Ухвала

від 12.02.2014 по справі 2а-1670/7055/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2014 року м. Київ К/9991/13122/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ)

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012

у справі № 2а-1670/7055/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юлір" (далі - Підприємство)

до Кременчуцької ОДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.04.2011 № 0002091502/1392 з посиланням на реальність виконання господарських операцій з поставки позивачеві товару в рамках фінансово-господарських правовідносин з приватним підприємством «Нафта-Капітал» (далі - ПП «Нафта-Капітал»).

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, Кременчуцька ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Кременчуцькою ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку податкових декларацій Товариства з податку на додану вартість за січень 2011 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 11.04.2011 № 2147/15-322/30941236 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 12065,17 грн. (у тому числі 12064,17 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття цього акта індивідуальної дії став висновок податкової інспекції про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати ПП «Нафта-Капітал» у ціні поставленого товару.

При цьому податкова інспекція посилається на результати зустрічної перевірки названого контрагента, під час якої було встановлено: факт оформлення ПП «Нафта-Капітал» на підставну особу (яка заперечує причетність до його діяльності); неперебування ПП «Нафта-Капітал» за місцезнаходженням; відсутність у цього контрагента основних фондів (транспортних засобів, складських приміщень, торговельного обладнання тощо), трудових ресурсів для провадження господарської діяльності; неподання цим постачальником податкової звітності за розглядуваний звітний період.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ укладення позивачем правочину з ПП «Нафта-Капітал» без мети настання відповідних цьому правочину правових наслідків та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення сприятливих наслідків у податковому обліку платника.

Втім, як вірно зазначили суди, у даному разі існування відповідних обставин податковою інспекцією не доведено.

За наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів суди з'ясували, що у січні 2011 року ПП «Нафта-Капітал» (постачальник) поставив позивачеві товар (флакони та пляшки з ковпачком) на загальну суму 72385,03 грн. (у тому числі 12064,17 грн. ПДВ).

Виконання зазначених операцій підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами на оплату, а також банківською випискою з рахунку позивача про оплату поставленого товару. Транспортування продукції здійснювалося постачальником на склад покупця (позивача у справі); товар було отримано уповноваженою особою Товариства Щербіною О.В. на підставі довіреності про отримання товарно-матеріальних цінностей від 05.01.2011 № 48. Зберігання товару здійснювалося в орендованому позивачем приміщенні (договір оренди від 04.01.2011 № 3-0). У подальшому придбаний товар було реалізовано позивачем іншому суб'єкту господарювання.

Наведені обставини, підтверджені документами первинного обліку, у сукупності були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх виконання.

Кременчуцькою ОДПІ, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Усі доводи податкової інспекції, якими вона мотивує правомірність оспорюваного донарахування, стосуються порушень, допущених постачальником платника, тобто третьою особою, а тому не можуть бути підставою для висновку про недобросовісність позивача як платника податків.

Так, твердження Кременчуцької ОДПІ про те, що контрагент позивача не виконав зобов'язання з подання контролюючому органу податкової звітності з дотриманням вимог чинного законодавства, з нарахування та сплати ПДВ до бюджету судами відхилено цілком об'єктивно з тих мотивів, що самі по собі ці обставини не є підставою для позбавлення права на податковий кредит за умови реальності виконання господарських операцій та дотримання покупцем вимог, встановлених чинним законодавством для формування податкового кредиту.

Іншою підставою донарахування ПДВ за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням стала відсутність у ПП «Нафта-Капітал» фізичної можливості для виконання розглядуваних поставок в силу відсутності необхідної матеріально-технічної бази. Втім податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, якими силами (власними чи залученими) здійснюється поставка товару його контрагентом. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості виконання спірним постачальником поставок наявними у нього силами та засобами (як-от у разі габаритності товару, його значного обсягу, необхідності залучення спеціалізованої техніки тощо).

З урахуванням викладеного висновок судових інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для оспорюваного донарахування відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області відхилити.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012 у справі № 2а-1670/7055/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько