Постанова

від 19.04.2012 по справі 2а-439/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 квітня 2012 року 13:13 № 2а-439/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 20.10.2011 р.)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність 03.03.2012 р. № 22/9/10)

від третьої особи-1: не з'явився

від третьої особи-2: ОСОБА_3 (довіреність від 29.12.2011 р.

розглянувши у відкритому судовому адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ремдизель» до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби третя особа-1Товариство з обмеженою відповідальністю «Луриус» третя особа-2ДП «Укрзалізничпостач» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000097/2360 від 30.12.2011 та № 0000098/2360 від 30.12.2011,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремдизель»з позовом до ДПІ у Подільському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- № 0000097/2360 від 30.12.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств»на суму 106180 грн. за основним платежем та на 851 грн. за штрафними санкціями,

- № 0000098/2360 від 30.12.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»на суму 92331 грн. та на 740 грн. за штрафними санкціями,

які прийняті за результатами перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «Луриус»за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2011 р.

В обґрунтування позову позивач зазначає про безпідставність доводів ДПІ про безтоварність спірних операцій та відсутність документального підтвердження здійснення спірних операцій, висновки щодо чого покладені в основу оскаржуваних рішень. Позивач зазначає, що спірні операції фактично виконані, їх виконання підтверджується сукупністю первинних документів, а також податковими накладними, а отже, на думку позивача, підстав для невизнання прав позивача на спірні суми валових витрат та податкового кредиту з ПДВ не має.

З підстав, викладених в акті перевірки ДПІ заперечує проти позову та зазначає, що спірні рішення є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування не має.

Третя особа-1 - ТОВ «Луриус»(контрагент - постачальник продукції за спірними операціями на користь позивача) судові повідомлення не отримувала із зазначенням поштою причини -за закінченням терміну зберігання.

Третя особа-2 - ДП «Укрзалізничпостач», яка придбавала у позивача продукцію, до цього придбану позивачем у ТОВ «Луриус», позов підтримало, підтвердивши фактичну поставку продукції на свою користь з боку позивача.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 19.04.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем. відповідачем та третьою особою документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

ДПІ у Подільському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Торговий дім «Ремдизель»(код з ЄДР -35251780; адреса: 04176, м. Київ, вул. Електриків, 28; платник ПДВ з 27.08.2007 р.) з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «Луриус»(код з ЄДР 37480581) за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2011 р.

За результатами перевірки складено акт від 16.12.2011 р. № 510/23-611/35251780 (надалі -Акт перевірки).

Згідно з п. 3.1.2. Акту перевірки ДПІ встановлено завищення валових витрат на загальну суму 461651 грн., у тому числі -за 2 кв. 2011 р. у сумі 446877 грн., 2 -3 кв. 2011 р. у сумі 461651 грн. (3 кв. 2011 р. -14775 грн.).

Під час перевірки ДПІ встановлено (стор. 8 -9 Акту перевірки), що між позивачем та ТОВ «Луриус»(в особі директора - ОСОБА_4) 19.05.2011 р. укладено договір № 20 на постачання позивачу продукції виробничо-технічного призначення всього на суму 446876,52 грн. Позивачем проведено оплату продукції. Покупцю (позивачу) виписано видаткові накладні.

В акті перевірки також зазначено, що згідно наданої інформації СВ УМВС України на Південно-Західній залізниці проводиться досудове слідство у кримінальній справі № 38-0012, порушеної за фактами вчинення невстановленими особами шахрайства, яке завдало матеріальної шкоди ДП «Укрзалізничпостач»у великих розмірах та розкрадання коштів вказаного підприємства в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 5 ст. 191 КК України.

Як надалі зазначено в Акті перевірки, в постанові про призначення документальної позапланової перевірки від 18.11.2011 р. зазначено наступне: Досудовим слідством встановлено, що ДП «Укрзалізничпостач»(далі -ДП) на протязі 2010 р. -2011 р. мало взаємовідносини з ТОВ «ТД «Ремдизель». ДП «Укрзалізничпостач»перераховувало кошти позивачу, водночас встановлено, що позивач не має виробничих потужностей для виготовлення ТМЦ. Позивач, отримуючи кошти, перераховував їх на підприємства з ознаками фіктивності, отримуючи звідти готівку та податковий кредит з ПДВ на поставку товару, таким чином ухиляючись від сплати податків, чим безпідставно завищувало ціну на ТМЦ, які постачалися на ДП, що призводить до ненадходження до бюджету значних коштів. Як надалі зазначено на стор. 10 Акту перевірки, отримані кошти від ДП кошти позивач перераховував на ТОВ «Луриус», яке, на думку ДПІ, створено зокрема з метою надання легально діючим СПД, а саме позивачу, послуг з мінімізації податкових зобов'язань, переведення безготівкових коштів в готівку, а також забезпечення їх завідомо підробленими фінансово-господарськими документами, які надають право безпідставно та незаконно завищувати суми податкового кредиту.

