Постанова

від 25.04.2012 по справі 15/220

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.12 Справа № 15/220

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Марко Р.І.,

при секретарі Томкевич Н.,

з участю представників:

від скаржника (відповідача) - з'явився,

позивача - не з'явився,

третьої особи - не з'явився,

третьої особи із самостійними вимогами -з'явився,

розглянув апеляційну скаргу Львівської міської ради, м.Львів

на рішення господарського суду Львівської області від 01.12.2011 року, суддя Т.Костів, у справі №15/220

за позовом: приватного підприємства «Захід-Експрес», м.Львів

до відповідача Львівської міської ради, м.Львів

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», м.Львів

про визнання права власності на нежитлове приміщення,

та за позовною заявою третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Сихівської районної адміністрації, м.Львів

до відповідача приватного підприємства «Захід-Експрес», м.Львів

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (третьої особи із самостійними вимогами) Львівської міської ради, м.Львів

про демонтаж самовільно встановленого павільйону у м.Львів, вул.Сихівська,5,

в с т а н о в и в :

рішенням господарського суду Львівської області від 01.12.2011 року задоволено позовні вимоги приватного підприємства «Захід-Експрес»до Львівської міської ради про визнання за позивачем права власності на будівлю кафе (літ. "Б-2") площею 210,9 кв.м., що знаходиться у м.Львові по вул.Сихівській,5.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт здійснення позивачем самочинного будівництва спірного об'єкта нерухомості, проте, зважаючи на існування у позивача права землекористування ділянкою під спірним об'єктом, що не заперечується власником земельної ділянки, та відсутність доказів належності спірного майна іншим особам, позивач вправі визнати таке право власності в судовому порядку згідно вимог ст.376 ЦК України.

Рішенням суду також відмовлено в задоволенні вимог третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Сихівської районної адміністрації до відповідача приватного підприємства «Захід-Експрес»про демонтаж самовільно встановленого павільйону у м.Львів, вул.Сихівська,5, оскільки судом не встановлено наявність у Сихівської районної адміністрації відповідних повноважень на звернення з вимогою знесення об'єкта нерухомого майна. Відповідно до п.11 рішення Львівської міської ради №406 від 06.05.2005 р. "Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові", розгляд питань з самочинного будівництва за підвідомчістю справ здійснюють, зокрема, виконавчий комітет Львівської міської ради за фактами здійсненого (здійснюваного) юридичними особами самочинного нового будівництва об'єктів.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про визнання права власності відмовити, з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, апелюючи тим, що в спірному випадку відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірний об'єкт, оскільки згідно п.3 ст.375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Скаржник покликається на те, що позивач використовував надану йому згідно ухвали Львівської міської ради від 26.01.2006 року №3115 земельну ділянку не за цільовим призначенням, оскільки така надана для розміщення торгового павільйону -малої архітектурної форми площею до 30 кв.м., а також здійснив самочинне будівництво без дозволу на проведення будівельних робіт в порушення вимог ст.24 Закону України «Про планування і забудову територій»та з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Скаржник зазначає, що порядок узаконення самочинного будівництва встановлено Положенням про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові, затв. рішенням Львівської міської ради №406 від 06.05.2005 р., зокрема, щодо подання у відповідні органи переліку відповідних документів для перевірки відповідності здійсненого будівництва нормативним вимогам та можливості її експлуатації, проте, позивачем не здійснено жодних вищевказаних дій, що свідчить про самовільне встановлення позивачем торгівельного павільйону, а не будівництва, та відповідно відсутність підстав для визнання на нього права власності. В підтвердження вказаного факту скаржник також покликається на розпорядження Сихівської районної адміністрації від 02.11.2010 року №610 «Про демонтаж самовільно встановленого павільйону по вул.Сихівська,5», яким зобов'язано знести саме павільйон і яке є чинним, в судовому порядку недійсним не визнавалося.

