоду про безоплатне зберігання без встановленого строку.

При цьому, посилання позивача на договір підряду - договір № 7 на вирощування сільгосппродукції на умовах підряду укладений сторонами 7.09.11 - як підставу виникнення спірних правовідносин сторін щодо зберігання продукції суд до уваги не приймає з огляду на предмет зазначеного договору, права та обов'язки сторін, що передбачені ним. Так, за умовами договору позивач як підрядник зобов'язався виконати на свій ризик та за рахунок власних коштів роботи по виробництву та передачі продукції рослинництва (пшениці, ячменю, кукурудзи) відповідачеві у справі як замовнику за договором, який, у свою чергу, зобов'язався прийняти цю роботу і оплатити її. Таким чином, умовами договору не передбачено питань надання відповідачем послуг зберігання продукції, тому хоча в тексті накладних зазначено як підставу передачі продукції на відповідальне зберігання договір підряду, останній не може таким вважатися.

У ході судового розгляду встановлено, що відповідач як зберігач, не повернувши на вимогу поклажодавця продукцію передану йому на зберігання та використавши для своїх потреб без згоди поклажодавця частину цієї продукції, допустив порушення своїх зобов'язань, яким кореспондується за вищенаведеними приписами законодавства право поклажодавця вимагати від зберігача повернення переданої продукції або продукції такого самого роду та такої самої якості.

За таких обставин вимоги позивача про відшкодування збитків шляхом стягнення вартості переданої на зберігання продукції є передчасними, оскільки не доведено відсутність тотожної використаній відповідачем продукції, а невикористана продукція зберігається у відповідача, однак позивач не довів вжиття ним заходів спрямованих на її одержання. За приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустими доказами.

За змістом ст.ст. 44-49 ГПКУ судові витрати за розгляд справи належить покласти позивача .

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 936-938, 942, 944, 948, 949, 950, 951 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 44-49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,

суд вирішив:

1. У позові відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ушак І.Г.