Постанова

від 26.04.2012 по справі 3/329

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2012 р. Справа № 3/329

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіУдовиченка О.С., суддів:Поліщука В.Ю. (доповідач), Міщенка П.К., за участю представників: від позивача:ОСОБА_4 -представник (довіреність від 13.12.2011 року); від відповідача:ОСОБА_5 -представник (довіреність від 9 січня 2012 року); розглянувшикасаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю, на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2012 року, та рішенняГосподарського суду міста Києва від 20 грудня 2011 року, у справі № 3/329 Господарського суду міста Києва, за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (м. Київ), до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю (м. Київ), про стягнення заборгованості, неустойки, інфляційних втрат та 3% річних (71 477 грн. 68 коп.), - в с т а н о в и в :

У листопаді 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (далі за текстом - ТзОВ "Ласка Лізинг") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." -Товариства з обмеженою відповідальністю (далі за текстом -Фірма "Т.М.М.") про стягнення заборгованості за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, згідно Договору фінансового лізингу № 690/03/2007 від 15.03.2007 року у сумі 71 477 грн. 68 коп., що включає: 70 104 грн. 27 коп. -основного боргу, 1 131 грн. 12 коп. - неустойки, інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 23 грн. 36 коп. та 218 грн. 93 коп. -3% річних.

В обгрунтуваня заявлених вимог, позивач послався на ст. ст. 6, 15, 546, 551, 625, 627, 629 ЦК України, оскільки відповідач не здійснив оплати лізингових платежів за періоди 51-53 з 24.08.2011 року по 24.10.2011 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2011 року у справі № 3/329 (суддя -Сівакова В.В.) позов задоволено повністю. Зазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано наявністю заборгованості; при цьому, господарський суд першої інстанції послався на ст. ст. 11, 509, 526, 549, 625, 629 ГПК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2012 року у справі № 3/329 (головуюча суддя -Агрикова О.В., судді: Суховий В.Г., Чорногуз М.Г.) апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М." залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2011 року -без змін. При цьому, апеляційний господарський суд, зокрема, вказав на повне та вірне встановлення обставин справи та правильність висновків місцевого господарського суду.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2012 року та рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2011 року, Фірма "Т.М.М." звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати зазначені судові акти та прийняти нове судове рішення, яким в задоволення позовних вимог відмовити. При цьому, скаржник посилається на порушення місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. ст. 179, 189, 198 ГК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.04.2012 року, згідно зі ст. 111 4 ГПК України, касаційну скаргу Фірма "Т.М.М." прийнято до провадження та призначено до розгляду за участю уповноважених представників сторін.

В судовому засіданні касаційної інстанції представник Фірми "Т.М.М." касаційну скаргу підтримав за наведених у ній підстав, просив її задовольнити, скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник ТзОВ "Ласка Лізинг" проти касаційної скарги заперечив, вважає прийняті господарськими судами першої та апеляційної інстанцій рішення та постанову законними та обґрунтованими, просив залишити їх без змін, касаційну скаргу -без задоволення, оскільки остання не спростовує висновків господарських судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді Поліщука В.Ю., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосуванням господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено наступні обставини.

15.03.2007 року ТзОВ "Ласка Лізинг" та Фірма "Т.М.М." уклали Договір фінансового лізингу № 690/03/2007 року (далі за текстом - Договір фінансового лізингу), згідно з п. 1.1. якого ТзОВ "Ласка Лізинг" (за Договором фінансового лізингу -лізингодавець) зобов'язалось придбати у свою власність транспортний засіб (далі за текстом -майно) у відповідності до встановленої Фірма "Т.М.М." (за Договором фінансового лізингу -лізингоодержувач) специфікації продавця:

Тип: вантажний автомобіль;

Марка, модель: МАЗ-630305-220 (дві одиниці);

№ шасі : буде встановлений в акті здачі-приймання майна;

Рік випуску: 2007 року;

Пробіг на момент придбання: до 2000 км.;

Специфікація продавця: додаток до договору купівлі-продажу від 15.03.2007 року;

та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації відповідачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач зобов'язувався прийняти його на умовах даного договору.

У відповідності з п. 3.1. Договору фінансового лізингу, передача позивачем майна, а також необхідних приналежностей та документів, які є невід'ємною частиною майна, і прийняття його відповідачем на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання акта здачі-приймання майна.

За видатковими накладними № РН-0000260 від 29.06.2007 року та № РН-0000261 від 04.07.2007 року на загальну суму 568 256 грн. 30 коп. транспортні засоби в кількості 2 одиниці були передані відповідачу. Крім того, факт одержання майна уповноваженим працівником відповідача підтверджується довіреністю серії НБВ № 409523 від 27.06.2007 року.

Згідно з п. 2.3. Договору фінансового лізингу, вартість майна, яке передається позивачем відповідачеві, складає суму (виражену у гривнях України) еквівалентну 112 526,00 "у.о.", в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 18 754,33 "у.о.".

Умовами п. 7.1. Договору фінансового лізингу сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному долару США по курсу, згідно п. 7.1.1. Договору.

