Ухвала

від 21.08.2013 по справі 15/220-06-6118а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" серпня 2013 р. м. Київ К/9991/25937/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Муравйов О.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" (далі - Компанія)

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011

у справі № 15/220-06-6118А

за позовом Компанії

до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси (далі - ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.06.2005 № 0000282334/0, від 13.09.2005 № 00000282334/1 та від 30.11.2005 № 0000282334/2.

Постановою господарського суду Одеської області від 14.08.2006 позов задоволено повністю з мотивів правомірного включення позивачем до розрахунку бюджетного відшкодування у березні 2004 року суми ПДВ у складі вартості придбаних послуг, оплачених векселем.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що оскільки у березні 2004 року вексель, поставлений позивачем в рахунок оплати за придбані послуги, погашено не було, то право на відшкодування з бюджету ПДВ в оспорюваній сумі у Компанії не виникло.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам пункту 4.8 статті 4, пунктів 7.4, 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Компанія звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову господарського суду Одеської області від 14.08.2006 як скасовану незаконно.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Судами у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну перевірку правильності обчислення Компанією та правомірності заявленого нею до відшкодування з бюджету ПДВ за березень 2004 року, оформлену актом від 06.06.2005 № 4948/23-3412/01125614/23/139. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.06.2005 № 0000282334/0, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 833 333 грн. Решту оспорюваних податкових повідомлень-рішень було прийнято податковим органом у процедурі адміністративного оскарження.

Під час цієї перевірки податковою інспекцією було виявлено, що в рамках виконання договору про виконання робіт та надання юридичних послуг від 27.02.2003 № ЮД-94 товариство з обмеженою відповідальністю «Інвесткомсервіс» (виконавець) надало Компанії (виконавець) комплекс юридичних послуг на загальну суму 5 000 000 грн. (у тому числі 833 333,33 грн. ПДВ). Зазначені послуги було оплачено позивачем простим векселем власної емісії № 753280382441.

Заперечуючи проти включення позивачем до розрахунку бюджетного відшкодування у березні 2004 року суми ПДВ, пред'явленої постачальником до сплати у складі вартості зазначених послуг, ДПІ послалася на те, що до часу погашення цього векселя векселедавцем (позивачем у справі) надмірної сплати цього податку до бюджету не виникає, у зв'язку з чим підстави для повернення ПДВ з бюджету платникові відсутні.

Однак з таким висновком податкового органу погодитися не можна.

Відповідно до пункту 4.8 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли платник податку здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), які є об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (робіт, послуг) без врахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - договірна вартість таких товарів (робіт, послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

Векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються.

Наведена норма дає підстави для висновку, що видача векселя в рахунок оплати за поставлені товари, роботи, послуги не супроводжується виникненням будь-яких додаткових податкових зобов'язань платника податку, зокрема, у вигляді нарахувань податку на додану вартість на вартість векселя.

У той же час податковий кредит у платника у зв'язку з придбання товарів чи послуг визначається у загальному порядку за правилами пунктів 7.4 - 7.6 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» незалежно від факту використання вексельної форми розрахунку, зокрема, за датою здійснення першої з подій у розумінні підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону: або за датою списання коштів у рахунок оплати придбаного товару (послуг), або за датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Сплата податку провадиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

В силу вимог підпункту 7.7.3 пункту 7.7 цієї ж статті Закону (у тій самій редакції) у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Таким чином, наведеними положення податкового законодавства не передбачено сплату платником податку - покупцем постачальникові у ціні товару (послуги) суми ПДВ як обов'язкову умову для виникнення у такого покупця права на відшкодування цього податку з бюджету. А відтак за умови дотримання платником правил формування податкового кредиту від'ємне значення ПДВ підлягало відшкодуванню платникові з бюджету незалежно від факту проведення оплати за придбані товари (роботи, послуги).

У контексті розглядуваних правовідносин наведене означає, що момент погашення Компанією емітованого нею векселя в рахунок компенсації вартості придбаних юридичних послуг не впливає на право позивача на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

У той же час відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для податкової економії.

А відтак обставинами, що входять до предмету доказування у даній справі, є реальність виконання операцій з поставки покупцеві (позивачу у справі) юридичних послуг в рамках виконання договору від 27.02.2003 № ЮД-94 на суму 5 000 000 грн.

З урахуванням доводів податкового органу про відсутність контрагента позивача (товариства з обмеженою відповідальністю «Інвесткомсервіс») за місцезнаходженням, незвітування ним до податкового органу (що є свідченнями наявності у нього ознак анонімної структури) судам слід було ретельно перевірити усі обставини щодо фактичного надання послуг цим контрагентом. Так, умовою оплати розглядуваних послуг Компанією за названим договором є одержання нею результату у вигляді вирішення на її користь справи № 19/13-03-109 в господарському суді, у зв'язку з чим судам слід було перевірити, чи було досягнуто зазначений результат. Крім того, для перевірки реального характеру операцій з поставки цих послуг судам слід було з'ясувати, чи брали участь працівники товариства з обмеженою відповідальністю «Інвесткомсервіс» у судових засіданнях під час розгляду цієї справи, чи здійснювали підготовку процесуальних документів, чи видавалися позивачем довіреності працівникам названого контрагента на представництво інтересів Компанії тощо. Лише за наслідками перевірки цих обставин суди могли б дійти висновку про реальний характер операцій з поставки юридичних послуг позивачеві як умови виникнення у Компанії права на включення до податкового кредиту ПДВ у складі вартості цих послуг.

Оскільки наведені процесуальні правопорушення, які полягають у неповному з'ясуванні обставин справи, що входять до предмета доказування у справі, позбавляють касаційний суд можливості перевірити правильність та законність оскаржуваних рішень, то останні підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час цього розгляду суду першої інстанції необхідно достеменно встановити викладені в цій ухвалі обставини, за необхідності витребувати докази, необхідні для з'ясування цих обставин, і за наслідками встановленого правильно застосувати норми матеріального права і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Одеської області від 14.08.2006 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 у справі № 15/220-06-6118А скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова О.В. Муравйов