В Акті перевірки зазначено, що ТОВ «Луриус»зареєстроване Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією, але за вказаною адресою не знаходиться.

Будучи допитаний ОСОБА_4, який зареєстрований директором ТОВ «Луриус», показав, що за винагороду був зареєстрований на прохання чоловіка на ім'я Ігор директором ТОВ «Луриус», підписував якісь документи не вникаючи у їх зміст. До діяльності цього підприємства відношення не має, де знаходиться печатка не знає та її не отримував. Ніякої діяльності ТОВ «Луриус»не здійснювало. Податкових звітів не формував та не здавав. Поставок на адресу позивача не робив.

Відтак, в Акті перевірки зазначено, що податкові накладні та видаткові накладні та інші документи за відносинами між позивачем та ТОВ «Луриус»не можна вважати дійсними, так як вони підписані від імені ОСОБА_4, який ніякого відношення до господарської діяльності ТОВ «Луриус»не мав та насправді ніякі поставки ТМЦ від цього товариства на адресу позивача не здійснювались.

Враховуючи це, ДПІ в акті перевірки зазначає, що договір від 19.05.2011 р. № 20 не спричиняє реального настання правових наслідків.

Статут та реєстраційні документи ТОВ «Луриус», на думку ДПІ, не можуть бути дійсними.

Надалі, з посилання на ст.ст. 626, 629, 215, 203, 215, 216, 228 ЦК України ДПІ додатково зазначає, що позивач повинен перевіряти повноваження своїх контрагентів.

В Акті перевірки після зазначення вищенаведеного, ДПІ на стор. 12 Акту перевірки приходить до наступного: «В зв'язку з тим, що вищезазначені договори є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю».

На порушення, як зазначено в Акті перевірки, п/п. 14.1.27, 14.1.36, п. 137.1., 198.2., 139.1.9 ПК України, та як підписи на видаткових накладних, договорах виконані не встановленими особами, то підтверджуючі первинні документи відсутні щодо формування валових витрат.

Таким чином, як зазначено в Акті перевірки (стор. 13, 14, стор. 29 «Висновки»), занижено податок на прибуток на загальну суму 106180 грн., у т.ч. за 2 кв. 2011 р. у сумі 102782 грн., 2-3 кв. 2011 р. -106 180 грн. (3 кв. 2011 р. -3398 грн.).

Відносно нарахування ПДВ, на стор. 17 Акту перевірки зазначено, що перевіркою встановлено його завищення на 92331 грн., а саме по періодах: травень 2011 р.- 45799 грн., червень 2011 р. -на 43577 грн., за серпень 2011 р. -2955 грн.

В обґрунтування зазначених висновків (відносно ПДВ) покладені ті самі доводи, що і відносно правильності формування валових витрат за взаємовідносинами з ТОВ «Луриус».

Враховуючі зазначені доводи, на думку ДПІ, податкові накладні на загальну суму 92331 грн., не можуть бути використані позивачем в податковому обліку, так як договір є нікчемним, нікчемний правочин є нікчемним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Надалі, з посиланням на положення п. 185.1., 187.1., 188.1., 198.2., 198.3., 198.6., 201.1. ПК України ДПІ в Акті перевірки зазначає: «так як підписи на договорі та податкових накладних виконані не посадовими особами ТОВ «Луриус», то фактично відсутні первинні документи щодо підтвердження податкового кредиту ТОВ «ТД «Ремидизель»по взаємовідносинах з ТОВ «Луриус». Перевіркою встановлено порушення вимог п. 200.1., п. 200.2. ПК України внаслідок чого ДПІ встановлено завищення від'ємного значення ПДВ (ряд. 24 декларації) за травень 2011 р. у сумі 45799 грн. та заниження податку на додану вартість у загальній сумі 92331 грн. за червень 2011 р. -89376 грн. та серпень 2011 р. -2955 грн.

На підставі акту перевірки прийнято оскаржувані рішення.

З наведеного вбачається, що по суті висновки акту перевірки та оскаржувані рішення ґрунтуються на поясненнях директора контрагента позивача (ОСОБА_4, протокол допиту свідка від 12.09.2011 р.) відносно того, що він не має відношення до діяльності ТОВ «Луриус», однак документи від імені цього підприємства ним підписувались, у т.ч. числі у нотаріуса.

При цьому, з постанови слідчого від 18.11.2011 р. про проведення перевірки позивача, вбачається, що саме у зв'язку з необхідністю проведення перевірки обставин взаємодії зазначених підприємств слідчий дав доручення про проведення перевірки.

У той же час ДПІ, фактично ґрунтуючись на висловленій у постанові позиції слідчого, щодо необхідності повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи, робить визначальною позицію слідчого своїх висновків, визначає позицію слідчого, яку останній вважав за необхідне доручити перевірити податковим органом відносно віднесених до її відання питань, як підставу для висновків акту перевірки та підставою прийняття оскаржуваних рішень.

У взаємозв'язку з наведеним та відносно операцій, за якими сформовано спірні суми валових витрат та податкового кредиту, під час розгляду справи встановлено наступне.

19.05.2011 р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Луриус»(продавець) (в особі ОСОБА_4) укладено договір № 20 відповідно до якого продавець постачає, а покупець приймає та оплачує товари згідно умов договору.

Асортимент, кількість і ціна встановлюються та відображаються в видаткових накладних (п. 1 договору).

Передача товару здійснюється за видатково-прибутковими накладними або за специфікацією та оформленою довіреністю на одержання товару (п. 3 договору). Право власності на товар переходить з моменту фактичного отримання товару покупцем та оформлення відповідним чином документів.

Відповідно до специфікації № 1 обумовлено поставку кілець поршневих 0210.12.003 (51 шт.) по ціні 78,40 грн. без ПДВ, кілець поршневих 0210.12.004 (90 штук) по ціні 78,48 грн. без ПДВ, кілець поршневих 0330.11.019-3 (3 штуки) по ціні 117 грн. без ПДВ, еспандерів Д67.08.044.00 (42 штуки) по ціні 17,64 грн. без ПДВ, пальців поршневих Д50.04.101сб (6 штук) по ціні 816,34 грн. без ПДВ, а всього обумовлено поставку на суму 20031,98 грн. з ПДВ 3338,66 грн.

Відповідно до специфікації № 2 обумовлено поставку втулок циліндру 6Д49.36.01.1 (44 штуки) по ціні 4825 грн. без ПДВ на загальну суму 254760 грн. з ПДВ -42460 грн.

Згідно із специфікацією № 3 обумовлено поставку втулок 15М04.19сб ЗБ 3гр (8 штук) по ціні 4700 грн., втулок 15М04.19сб ЗБ 4гр (2 штуки) по ціні 4700 грн., кільця 40Д.22.08 0грн. (221 штука) по ціні 113 грн., а всього обумовлено поставку продукції на суму 86367,60 грн. з ПДВ -14394 грн.

Згідно із специфікацією № 4 обумовлено поставку кілець 11М07.94Б (7151032) (24 штуки) по ціні 301,80 грн. на загальну суму 8691,84 грн. з ПДВ -1448,64 грн.

Згідно із специфікацією № 5 обумовлено поставку клапанів впуску з тарілкою 1М06-19сп (М04.07СП) (64 штуки) по ціні 558,60 грн., клапанів впуску з тарілкою 1М06-19сп (М04.08СП) (31 штука) по ціні 558,60 грн. без ПДВ, втулок циліндру 6Д49.36спч-1-01 (16 штук) по ціні 5350 грн. без ПДВ, а всього обумовлено поставку продукції на суму 166400,40 грн. з ПДВ -27733,40 грн.

Згідно із специфікацією № 6 обумовлено поставку вал приводний Д49.123.2спч (4ВЦ50/12,020 сб) (7 штук) по ціні 500 грн. без ПДВ, направляючий клапан Д49.04.01.15зап (41 штука) по ціні 275 грн. без ПДВ, а всього обумовлено поставку продукції на суму 17730 грн.

З Акту перевірки вбачається, що зазначена специфікація залишена поза увагою ДПІ під час перевірки.

