Постанова

від 07.05.2012 по справі 5/5025/129/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2012 р. Справа № 5/5025/129/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М.

суддів Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Бессарабія Плюс" на рішення господарського суду Хмельницької області від 27.03.12 р.

у справі № 5/5025/129/12 (суддя Грамчук І.В. )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Бессарабія Плюс"

відповідач 1 Приватне підприємство "Аграрна компанія 2004"

відповідач 2 Приватне підприємство "Юридична компанія "ТРІАРІЇ"

про визнання недійсним Договору поруки № 22-05/11-2 від 26 серпня 2011 року

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача 1 - ОСОБА_2 (довіреність б/н від 01.11.2011р.);

відповідача 2 - не з'явився.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 27.03.2012 року у справі №5/5025/129/12 в позові товариства з обмеженою відповідальністю "Бессарабія Плюс" до приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" та приватного підприємства "Юридична компанія "Тріарії" про визнання недійсним договору поруки № 22-05/11 від 26 серпня 2011 року відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач - ТзОВ "Бессарабія Плюс" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Хмельницької області норм матеріального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, апелянт зазначає, що договір поруки не відповідає вимогам закону, оскільки був укладений без згоди та без відома боржника - ТОВ "Бессарабія Плюс". При цьому, вказує, що необхідність повідомлення боржника про укладення договору поруки випливає зі змісту статей 555, 557 ЦК України.

Крім того, апелянт зазначає, що оскільки йому не відомі а ні сам поручитель - ПП "Юридична компанія "ТРІАРІЇ", а ні його місцезнаходження, і останній не мав змоги повідомити поручителя про виконання зобов'язання перед кредитором, застосування ст.557 ЦК України може привести до небажаних наслідків для товариства, зокрема, подвійної сплати суми основного зобов'язання. Таким чином, на думку скаржника, оспорюваний договір поруки створює безпосередній вплив на права та обов'язки ТзОВ "Балкан-Плюс" (боржника).

Також скаржник вважає, що договір поруки № 22-05-11 укладений без наміру створити будь-які цивільно-правові наслідки для поручителя, з єдиною метою - штучно змінити підсудність розгляду справи про стягнення заборгованості по договору про надання послуг №22-05/11 від 22.06.2011 року.

Відповідач 1 - ПП "Аграрна компанія 2004" у відзиві на апеляційну скаргу та його представник безпосередньо в судовому засіданні вважає рішення місцевого господарського суду закооним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання представники позивача та відповідача 2 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача 2, оскільки останні були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, відповідно до п.4 ухвали апеляційного суду від 20.04.2012 року передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача 1, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22 червня 2011 року між ТОВ "Бессарабія Плюс" (замовник/позивач) та ПП "Аграрна компанія 2004" (виконавець/відповідач-1) був укладений договір про надання послуг по збиранню зернових культур №22-05/11 (далі - договір про надання послуг, а.с.14), відповідно до п.1.1. якого, відповідач-1, як виконавець, зобов'язувався провести роботи по збиранню урожаю сільськогосподарських культур в 2011 році на полях замовника (позивача), з урахуванням якісних вимог по збиранню урожаю сільськогосподарських культур.

Відповідно до п.3.1 договору про надання послуг, за надані виконавцем послуги по збиранню врожаю замовник розраховується готівкою протягом двох місяців з моменту підписання остаточного акту виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач - 1 надав послуги по збиранню зерна на загальну суму 48600 грн., що в свою чергу підтверджується Актом виконаних робіт від 06.07.2011 року (а.с.15).

Крім того, 26 серпня 2011 року між Приватним підприємством "Тріарії" (відповідач-2) та Приватним підприємством "Аграрна компанія 2004" (відповідач-1) був укладений договір поруки №22-05/11 (далі - договір поруки, а.с.16), відповідно до п.1.1. якого, поручитель зобов'язувався відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю "Бессарабія Плюс" (позивачем), що виникли з договору надання послуг по збиранню зернових культур № 22-05/11 від 22.06.2011р., який укладений між кредитором (відповідач-1) та боржником (позивач).

Відповідно до п.2.1 договору поруки, порукою забезпечуються, в тому числі зобов'язання здійснити оплату за надані послуги по збиранню зернових культур в обсязі та на умовах договору № 22-05/11 від 22.06.2011р., а також відшкодувати збитки та сплатити штрафні санкції у випадках, передбачених зазначеним договором.

При цьому, пунктом 3.1 договору поруки визначено, що поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за неналежне виконання боржником забезпеченого зобов'язання, а згідно з п.4.1.1., поручитель зобов'язаний сплатити грошові кошти за боржника у 10 денний строк з дня отримання обґрунтованої вимоги від кредитора при порушенні боржником зобов'язання.

Як вбачається, 18 жовтня 2011 року відповідачем-1 на адресу відповідача-2 надіслано вимогу про сплату заборгованості в десятиденний термін, в якій також зазначено, що поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за неналежне виконання боржником забезпеченого зобов'язання і те, що позивач не провів оплату за надані послуги в повному розмірі, хоча зобов'язаний був зробити це до 06.09.2011р. (а.с.17).