Скаржник покликається на те, що згідно ст.144 Конституції України та ст.73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»акти органів місцевого самоврядування, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, що позивачем не дотримано, а тому позбавляє його права на визнання права власності на спірне майно в судовому порядку.

В судове засідання представники позивача та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду спору, а тому, зважаючи на строки та можливість розгляду справи без участі представників цих учасників процесу, суд вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов'язки сторін.

В судовому засіданні також з ініціативи суду здійснено залучення в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Львівської міської ради за вимогами третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Сихівської районної адміністрації до відповідача приватного підприємства «Захід-Експрес»про демонтаж самовільно встановленого павільйону, оскільки такий спір стосується безпосереднього інтересів цього органу як власника земельної ділянки. Оскільки представник Львівської міської ради, пристуній в судовому засіданні в процесуальному статусі відповідача за іншими вимогами, підтримав позицію щодо залучення Львівської міської ради в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за вимогами Сихівської районної адміністрації про демонтаж самовільно встановленого павільйону та не заперечив про розгляд справи в даному судовому засіданні суд вважає за можливе розгляд справи завершити в даному судовому засіданні.

Суд, заслухавши пояснення представника скаржника, який підтримав свою позицію, пояснення дав аналогічні, викладені в письмових поясненнях, та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ухвалою Львівської міської ради №3115 від 26.01.2006 року "Про затвердження ПП "Захід-Експрес" проекту відведення та надання земельної ділянки на вул.Сихівській,5 у м.Львові", позивачу затверджено проект відведення та надано земельну ділянку площею 0,01 га за вказаною адресою в оренду на 5 років за рахунок земель житлової та громадської забудови для розміщення торгівельного павільйону (а.с.10, т.1).

01.09.2006 р. між позивачем (орендар) та Львівською міською радою (орендодавець) укладено договір оренди землі, зареєстрований у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 15.12.2006 р. №04:066438:02751 кн. 04-6. Згідно із вказаним договором, в оренду позивачу передано земельну ділянку кадастровий №4610136800:04:005:0047 загальною площею 0,01 га за адресою м.Львів, вул.Сихівська,5 для розміщення торгівельного павільйону строком на 5 років - до 26.01.2011 р.(а.с.11-12, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем виготовлено ескізний проект на встановлення піцерії на вул.Сихівській,5 у м.Львові, який отримав погодження відповідних служб -лист управління архітектури та містобудування №2-13184/20 від 07.11.2006 року, лист Сихівського районного відділу м.Львова ГУ МНС України в Львівській області №2/949 від 28.09.2006 року, лист санітарно-епідеміологічної служби м.Львова за №2778/014 від 19.10.2006 року (а.с.13-24, т.1). В матеріалах справи також наявні технічні умови щодо електричного постачання, водопостачання та водовідведення торгівельного павільйону ПП «Захід-Експрес»(а.с.27-28, т.1).

З листа управління архітектури департаменту містобудування Львівської міської ради №2-13184/2401 від 28.05.2008 року (а.с.26, т.1) вбачається, що звернення позивача щодо отримання дозволу на проектування і встановлення торгівельного павільйону було розглянуто, підготовлено відповідний проект рішення виконавчого комітету, однак, розгляд цього питання перенесено на одне з наступних засідань виконавчого комітету. Доказів прийняття рішення по суті звернення позивача станом на дату розгляду справи суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем збудовано зазначений торгівельний заклад -будівля літ. Б-2 площею 210,9 кв.м. у м.Львів, вул.Сихівська,5, що підтверджується технічним паспортом, складеним 30.09.2010 р. (а.с.29-34, т.1). У відповідності до інвентаризаційної справи вказаного об'єкту, зазначений об'єкт збудовано на фундаменті та належить до об'єктів нерухомого майна, а не малої архітектурної форми.