Як зазначено в Акті перевірки (таблиці на стор. 8 -9) та вбачається з наданих до матеріалів справи видаткових накладних, поставки за спірними операціями оформлена видатковими накладними від 04.05.2011 р., 18.05.2011 р., 17.06.2011 р., 20.06.2011 р., 22.06.2011 р., 31.08.2011 р., перелік, яких зазначено у т.ч. у зазначені таблиці. При цьому, відносно накладних від 04.05.2011 р. та від 18.05.2011 р., які складені до укладання вищезгаданого договору та надалі номенклатура поставок за якими включена до умов договору у специфікаціях, позивач по суті пояснив, що спочатку була здійснена поставка, а надалі було укладено договір до якого включено і попередні поставки з тим, щоб поставки були об'єднані одним договором.

Всього оформлено поставки на суму 461651,52 грн., крім того ПДВ -92330,30 грн.

В контексті наведеного до матеріалів справи залучено копії довіреностей на отримання матеріальних цінностей, виданих позивачем для отримання продукції у ТОВ «Луриус.

Окрім того, як зазначено на стор. 20 Акту перевірки позивачу видано податкові накладні усього на дати видачі видаткових накладних на загальну суму 553981,82 грн. з ПДВ на суму ПДВ -92330,33 грн. (податкові накладні за травень 2011 року на суму ПДВ 45798,66 грн., за червень 2011 р. на суму ПДВ - 43576,64 грн., за серпень 2011 р. на суму ПДВ -2955 грн.), які, як зазначено вище, ДПІ не бере їх до уваги у зв'язку з тим, що згідно пояснень директора ТОВ «Луриус»він не має відношення до підприємства. Копії цих податкових накладних залучено до матеріалів справи. Як вбачається з акту перевірки податкові накладні сформовані за фактом оформлення поставки продукції «перша подія».

Оплата з ПДВ проведена згідно з наявними у справі банківськими виписками: 05.07.2011 р. на суму 3500 грн., 11.07.2011 -207 500 грн., 28.07.2011 р. на суму 11900 грн.

При цьому, з декларацій з ПДВ ТОВ «Луриус», поданих до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва за травень, червень, липень, серпень 2011 року вбачається декларування податкових зобов'язань та сум до сплати ПДВ до бюджету. При цьому, з додатку № 5 до декларації за травень 2011 року вбачається декларування податкових зобов'язань за відносинами з позивачем. Додатки № 5 до декларацій за інші періоди ДПІ до справи не надано.

Під час розгляду справи ДПІ в контексті спірних відносин надано податкову декларацію з податку на прибуток ТОВ «Луриус»в якій задекларовано адміністративні витрати у розмірі 21903 грн. до яких відповідно до п.138.10.2. ПК України віднесено, крім іншого, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; інші витрати загальногосподарського призначення.

У взаємозв'язку з наведеним та щодо взаємовідносин з позивачем ДП «Укрзалізничпостач», відносно поставки продукції від позивача у поясненнях від 16.02.2012 р. № ЦХПЮ-30, зазначило, що кожна поставка з боку позивача була оформлена згідно з чинним законодавством, що підтверджується наявною на підприємстві первинною документацією. Отримані від позивача товари, як зазначає ДП, в подальшому поставлялися на залізниці України, згідно з укладеними господарськими договорами, що також підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами.

В контексті наведених доводів третьої особи до матеріалів справи залучено договір поставки № ЦХП-01-02011-01 від 13.04.2011 р. між ДП та позивачем, відповідно до якого сторони обумовили поставки запасних частин до тепловозів серії 2ТЕ116, 2М62, 2ТЕ10. Умови поставки -СРТ (Інкотермс-200) -матеріальний склад ДП у м. Фастів.

З матеріалів справи вбачається, що специфікація до цього договору схвалена комітетом з конкурсних торгів ДП та завізована працівниками, відповідальними за відповідний напрямок роботи відносно операцій з поставки.

Окрім того, між ДП та позивачем укладено також договір № ЦХП-01-00311-11 від 02.02.2011 року на поставку запасних частин до дизель-поїздів серії ДР1 на тому ж базисі поставки.

У взаємозв'язку з наведеним під час розгляду справи ДП надано первинні документи за взаємовідносинами з позивачем за двома зазначеними договорами, у т.ч. видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, податкові накладні за період, що охоплює також періоди до спірного та після нього . При цьому, як вбачається з видаткових накладних та ТТН, вони містять відмітку Фастівського складу про отримання продукції як то і передбачено умовами договору та базисом поставки. В контексті підтвердження наявності у позивача складських ресурсів, позивачем також надано первинні документи щодо оренди складу у м. Берислав, Херсонської області площею 210 кв.м. у ВАТ «Бериславський машинобудівний завод», продукція якого поставлялась позивачем, зокрема, на ВАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод»на підставі договору від 17.01.2011 р. № 19/11006Т та на користь ДП «Укрзалізничпостач». Додатково, в контексті наявності транспортних можливостей у позивача, до матеріалів справи залучено платіжні документи та первинні документи, за якими здійснювалась оплата та оформлення надання транспортних послуг на користь позивача з боку ТОВ «Сілланіум», якого в наявних у справі ТТН, як і інші транспортні підприємства за відносинами з позивачем (ТОВ НВП «Транс Лок»; ТОВ «Макс-Транс-Сервіс»), визначено як перевізників продукції.

Загалом, як вбачається з матеріалів справи, як вхідні операції від контрагента позивача на позивача, так і вхідні та вихідні операції по позивачу по суті мали посередницький характер, тобто характер перепродажу продукції, де кінцевим отримувачем виступало ДП та інші підприємства.

У взаємозв'язку з наведеним позивачем під час розгляду справи надано деталізацію вхідних та вихідних операцій з придбання продукції в виглядів «Схеми руху товару», в якій деталізовано кожну вхідну операцію від ТОВ «Луриус»по кожній товарній позиції та подальший рух товару з визначенням номенклатури, кінцевого отримувача, базису поставки, реквізити первинних документів щодо подальшого руху продукції, відомості щодо чого ДПІ під час розгляду справи не спростовано.

Вирішуючи спір по суті в контексті наведених в акті перевірки обставин та підстав, покладених в основу оскаржуваних рішень, суд, відносно правил формування починаючи з 2 кварталу 2011 року валових витрат, зазначає, що порядок їх формування визначався з урахуванням наступних норм законодавства.

Згідно з п/п. 14.1.27. ПК України, витрати, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

З метою оподаткування під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п/п. 14.1.36. ПК України).

Відповідно до п/п. 134.1.1. ПК України у розділі III ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Згідно з п. 138.1. ПК України (на час формування спірних сум валових витрат) витрати , що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, відповідно до п/п. 14.1.228. ПК України під собівартістю реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу розуміються витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

При цьому, згідно з п/п. 138.2. ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п/п. 138.4. ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. В контексті наведеного п/п. 137.1. ПК України передбачено, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

У той же час, згідно з п/п. 139.1.9 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відносно правил формування податкового кредиту, слід зазначити наступне.

Так, згідно з п. 185.1. об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п/п. 14.1.202. ПК України під продажем (реалізацією) товарів розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Відповідно до п. 188.1. ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

При цьому, згідно з п/п. 14.1.181 ПК України під податковим кредитом розуміється сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: (1) дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; (2) дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ПК України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

При цьому, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3. ПК України).

Згідно з п. 201.1. ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках визначені цим пунктом обов'язкові реквізити.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4. ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ПК України).

Слід додати, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7. ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8. ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10. ПК України).

У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ПК України).

У взаємозв'язку з наведеним та в контексті документального оформлення та підтвердження проведення спірних операцій та юридичної значимості первинних документів, слід також зазначити , що до п. 16.1.2., 16.1.3. ПК України платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з пунктом 44.1 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Окрім того, згідно з частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже , наведені вище норми законодавства з питань формування валових витрат та податкового кредиту визначають окремі випадки, за яких неможливе формування валових витрат та податкового кредиту, зокрема , це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів / податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. В свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту -якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Прим цьому , у взаємозв'язку з вищенаведеними правилами щодо формування валових витрат та податкового кредиту, слід додати , що податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

Відтак, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

Водночас, у взаємозв'язку з вищенаведеним , суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому , вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, на що звертає увагу у своєму роз'ясненні ВАС України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

Окрім того , вирішуючи спір по суті, суд також виходить з того, що суб'єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржуване рішення оцінюється судом виходячи з тих обставин та підстав, які наведені в Акті перевірки.

В даному випадку , з урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, ДПІ під час розгляду справи не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень.