Слід зазначити, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 22.02.2012 року у справі №3/5025/2256/11 позов Приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бессарабія Плюс" та Приватного підприємства "Юридична компанія "Тріарії" задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бессарабія Плюс" на користь приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" 33600,00 грн. основного боргу, 328,18 грн. пені, 63,52 грн. відсотків річних. Обов'язок Товариства з обмеженою відповідальністю "Бессарабія Плюс" зі сплати 33600,00 грн. основного боргу, 328,18 грн. пені, 63,52 грн. - відсотків річних є солідарним (інший солідарний боржник -приватне підприємство "Юридична компанія "Тріарії"). Крім того, присуджено до стягнення з приватного підприємства "Юридична компанія "Тріарії" на користь приватного підприємства "Аграрна компанія 2004" 33600,00 грн. основного боргу, 328,18 грн. пені, 63,52 грн. відсотків річних. Обов'язок приватного підприємства "Юридична компанія "Тріарії" зі сплати 33600,00 грн. основного боргу, 328,18 грн. пені, 63,52 грн. відсотків річних є солідарним, інший солідарний боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бессарабія Плюс" (а.с.103-104).

Позивач, вважаючи оспорюваний договір поруки укладеним всупереч вимогам чинного законодавства звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним.

Відповідно до ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). При цьому, відповідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними", угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").

Отже, з вищевикладеного слідує, що для визнання недійсним в судовому порядку правочину (господарського зобовязання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Звертаючись з даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір поруки на підставі ст.ст.203, 511 ЦК України, позивач посилається на те, що оспорюваний ним договір укладений без наміру створити будь-які цивільно-правові наслідки для поручителя, оскільки дійсною метою укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору поруки є зміна територіальної підсудності. Крім того, як стверджує позивач, він не надавав згоди на укладення спірного договору поруки, а його укладення, відповідно до ст.511 ЦК України, породжує для поручителя право на відшкодування сплаченої ним суми коштів, в звязку з виконанням ним зобов'язань за кредитним договором, а на позивача покладає обов'язок повернути поручителю сплачені ним кошти.

Правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки є фіктивним і визнається судом недійсним (ст.234 ЦК України). Фіктивний правочин вчиняється сторонами лише для виду без подальшого його виконання, при цьому сторони мають інші цілі, ніж ті, що ним передбачені.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ суди мають врахувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.

При зверненні до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, на позивача покладається обов'язок довести відсутність наміру в учасників правочину щодо створення юридичних наслідків.

З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд вірно зазначив у своєму рішенні, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження фіктивності укладеного договору поруки, натомість, наявна в матеріалах справи вимога від 18.10.2011р. відповідача-1 іншому відповідачу, позовна заява та рішення господарського суду Хмельницької області у справі №3/5025/2256/11 за позовом ПП "Аграрна компанія 2004" до ТОВ "Бессарабія Плюс" та ПП "Юридична компанія "Тріарії" про стягнення 34989,23 грн. свідчать про те, що відповідач-1 заявляє солідарні вимоги як до боржника, так і до поручителя.

При цьому, апеляційним судом враховується те, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що ними укладено фіктивний правочин. Така ж правова позиція викладена у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Суд першої інстанції, дослідивши оспорюваний договір поруки на предмет відповідності його умов нормам цивільного законодавства, яким врегульовані положення щодо забезпечення виконання зобов'язань (Глава 49 ЦК України), керуючись ст.ст. 553, 554, 556, 559 ЦК України прийшов до правильного, на думку апеляційного суду, висновку, що вказаний договір вчинений з дотриманням відповідних норм законодавства, сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов, матеріали справи не містять будь-яких даних стосовно того, що на момент укладення оспорюваного договору відповідачі 1 та 2 не мали наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися даним правочином, оспорюваний договір поруки укладався саме з метою створення дійсних правових наслідків, що виникають при вчиненні такого роду правочинів, а не з метою приховування інших правочинів, або з метою, іншою, від мети укладення оспорюваного договору.

Твердження скаржника про те, що метою оспорюваного ним договору поруки є ніщо інше, як зміна територіальної підсудності, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження таких своїх тверджень.

Крім того, за наявності дійсного договору поруки, солідарну відповідальність за яким несуть як позивач, так і відповідач-2, відповідач-1 вправі за своїм вибором подати позов за місцезнаходженням одного із солідарних боржників (ч. 3 ст. 15 ГПК України).

Стосовно посилань скаржника на те, що його не було повідомлено про укладення спірного договору поруки, колегія суддів зазначає наступне.

Із приписів статей 555 та 557 ЦК України слідує, що боржник повинен бути обізнаним про наявність поручителя (поручителів) за його зобов'язаннями перед кредитором; в той же час, неповідомлення боржника про укладення договору поруки не є підставою для його недійсності, оскільки такі наслідки законом не передбачені.

При цьому судом враховується, що чинним законодавством не передбачені особливі умови договору поруки, зокрема, щодо повідомлення про нього боржника. Така ж правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 21.11.2011р. №01-06/1624/2011, в якому зазначено, що законодавством України не передбачено і не випливає зі змісту правовідносин поруки обов'язку кредитора або поручителя за договором поруки отримувати згоду боржника на укладення такого договору.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір поруки, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Твердження позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень його прав та інтересів, не є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій" завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

Натомість, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, позивач не зазначив чим саме порушуються його права наявністю оспорюваного ним договору поруки.

Відтак, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що позивачем, всупереч приписів ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України, не доведено підстав, з якими законодавець пов'язує визнання недійсним правочину, та відповідно правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Хмельницької області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бессарабія Плюс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 27.03.2012 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.