Згідно висновку експертного дослідження №3976 від 09.11.2011 р. будівельно-технічного дослідження по листу ПП "Захід-Експрес"(а.с.63-68, т.2), нежитлова будівля на вул.Сихівській,5 у м.Львові по своїх технічних характеристиках є капітальною стаціонарною спорудою (нерухомим майном) і відповідає діючим будівельно-технічним характеристикам та протипожежним правилам. Будівля знаходиться у доброму технічному стані, в подальшому може використовуватись за своїм призначенням для торгівлі.

З цих підстав позивач звернувся з позовом про визнання права власності на спірний об'єкт нерухомості в порядку ст.376 ЦК України, покликаючись на існування у нього права землекористування ділянкою під спірним об'єктом, що не заперечується власником земельної ділянки, та відсутність доказів належності спірного майна іншим особам.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст.375 ЦК України, право власника на забудову земельної ділянки передбачає його право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, закриті водойми, здійснювати перебудову, дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам, набувати право власності на зведене ним нерухоме майно; водночас право власника на забудову здійснюється за умови додержання ним архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних, інших норм та правил, а також використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Статтею 376 Кодексу встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина 3 статті 376 Кодексу).

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 Кодексу).

Частиною 7 також передбачені умови, за яких не може бути визнане право власності на самочинне будівництво: істотне відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотне порушення будівельних норм і правил. Отже, визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду можливе за наявності певних умов, а саме: надання забудовнику земельної ділянки у встановленому порядку, відсутність порушень будівельних норм і правил, заперечень з боку власника земельної ділянки, відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Відповідно до ст.22 Закону України "Про основи містобудування", забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.

Нормами ст.95 ЗК України та ст.25 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендар, як тимчасовий землекористувач, з урахуванням умов надання земельної ділянки та її цільового призначення, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі та споруди лише за умови письмової згоди на це орендодавця, із дотриманням установленого законодавством порядку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26??32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до пункту 4 статті 26, статті 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог необхідної містобудівельної документації, отриманої забудовником до початку виконання будівельних робіт, зокрема: вихідних даних, технічних умов, будівельного паспорта, розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений вказаним законом дозвільний документ (статті 35-37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Згідно ст.29 Закону України "Про планування і забудову територій", дозвіл на виконання будівельних робіт -це документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю. Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт є правопорушенням у сфері містобудування, вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом (штраф).

Позивачем не подано ні доказів надання земельної ділянки позивачу під будівництво нерухомого майна, ні доказів надання власником земельної ділянки відповідного дозволу на будівництво об'єктів нерухомості на земельній ділянці, ні доказів дотримання порядку будівництва спірного об'єкта нерухомості, а також не надано доказів на підтвердження доводів щодо того, що спірна будівля була побудована ним за власні кошти.

За змістом ухвали Львівської міської ради №3115 від 26.01.2006 року "Про затвердження ПП "Захід-Експрес" проекту відведення та надання земельної ділянки на вул.Сихівській,5 у м.Львові" та договору оренди землі від 01.09.2006 р. позивачу передано земельну ділянку загальною площею 0,01 га за адресою м.Львів, вул.Сихівська,5 для розміщення торгівельного павільйону строком на 5 років, а не здійснення будівництва. Крім цього, не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Під метою надання земельної ділянки слід розуміти вид використання земельної ділянки (стаття 19 ЗК, Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548), зазначений у рішенні відповідного компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність з урахуванням цільового призначення земельної ділянки.

Місцевим судом в порушення ст.34 Господарського процесуального кодексу України не дотримано вимог, що обставини справи щодо прав позивача на землю, відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Судом не встановлено, що позивач у встановленому порядку отримав землю під самочинно побудовані об'єкти.

На підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).

При цьому, відсутність заперечень власника проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво, чи визнання такого позову має бути обґрунтовано відповідними доказами, що підтверджують право на вчинення таких процесуальних дій, зокрема, договорами купівлі продажу земельної ділянки, оренди, міни.

