Постанова

від 25.04.2012 по справі 27/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2012 № 27/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Синиці О.Ф.

Зеленіна В.О.

секретар Гончарук І.В.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2 (дов. б/н від 24.10.2011 р.)

від відповідача - ОСОБА_3 (дов. № 46-ГО/12 від 26.03.2012 р.)

від третьої особи -1 - не з'явився

від третьої особи -2 - не з'явився

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ілан Агро»

на рішення господарського суду міста Києва

від 27.02.2012 р.

у справі №27/13 (суддя Дідиченко М.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ілан Агро»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український

промисловий банк»

треті особи 1) ОСОБА_4

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Априкот Плюс»

про визнання недійсними правочинів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ілан Агро» (далі за текстом - позивач, ТОВ «Ілан Агро») звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі за текстом - відповідач, ТОВ «Український промисловий банк») про визнання недійсними з дати їх вчинення договору про внесення змін №620/1 від 15.02.2006 року, додаткових договорів №620/2 від 21.08.2006 року, №620/3 від 05.04.2007 року, №620/4 від 26.06.2007 року, №620/5 від 31.07.2007 року, №620/6 від 01.10.2008 року, №620/7 від 19.12.2008 року, №620/8 від 20.01.2009 року, укладених до кредитного договору №620/К-05 від 22.11.2005 року між ТОВ «Український промисловий банк» та фермерським господарством «ОСОБА_5».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні договори, крім додаткового договору №620/2 від 21.08.2006 р. підписані від імені господарства неуповноваженою на це особою - ОСОБА_4, додатковий договір №620/2 від 21.08.2006 р. підписаний невідомою особою; в подальшому спірні договори товариством «Ілан Агро» не схвалені.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.02.2012 р. у справі №27/13 залучено ОСОБА_4 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Априкот Плюс» в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.02.2012 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірні договори укладені відповідно до норм чинного законодавства.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ілан Агро» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2012 р. у справі №27/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою для скасування рішення суду позивач зазначив порушення судом норм процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 203, 215 ЦК України.

25.04.2012 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли клопотання вих. №1 від 25.04.2012 р. про витребування оригіналів рішення, наказу, контракту на управління господарством, довіреності від 06.09.2005 р., відповідно до яких ФГ «ОСОБА_5» уповноважено ОСОБА_4 виконувати обов'язки голови ФГ «ОСОБА_5» та підписувати документи (договори) на отримання кредиту від ТОВ «Український промисловий банк» та залучити їх до матеріалів справи, клопотання вих. №2 та вих. №3 від 25.04.2012 року про призначення у справі №27/13 судової почеркознавчої експертизи.

Розглянувши клопотання позивача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи для встановлення чи належить підпис у спірних додаткових договорах №620/2 від 21.08.2006 року, № 620/3 від 05.04.2007 року, №620/4 від 26.06.2007 року, №620/5 від 31.07.2007 року, № 620/6 від 01.10.2008 року, №620/7 від 19.12.2008 року та №620/8 від 20.01.2009 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вказаних клопотань та відхиляє їх.

Розглянувши клопотання позивача про витребування оригіналів рішення, наказу, контракту на управління господарством, довіреності від 06.09.2005 р., відповідно до яких ФГ «ОСОБА_5» уповноважено ОСОБА_4 виконувати обов'язки голови ФГ «ОСОБА_5» та підписувати документи (договори) на отримання кредиту від ТОВ «Український промисловий банк» та залучити їх до матеріалів справи, колегія суддів вважає дане клопотання таким, що не підлягає задоволенню, враховуючи те, що оригінали вказаних документів оглядались в суді першої інстанції.

В судове засідання апеляційної інстанції представники третіх осіб не з'явились.

Оскільки явка представників сторін, третіх осіб у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний суд визнав можливим розглядати справу у відсутність представників третіх осіб.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2012 р. у справі №27/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2012 р. у справі №27/13 - без змін, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

22.11.2005 року між Фермерським господарством «ОСОБА_5» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» було укладено кредитний договір №620/К-05 на відкриття невідновлювальної кредитної лінії, відповідно до якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти з лімітом кредитування 2933198,00 грн., строк кредитування встановлений з 22.11.2005 року до 21.11.2010 року включно, процентна ставка 19% річних.

В п.2.1 вказаного договору сторони погодили, що видача кредитних коштів в межах кредитної лінії здійснюється окремими частинами:

- перший транш в сумі 1302875,00 грн. на оплату сільськогосподарської техніки згідно контракту №268/224126 від 09.09.2005 року;

- другий транш в сумі 1630323,00 грн. на оплату сільськогосподарської техніки згідно контракту №267/224126 від 09.09.2005 року.

15.02.2006 року сторони уклали договір про внесення змін №620/1 до кредитного договору, відповідно до якого змінили пункти договору щодо порядку нарахування та сплати процентів за користування кредитом.

21.08.2006 року сторони уклали додатковий договір №620/2 до кредитного договору, відповідно до якого встановили, що позичальник зобов'язаний зменшити суму зобов'язання за кредитом до 2620123, 00 грн. в строк до 10.09.2006 року.

05.04.2007 року сторони уклали додатковий договір № 620/3 до кредитного договору, відповідно до якого зменшили розмір процентної ставки за користування кредитом до 1% річних.

26.06.2007 року сторони уклали додатковий договір № 620/4 до кредитного договору, яким доповнили кредитний договір пунктом наступного змісту: «забезпечити страхування предметів застави (іпотеки) на умовах передбачених цим договором та договором(-ами) забезпечення у строк до 31.08.2007 року включно».

