Постанова

від 23.04.2012 по справі 5008/1838/2011

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.12 Справа № 5008/1838/2011

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддів Дубник О.П.

Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання Юрчук О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Шарк-плюс»б/н від 17.02.2012 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.02.2012р. (повний текст рішення виготовлено 08.02.2012р.)

у справі № 5008/1838/2011

за позовом Приватного підприємства «Шарк-плюс», м. Ужгород

до відповідача Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3, м. Ужгород

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. ОСОБА_4, м. Ужгород

2. ОСОБА_5, м. Ужгород

3. Державний реєстратор виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород

4. ОСОБА_6, м. Ужгород

про визнання недійсним та скасування:

- ліквідаційного балансу ПП «Шарк», код ЄДРПОУ 30015173, м. Ужгород, вул. Жупанатська, 15, 88000 станом на 30.11.2009р.;

- акту до ліквідаційного балансу ПП «Шарк»станом на 30.11.2009р.;

- акту приймання-передачі основних засобів від ПП «Шарк»до ОСОБА_6 від 30.11.2009р.;

а також про відміну запису № 13241110006003889 від 25.02.2010р. в державному реєстрі про припинення ПП «Шарк», код ЄДРПОУ 30015173, м. Ужгород, вул. Жупанатська, 15, 88000

за участю представників:

від позивача - не з'явився;

від відповідача -не з'явився;

від третьої особи 1 - не з'явився;

від третьої особи 2 - не з'явився;

від третьої особи 3 - не з'явився;

від третьої особи 4 -ОСОБА_7 -представник.

Представнику третьої особи 4 права і обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 27, Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено, заяв про відвід суддів не поступало, клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час, дату і місце судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (рекомендованої кореспонденції - листів, якими надіслано копії ухвал апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду у судовому засіданні, а також про відкладення розгляду справи), які є в матеріалах справи.

Враховуючи ті обставини, що учасники судового процесу про розгляд справи у судових засіданнях були повідомлені належним чином, явка учасників судового процесу у засідання апеляційного господарського суду обов'язковою не визнавалась; клопотань (заяв) про відкладення розгляду справи від позивача, відповідача, третьої особи 1, третьої особи 2 та третьої особи 3 суду апеляційної інстанції не поступало, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача, Приватного підприємства «Шарк-плюс», відповідача, Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_3, третьої особи 1, ОСОБА_4, третьої особи 2, ОСОБА_5, та третьої особи 3, Державного реєстратора виконавчого комітету Ужгородської міської ради.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 01.02.2012 року у цій справі, суддя Ремецькі О.Ф., в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство «Шарк-плюс» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.02.2012 року у цій справі скасувати та постановити нове рішення, яким збільшені позовні вимоги задовольнити.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, зокрема, що рішення суду винесено з грубим порушенням норм матеріального та суттєвим порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Також скаржник зазначає, що суд невірно надав оцінку факту наявності заборони на відчуження активів підприємства «Шарк»не пов'язаною з ліквідаційною процедурою.

Третя особа 4, ОСОБА_6, в порядку ст. 96 ГПК України подала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.02.2012р. залишити без змін, а скаргу ПП «Шарк -плюс»без задоволення.

Відповідач, третя особа 1, третя особа 2 та третя особа 3 письмового відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст.96 ГПК України суду не направили.

Представник третьої особи 4 у судовому засіданні підтримав свої вимоги, доводи та заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представника третьої особи 4 у судовому засіданні, суд встановив наступне.

У Бюлетені державної реєстрації № 133 (18) від 15 вересня 2009 року вміщена публікація за № 3189 про ліквідацію Приватного підприємства «Шарк»(а.с. 98-99).

30 листопада 2009 року ліквідаційною комісією у складі: голова ліквідаційної комісії ОСОБА_3, члени ліквідаційної комісії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було складено ліквідаційний баланс Приватного підприємства «Шарк»(а.с. 14-15).

30 листопада 2009 року тією ж ліквідаційною комісією було складено Акт до ліквідаційного балансу приватного підприємства «Шарк»(а.с. 16-18).

Згідно з даними Акту кредиторська заборгованість за станом на 30 вересня 2009 року становила 19,2 тис. грн. З метою погашення кредиторської заборгованості було реалізовано майно підприємства. Майно підприємства, що залишилось від реалізації було передано за актом приймання-передачі основних засобів від 30.11.2009р. власнику підприємства ОСОБА_6 (а.с. 19).

Як вбачається з вищевказаного Акту до ліквідаційного балансу 31 серпня 2009 року засновником приватного підприємства «Шарк»ОСОБА_6 прийнято рішення про припинення діяльності приватного підприємства «Шарк»та призначено ліквідаційну комісію в кількості 3-ох чоловік, зокрема: ОСОБА_3 -голова ліквідаційної комісії; ОСОБА_4 -член ліквідаційної комісії; ОСОБА_5 - член ліквідаційної комісії. 01 вересня 2009 року у відповідності до вимог ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», головою ліквідаційної комісії подано державному реєстратору нотаріально посвідчене рішення засновника щодо припинення юридичної особи. На підставі поданих документів державним реєстратором внесено в Єдиний державний реєстр запис про прийняття засновником рішення про припинення приватного підприємства «Шарк».

Відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Серії АЖ № 195025 вбачається інформація щодо Приватного підприємства «Шарк», зокрема, внесено рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті її ліквідації за рішенням засновників, що не пов'язано з реорганізацією (а.с. 73-75).

Відтак, державним реєстратором в порядку ст. 104 Цивільного кодексу України було припинено державну реєстрацію Приватного підприємства "Шарк" 25.02.2010 року за реєстровим написом 13241110006003889 шляхом виключення з Єдиного державного реєстру.

У апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що Господарський суд невірно кваліфікував реалізацію права позивача на збільшення (кількості, а не розміру) позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог; до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога, зокрема, збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві.

Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України, що викладена ним у роз'ясненнях № 02-5/289 від 18.09.1997р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (в редакції від 30.04.2009 р.), та в інформаційному листі "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" № 01-8/1228 від 02.06.2006 р.

Як вбачається з заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 92), позивач фактично заявляє нову вимогу, прийняття якої судом передбачає також залучення іншого відповідача, що нормами до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить визнати недійсним та скасувати ліквідаційний баланс ПП „Шарк", код ЄДРПОУ 30015173, м. Ужгород, вул. Жупанатська, 15, 88000 станом на 30.11.2009р.; акт до ліквідаційного балансу ПП „Шарк" станом на 30.11.2009р., а також акт приймання-передачі основних засобів від ПП „Шарк" до ОСОБА_6 від 30.11.2009р.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про визнання недійсним ліквідаційного балансу, акту до ліквідаційного балансу та акту приймання-передачі є безпідставними, оскільки, вказані документи є внутрішніми документами сторін господарського зобов'язання, які фіксують стан відображення у бухгалтерському обліку сторін їх фінансових взаємовідносин і, відповідно, є носіями такої доказової інформації. Вказані ліквідаційний баланс, акт до ліквідаційного балансу та акт приймання-передачі не є документами, які зобов'язують сторони вчинити будь-які дії чи утриматися від їх вчинення.

Ліквідаційний баланс - це баланс, що відображає фінансовий стан підприємства після ліквідаційної процедури, є документом фінансової звітності, та відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 137 від 28.05.1999р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за № 392/3685, до ліквідаційного балансу можуть тільки вноситися зміни та виправлятися помилки окремих статей, а визнання ліквідаційного балансу недійсним законодавством не передбачено. Оспорювані позивачем акти є додатками до ліквідаційного балансу від 30 листопада 2009 року і не є правочинами в розумінні п. 1 та п. 2 ст. 202 ЦК України, оскільки передача майна ПП "Шарк" після затвердження ліквідаційного балансу відбулася не в силу договірних зобов'язань, а в силу закону, а саме вимог п. 4 ст. 111 ЦК України, згідно якої майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається її учасникам.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

З огляду на викладене відсутній такий спосіб захисту права як визнання недійсним ліквідаційного балансу, акту до ліквідаційного балансу та акту приймання-передачі, відсутній також механізм виконання такого рішення суду.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, ця вимога повинна спиратись на підставу позову.

Відповідно до абз. 5 п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів», господарський суд, встановивши, що предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припинити провадження у справі у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

У підставу позову не можуть входити такі обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, складення та підписання ліквідаційною комісією товариства ліквідаційного балансу, акту до ліквідаційного балансу та акту приймання-передачі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків. Вони лише підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову. Крім того, юридичні факти можуть встановлюватись господарським судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки та обґрунтованості вимог.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 ГК України загальними принципами господарювання в Україні зокрема, є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Суд не може примусити суб'єкта господарювання підписати акт, а також зобов'язати його надіслати даний акт іншій особі, оскільки це є втручання в його господарську діяльність, і, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення (дана правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2008 р. №6/554-35/357, у постанові ВГСУ № 6/516 від 15.11.07 р., у постанові ВГСУ № 6/517 від 03.10.07р.).

Відповідно до ст. 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У відповідності до ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Позивач (скаржник) не вказує та не конкретизує, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів вказаним відповідачем, який, як суб'єкт підприємницької діяльності, не був учасником ліквідаційної комісії ПП „Шарк". Жодних належних доказів, що відповідачем, як суб'єктом господарювання, порушено права чи охоронювані законом інтереси позивача при здійсненні господарської діяльності, останнім не надано.

Відтак, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Відповідно до абз. 5 п. 4.7. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарським судам необхідно мати на увазі, що саме лише прийняття рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання не позбавляє його статусу юридичної особи, і до внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності він, зокрема, може виступати учасником судового процесу в загальному порядку. Водночас ліквідаційна комісія не є ні юридичною, ані фізичною особою і не може брати участі в судовому процесі, в тому числі й від імені суб'єкта господарювання, що ліквідується. Голова і члени названої комісії можуть здійснювати представництво відповідного підприємства в господарському суді, але виключно з підстав, передбачених статтею 28 ГПК України.

Відповідно до ст.4і ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність рішення місцевого господарського суду.

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що Господарським судом Закарпатської області належним чином досліджені обставини справи та оцінені докази, що мають значення для справи, при прийнятті рішення правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Залишити рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.02.2012р. у справі № 5008/1838/2011 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.