Пунктом 7.1.1. Договору фінансового лізингу визначені такі поняття:

- курс 1 - курс, встановлений НБУ для одного долару США станом на 15.03.2007 року;

- курс 2 - курс, встановлений НБУ для одного долару США на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів (Додаток № 1) до цього Договору.

Пунктом 7.1.2. Договору фінансового лізингу, встановлено, що поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в "у.о.", згідно графи 3 Додатку № 1, на відповідну дату проведення платежу та курсу 2. При цьому, в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в графі 4 Додатка № 1 та курсу1.

Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого у гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях, вважається комісією лізингодавця.

За умов до п. 7.5. Договору фінансового лізингу, лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в Додатку № 1 до Договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів встановлений у Графіку внесення платежів (п. 7.6. Договору фінансового лізингу).

Відповідно до п. 7.7. Договору фінансового лізингу, відповідач (лізингоодержувач) зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків позивача (лізингодавця), а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Пунктом 7.9. Договору фінансового лізингу передбачено, що, в разі, якщо у відповідності з діючим законодавством сума нарахованої по даному договору комісії є об'єктом оподаткування ПДВ, лізингоодержувач зобов'язався сплатити лізингодавцю суму податку на добавлену вартість, нарахованого на такий об'єкт оподаткування.

Умовами п. 9.5 Договору фінансового лізингу сторони погодили, що, у випадку, якщо лізингоодержувач у встановлені Договором строки не проводить оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець вправі вимагати сплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу в перші п'ять днів і 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингодавець зобов'язується її сплатити.

30.07.2009 року сторони судового спору уклали Додаткову угоду № 690/03/2007 року/R до Договору фінансового лізингу, якою виклали у новій редакції графік внесення платежів.

Згідно з Графіком внесення платежів, за 51, 52, 53 періоди, тобто 24.08.2011 року, 24.09.2011 року та 24.10.2011 року відповідно, відповідач повинен був сплатити по 2 228,98 у.о. згідно графи 3 графіку, та по 701,69 у.о., відповідно до графи 7 графіку, разом по 2 930,67 у.о.

За встановленим Національним банком України офіційним курсом, станом на 24.08.2011 року за 1 долар США становив 7,9715 грн., станом на 24.09.2011 року -7,9737 грн., станом на 24.10.2011 року -7,9757 грн.

Пунктом 1 Додаткової угоди № 694/03/2007 року/R від 30.07.2009 року, зокрема, передбачено, що платіж в погашення суми заборгованості, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток платежу в погашення суми заборгованості, що виражена в уловних одиницях згідно графи 7 Додатку № 1 до Договору на відповідну дату проведення лізингового платежу та курсу 2.

Сума загальної заборгованості по черговим лізинговим платежам (графи 3 та 7), які включають в себе суму платежу, що йде в погашення вартості майна, суму комісії, суму ПДВ нарахованої на комісію та суму добутку платежу, за періоди 51 - 53, строки оплати яких встановлені графіком, що, за розрахунком позивача становить 70 104 грн. 27 коп., а також нараховані на цю заборгованість пеня, інфляційні та 3% річних, і стали причиною звернення до господарського суду з позовом у цій справі.

Заперечуючи проти позову, відповідач, серед іншого, послався на нечинність Договору фінансового лізингу, оскільки ціну цього Договору виражено у доларах США, що, на думку Фірми "Т.М.М.", суперечить законодавству України.

Однак, така позиція відповідача спростовується наступним.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію процентів за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Враховуючи, що положення Договору фінансового лізингу узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать їм, при укладенні цього Договору відповідач не заперечував проти його умов і відповідачем не надано доказів здійснення лізингових платежів за 51 - 53 періоди у встановлені Графіком їх оплати строки, а тому висновок господарських судів попередніх інстанцій про обґрунтованість заявлених вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 70 104 грн. 27 коп. є правомірним.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За визначенням ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу положень ст. ст. 546, 549 ЦК України, умов п. 9.5. Договору фінансового лізингу та встановлення господарськими судами попередніх інстанцій факту прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань щодо сплати лізингових платежів, колегія суддів касаційної інстанції вважає правомірним висновок про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 1 131 грн. 12 коп.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких підстав, враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком господарських судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 23 грн. 36 коп. -інфляційних нарахувань та 3% річних у сумі 218 грн. 93 коп.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що відповідач у касаційній скарзі стверджує не тільки про порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також порушує питання, які стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, в силу приписів ст. 43 ГПК України, здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Поряд з цим, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що за своїм змістом подана відповідачем касаційна скарга тотожна змісту відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги, і їх доводам дана належна оцінка як місцевим господарським судом, так і судом апеляційної інстанції.

З урахуванням встановлених ст. ст. 111 5 , 111 7 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час розгляду справи апеляційним та місцевим господарськими судами її фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки господарських судів попередніх інстанцій відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, доводи скаржника не спростовують обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 лютого 2012 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2011 року у справі № 3/329 залишити без змін.

Головуючий суддяО.С. Удовиченко судді:В.Ю. Поліщук П.К. Міщенко