31.07.2007 року сторони уклали додатковий договір № 620/5 до кредитного договору, 01.10.2008 року додатковий договір № 620/6, 19.12.2008 року додатковий договір № 620/7 та 20.01.2009 року додатковий договір № 620/8, відповідно до яких сторони змінювали графік погашення кредиту.

Положеннями п. 1.2 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Ілан Агро», дата реєстрації 12.10.2010 року, встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ілан Агро» створено відповідно до зборів засновників від 30.07.2010 року (протокол № 1) та чинного законодавства України внаслідок реорганізації шляхом перетворення Фермерського господарства «ОСОБА_5» та у відповідності до ч. 2 ст. 108 ЦК України є правонаступником усього його майна, майнових прав та всіх зобов'язань стосовно всіх його кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, що оспорюються сторонами.

Звертаючись до суду з позовними вимогами позивач стверджує, що спірні договори, крім додаткового договору №620/2 від 21.08.2006 р. підписані від імені господарства неуповноваженою на це особою ОСОБА_4, додатковий договір №620/2 від 21.08.2006 р. підписаний невідомою особою та в подальшому товариством «Ілан Агро» не схвалені, а тому додаткові договори є недійсними, оскільки не відповідають положенням чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 203, 215 ЦК України. Також позивач стверджує, що згідно даних бухгалтерського обліку відсутні дані про отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» кредитних коштів.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до преамбули додаткових договорів до кредитного договору №620/К-05 на відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 22.11.2005 року договори від імені позивача - фермерського господарства «ОСОБА_5», підписані виконуючим обов'язки голови ФГ «ОСОБА_5» ОСОБА_4 та засвідчені відтиском печатки фермерського господарства «ОСОБА_5».

В судовому засіданні в суді першої інстанції судом досліджено оригінали додаткових договорів.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до п. 3.3. статуту фермерського господарства «ОСОБА_5», головою господарства є його засновник, або особа, яка є його правонаступником.

Згідно умов п. 3.4. статуту фермерського господарства «ОСОБА_5», інтереси господарства перед підприємствами, установами і організаціями окремими громадянами представляє голова господарства.

У відповідності положенням п.1.1. статуту фермерського господарства «ОСОБА_5», засновником (головою) статуту фермерського господарства «ОСОБА_5» є гр. ОСОБА_5, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_2, виданий Маловисківським РВ УМВС України в Кіровоградській області 14.03.2000 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно із довіреності від 06.09.2005 року, ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_4 виконувати обов'язки голови Фермерського господарства «ОСОБА_5» та представляти інтереси Фермерського господарства «ОСОБА_5» в будь-яких державних органах влади і управління, державних підприємствах, комерційних, господарських товариствах, установах, організаціях, банках, укладати та підписувати договори щодо розпорядження майном ФГ «ОСОБА_5».

Позивач стверджує, що додатковий договір №620/2 від 21.08.2006 р. підписаний невідомою особою. Проте, колегія суддів зазначає, що на всіх спірних договорах містяться відтиски печатки ФГ «ОСОБА_5».

Відповідно до п. 3.4. Інструкції «Про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів», затвердженої Наказом міністерства внутрішніх справ від 11.01.1999 року №17, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

Обов'язковому обліку підлягають печатки і штампи з повним найменуванням організацій. Порядок обліку, зберігання і використання інших видів печаток, штампів визначається відповідними відомчими інструкціями.

Печатки і штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах.

Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щорічно комісією, призначеною наказом керівника організації. Про перевірки наявності печаток і штампів робляться відмітки в журналі обліку та видачі печаток і штампів після останнього запису. У разі порушення правил обліку, зберігання і використання печаток і штампів комісія проводить службове розслідування, результати якого оформлюються актом довільної форми та доводяться до відома керівника організації.

Відповідачем не надано жодних доказів неправомірного використання печатки господарства.

Колегією суддів встановлено, що відповідачем надавалися позивачеві кредитні кошти за кредитним договором №620/К-05, що підтверджується платіжним дорученням №8 від 22.11.2005 року на суму 1302875,00 грн. з призначенням платежу «оплата за комбайн згідно контракту №268/224126 від 09.09.2005 року», платіжним дорученням №9 від 15.03.2006 року на суму 900000,00 грн. з призначенням платежу «оплата за трактор згідно контракту №267/224126 від 09.09.2005 року» та платіжним дорученням №42 від 27.03.2006 року на суму 730323,00 грн. з призначенням платежу «оплата за трактор згідно контракту №267/224126 від 09.09.2005 року» та банківськими виписками наявними в матеріалах справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» здійснював нарахування процентів з урахуванням положень викладених в додаткових договорах до кредитного договору. При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що додатковими угоди до кредитного договору не збільшувався ліміт кредитування, а лише змінювалися процентна ставка за користування кредитом в сторону зменшення та графік погашення кредиту.

В матеріалах справи також містяться докази на підтвердження здійснення позичальником сплати процентів за користування кредитом вже після укладення додаткових договорів, що свідчить про прийняття їх до виконання.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання кредитного договору.

Позивачем належним чином не доведено та не надано суду належних доказів того, що додаткові договори до кредитного договору підписані неуповноваженою особою, а також не надано доказів неправомірного застосування печатки господарства.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав визнання спірних договорів недійсними.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ілан Агро» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2012 р. у справі №27/13 залишити без змін.

Матеріали справи №27/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя Іоннікова І.А.

Судді Синиця О.Ф.

Зеленін В.О.