Прийняте на пленарному засіданні 5-ої сесії Львівської міської ради 6-го скликання рішення від 24.11.2011р. ПП "Захід-експрес", яким продовжено термін оренди земельної ділянки по вул.Сихівській,5 у м.Львові, в силу вимог ст.34 ГПК України не може бути належним доказом в підтвердження факту погодження цим органом права землекористування позивачем земельною ділянкою з цільовим призначенням здійснення будівництва, оскільки позивачем не подано доказів набрання цим рішенням чинності на момент прийняття місцевим судом рішення в даній справі. Позивачем також не подано інших доказів в підтвердження права на вчинення таких процесуальних дій.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на чужій земельній ділянці може бути пред'явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування та власника (користувача) земельної ділянки у випадку забудови на земельній ділянці, яка належить до державної чи комунальної власності або фізичній чи юридичній особі.

Позивачем не подано доказів звернення до відповідача з заявою щодо оформлення його права власності на самочинне будівництво, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підстави стверджувати про наявність спору про право. Судовий порядок визнання прав власності на самочинне будівництво не повинен замінювати передбачений законом адміністративний порядок набуття прав на нерухомість, оскільки органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституціє. України межах і відповідно до законів України.

З наведеного апеляційний суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог приватного підприємства «Захід-Експрес»до Львівської міської ради про визнання за позивачем права власності на будівлю кафе (літ. "Б-2") площею 210,9 кв.м., що знаходиться у м.Львові по вул.Сихівській,5, скасувавши рішення місцевого суду в цій частині про задоволення позову.

Щодо вимог третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Сихівської районної адміністрації до відповідача приватного підприємства «Захід-Експрес»про демонтаж самовільно встановленого павільйону у м.Львів, вул.Сихівська,5, то слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Відповідно до положень статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об'єктів містобудування належить також відповідним інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред'явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об'єкта є неможливою. В даній ситуації слід встановити, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови. Жодних із перелічених обставин позивачем не зазначено і не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.

Ухвалою Львівської міської ради №2311 від 18.12.2008 р. "Про затвердження Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста"(а.с.18-19, т.2) зобов'язано районні адміністрації забезпечити демонтаж малих архітектурних форм, які функціонують чи розміщені на території м.Львова без дозвільних документів та не внесені до Перспективної схеми розміщення малих архітектурних форм як частини Програми комплексного благоустрою території міста.

З матеріалів справи також вбачається, що Сихівською районною адміністрацією прийнято розпорядження №610 від 02.11.2010 р. "Про демонтаж самовільно встановленого павільйону на вул.Сихівській, 5"(а.с.15, т.2), яке не оскаржувалось. ПП "Захід-Експрес" скеровувалось попередження про демонтаж №34-вих-995 від 08.11.2010 р.(а.с.13, т.2), яке, у відповідності до акту обстеження місця розміщення павільйону на вул.Сихівській,5 від 16.08.2011 р.(а.с.14, т.2), виконане не було.

Проте, позивачем (Сихівською районною адміністрацією) не подано належних доказів в підтвердження факту встановлення відповідачем (ПП «Захід-Експрес») торгівельного павільйону на вул..Сихівській,5 у м.Львові. Як встановлено судом вище та вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, вказаний об'єкт збудовано на фундаменті та належить до об'єктів нерухомого майна, а не малої архітектурної форми (а.с.29-34, т.1). Вирішення питання чи будова відноситься до капітальної споруди чи тимчасової потребує спеціальних знань. Позивачем не наведено жодного доказу на спростування висновків судової експертизи і судом не встановлено.

У відповідності до п.11 рішення Львівської міської ради №406 від 06.05.2005 р. "Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові", розгляд питань з самочинного будівництва за підвідомчістю справ здійснюють, зокрема, виконавчий комітет Львівської міської ради за фактами здійсненого (здійснюваного) юридичними особами самочинного нового будівництва об'єктів. Доказів прийняття уповноваженим органом рішень про знос об'єкта нерухомості позивачем не подано, а судом не встановлено. Аналогічно не подано доказів наявності у Сихівської районної адміністрації повноважень вимагати знесення об'єкту нерухомого майна.

