Ухвала

від 01.02.2012 по справі 2а-1670/7055/11

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2012 р.Справа № 2а-1670/7055/11 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представника позивача - Риль В.Є.

представника відповідача - Панченко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2011р. по справі № 2а-1670/7055/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлір"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юлір" звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, в якому просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.04.2011 року № 0002091502/1392.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2011 року зазначений позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 21 квітня 2011 року № 0002091502/1392.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юлір" витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів ст.ст. 198, 201, 206 Податкового кодексу України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Юлір"(ідентифікаційний код 30941236) є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 20.04.2000 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 360408, та взято на податковий облік в Кременчуцькій ОДПІ.

У період з 06.04.2011 року по 11.04.2011 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ "Юлір", поданої за січень 2011 року (реєстраційний номер 9000455811 від 18.02.2011 року).

За результатами перевірки складено акт від 11.04.2011 року № 2147/15-322/30941236, у якому відображено порушення позивачем пункту 198.6 статті 198, пункту 206.1 статті 206 Податкового кодексу України, в результаті чого по декларації за січень 2011 року зменшено суму податкового кредиту на 12 064 грн. 17 коп. та донараховано податку на додану вартість в сумі 12 064 грн. 17 коп.

На підставі зазначеного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 21.04.2011 року № 0002091502/1392, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальному розмірі 12 065 грн. 17 коп., у т.ч. 12 064 грн. 17 коп. -за основним платежем, 1 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з реальності виконання позивачем та ПП «Нафта-Капітал» господарських операцій, підтвердження їх виконання відповідними первинними документами, а тому обґрунтоване віднесення податку на додану вартість по накладним, отриманим від ПП "Нафта-Катіпал", до складу податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому наявність обґрунтованих підстав для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, у січні 2011 року ТОВ "Юлір"мало фінансово-господарські відносини із ПП "Нафта-Капітал" щодо поставки позивачу товарно-матеріальних цінностей.

ПП "Нафта-Капітал" виписано ТОВ "Юлір"податкову накладну від 05.01.2011 року № 57 на загальну суму 72 385 грн. 03 коп. в т.ч. ПДВ - 12 064 грн. 17 коп., рахунок-фактуру від 05.01.2011 року № НК-0000044 на загальну суму 72 385 грн. 03 коп. в т.ч. ПДВ - 12 064 грн. 17 коп., видаткову накладну від 05.01.2011 року № НК-0000044.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, на підтвердження розрахунку за придбаний товар позивачем надано копії банківських виписок за 25.02.2011 року, згідно яких ТОВ "Юлір"здійснено оплату за придбаний у ПП "Нафта-Капітал" товар в повному обсязі.

Транспортування придбаного у ПП "Нафта-Капітал" товару здійснювалось ПП "Нафта-Капітал" на склад Покупця.

Згідно видаткової накладної, виданої позивачу ПП "Нафта-Капітал", товар отримано ОСОБА_3 на підставі довіреності № 48 від 05.01.2011 року. Вказане підтверджується копією журналу реєстрації довіреностей ТОВ "Юлір", у якому відмічено про видачу довіреності на отримання ОСОБА_3 товару у ПП "Нафта-Капітал" у зазначений період.

Зберігання товару здійснювалося в орендованому приміщенні за адресою: вул. Воровського, 44 м. Кременчук (договір оренди із ОСОБА_4 від 04.01.2011 року № 3-0).

З огляду на фактичні обставини у справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що зобов'язання як ТОВ "Юлір" , так і ТОВ "Нафта-Капітал" були виконані в повному обсязі та належним чином: поставлено певний обсяг товару, за який позивачем в повному обсязі сплачено грошові кошти, що є підставою вважати такий правочин таким, що має реальні правові наслідки.

Колегія суддів зазначає, що правочин був укладений право- і дієздатними юридичними особами, ні предмет цих правочинів, ні зміст прав та обов'язків їх сторін положенням чинного законодавства не суперечать.

Отже, виходячи із системного аналізу вказаних норм, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у разі порушення контрагентами контрагента платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, ТОВ "Юлір") права на віднесення сум до складу податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні замовлених та фактично виконаних робіт) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Виходячи з наведених норм законодавства та досліджених матеріалів справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ "Юлір" виконав вимоги законодавства, сплативши податок на додану вартість в ціні товару ТОВ "Нафта-Капітал" який, в свою чергу, виконав вимоги діючого законодавства, видавши ТОВ "Юлір" належним чином оформлені податкові накладні на сплачені суми податку.

Відповідно до ст.202 Цивільного Кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст.203 Цивільного Кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Слід відмітити, що притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

При цьому безпідставність формування позивачем податкового кредиту за січень 2011 року податковий орган обґрунтовує анулюванням 20.01.2011 року за ініціативою Кременчуцької ОДШ свідоцтва платника ПДВ ПП "Нафта-капітал" та неподанням ПП "Нафта-Капітал" податкової декларації за січень 2011 року.

Зазначені доводи податкового органу обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції до уваги, оскільки анулювання здійснено після завершення фінансово-господарських взаємовідносин позивача із ПП "Нафта-Капітал" та Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, платник податків не може нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

При цьому колегія суддів зауважує, що у подальшому позивач використав придбаний у ПП "Нафта-Капітал" товар у своїй господарській діяльності для продажу Товариству з обмеженою відповідальністю "НОВА-ХГМ" (договір поставки від 10.01.2011 року № 06/1) та Товариству з обмеженою відповідальністю "АЛЄС" (договір від 10.01.2011 року № 05/1), що підтверджується видатковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність виконання укладеної між ТОВ "Юлір" та ТОВ "Нафта-Капітал" угоди, та як наслідок правомірність віднесення ТОВ "Юлір" сум податку на додану вартість до податкового кредиту за січень 2011 року у розмірі 12064,17 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 21 квітня 2011 року № 0002091502/1392 про збільшення суми грошового зобов'язання, з урахуванням штрафних (фінансових санкцій), по податку на додану вартість в розмірі 12065,17 грн. належним чином не довів.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки в вищезазначеній частині, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України..

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення від 21 квітня 2011 року № 0002091502/1392, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про визнання такого рішення протиправним та його скасування є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2011р. по справі № 2а-1670/7055/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т. С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.

Повний текст ухвали виготовлений 06.02.2012 р.