Крім цього, згідно ч. 7 ст. 376 ЦК України, у разі: 1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, 2) істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову; якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Самочинне будівництво є правопорушенням, що полягає у недотриманні норм земельного законодавства, що регулює надання земельної ділянки під будівництво, або містобудівних норм, що регулюють проектування й будівництво. Тому особа, що здійснила самочинне будівництво, не є законним власником. Проте, для прийняття рішення про знесення самочинного будівництво необхідне документальне підтвердження істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної статтями 1, 7 та 8 Закону України № 687-XIV, отриманої відповідно до статей 29, 31 Закону № 3038-VI, а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до статей 27, 30 зазначеного Закону.

Будівництвом, яке здійснюється з істотним порушенням будівельних норм і правил, вважається у тому числі будівництво, яке хоча і здійснюється за наявності проекту, але з порушенням державно-будівельних норм та санітарних правил, що загрожують життю та здоров'ю людини у разі невиконання приписів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил тощо.

Позивачем не подано жодних доказів істотного відхилення відповідачем від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб чи істотного порушення будівельних норм і правил.

Як встановлено судом вище, позивачем виготовлено ескізний проект на встановлення піцерії на вул.Сихівській,5 у м.Львові, який отримав погодження відповідних служб -лист управління архітектури та містобудування №2-13184/20 від 07.11.2006 року, лист Сихівського районного відділу м.Львова ГУ МНС України в Львівській області №2/949 від 28.09.2006 року, лист санітарно-епідеміологічної служби м.Львова за №2778/014 від 19.10.2006 року (а.с.13-24, т.1). В матеріалах справи також наявні технічні умови щодо електричного постачання, водопостачання та водовідведення торгівельного павільйону ПП «Захід-Експрес»(а.с.27-28, т.1).

Згідно висновку експертного дослідження №3976 від 09.11.2011 р. будівельно-технічного дослідження по листу ПП "Захід-Експрес"(а.с.63-68, т.2), нежитлова будівля на вул.Сихівській,5 у м.Львові по своїх технічних характеристиках є капітальною стаціонарною спорудою (нерухомим майном) і відповідає діючим будівельно-технічним характеристикам та протипожежним правилам.

Позивачем також не подано доказів винесення особі, яка здійснила самочинне будівництво, приписів про усунення порушень, доказів визначення можливості перебудови об'єкта та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Таким чином, місцевий суд прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні вимог третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Сихівської районної адміністрації до відповідача приватного підприємства «Захід-Експрес»про демонтаж самовільно встановленого павільйону у м.Львів, вул.Сихівська,5 з наведених ним підстав та додатково сформульованих апеляційним судом.

Таким чином, в цій частині рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування в цій частині апеляційний суд не вбачає.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з позивача на користь відповідача належить стягнути 536,5 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд,

постановив:

рішення господарського суду Львівської області від 01.12.2011 року в справі за номером 15/220 - частково скасувати, а апеляційну скаргу Львівської міської ради -задоволити.

В задоволенні позовних вимог приватного підприємства «Захід-Експрес»до Львівської міської ради про визнання за позивачем права власності на будівлю кафе (літ. "Б-2") площею 210,9 кв.м., що знаходиться у м.Львові по вул.Сихівській,5 відмовити.

В решті рішення господарського суду Львівської області від 01.12.2011 року в справі за номером 15/220 залишити без змін.

Стягнути з приватного підприємства «Захід-Експрес»(м.Львів, вул.Довженка,6, код ЄДРПОУ 20769493) на користь Львівської міської ради (м.Львів, пл.Ринок,1, код ЄДРПОУ 04055896) 536,5 грн. судового збору.

Наказ видати суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлено 26.04.2012 року.

Головуючий-суддя: Бойко С.М.

Судді: Бонк Т.Б,

Марко Р.І.