Зокрема, відносно показів/пояснень директора контрагента позивача, які за Актом перевірки по суті є ключовим доказом ДПІ в обґрунтування оскаржуваного рішення, слід зазначити, що самі по собі ці пояснення/покази , за відсутності, зокрема, висновків експертів у кримінальній справі або висновків експертів за результатами ініційованої ДПІ в порядку ст. 84 ПК України експертизи відносно можливої підробки підписів на первинних документах за спірними операціями, необхідність наявності яких (висновків експертизи) вже під час перевірки зумовлюється наведеними в акті доводами відносно підписання первинних документів іншими особами ніж директор, не є самостійною та достатньою підставою для невизнання юридичної значимості первинних документів, не є самостійним в достатнім доказом юридичної дефектності цих документів, здійснення фіктивного підприємництва та укладання фіктивних угод з боку контрагента (нездійснення спірних операцій), а отже не можуть братися до уваги в якості належного та допустимого доказу вчинення позивачем порушень податкового законодавства.

В контексті викладених в Акті перевірки доводів ДПІ, суд також зазначає, що ДПІ, в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, не надала рішення суду, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55 1 ГК України , яким би встановлювалась реєстрація контрагента позивача на підроблені , втрачені документи або реєстрація на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, на чому фактично ґрунтуються доводи ДПІ в Акті перевірки.

Окрім того, під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, яке набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину між позивачем та його контрагентом.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано в обґрунтування своїх доводів про суперечність спірних операцій інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, рішення суду про визнання правочину з контрагентом недійсним з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України.

В контексті наведеного слід додати, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, яке б набрало законної сили та було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Під час розгляду справи не надано вироку суду у кримінальній справі, з якого б вбачалось обставини протиправної діяльності контрагента або позивача та їх керівників.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Суд, у взаємозв'язку з наведеним, також зазначає, що відомості, які внесені до ЄДР, в силу приписів ч. 1 ст. 16 та ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», є достовірними .

Як вбачається з Акту перевірки, ДПІ визнає, що на час вчинення спірних операцій директором ТОВ «Луриус»в ЄДР значився ОСОБА_4, відомості щодо чого відповідно є достовірними в силу Закону, а отже наведені в акті перевірки відомості щодо показів цієї особи, не є належним та допустимим доказом не підписання первинних документів контрагента позивача цією особою, не є доказом юридичної дефектності первинних документів та податкових накладних.

У той же час, сукупність досліджених під час розгляду справи документів, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, у т.ч. аналіз операцій з подальшої реалізації продукції, не дають підстав для висновку про нездійснення спірних операцій та відповідачем не надано належних та допустимих доказів які б спростовували виконання спірних операцій, а відтак і не доведено відсутності у позивача підстав для формування спірних сум валових витрат та податкового кредиту.

При цьому судом враховується, що виходячи з наявних матеріалів відносно вхідних та вихідних операцій по позивачу стосовно придбання та продажу продукції, спірні операція по суті є операцією з перепродажу, проведення якої не заборонено законодавством та яка, при цьому, здійснювалась з метою отримання прибутку, що вказує на її пов'язаність, як і здійснених за нею витрат, з господарською діяльністю позивача.

Контрагент позивача, як визнається ДПІ, на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, а отже видача ним податкових накладних є правомірною.

Вищезгадані податкові накладні, видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20%, що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав її видачі.

У взаємозв'язку з вищенаведеним, слід також зазначити, що виходячи з характеру спірної операції, яка по суті носила характер перепродажу продукції, відповідач не довів обсягу і кількості ресурсів, які були необхідними для контрагента позивача для виконання спірних операцій, але були відсутні та не довів недостатності керівника підприємства для організації проведення спірної операції.

В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки продукції, відсутність зв'язку спірних операцій та понесених за ними витрат з господарською діяльністю позивача, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідачем по суті не надано в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували фактичне здійснення цих операцій, спростовували підписання первинних документів та податкових накладних директором контрагента.

Враховуючи вищенаведене в сукупності , суд приходить до висновку, що в даному випадку відповідачем не доведено обставин та підстав, які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку унеможливлювали формування позивачем спірних сум валових витрат та податкового кредиту за вищезгаданими операціями.

При цьому, суд враховує, що можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента позивача, зокрема недекларування податкових зобов'язань, чого в даному випадку не доведено ДПІ та напроти -надано декларації контрагента в яких відображені податкові зобов'язання, за загальним правилом та само по собі не є самостійною і достатньою підставою для висновку про відсутність у покупця права спірні суми валових витрат та на податковий кредит з ПДВ та підставою для позбавлення платника податків права на формування валових витрат та податковий кредит, сформованими за операціями з цим контрагентом.

Відповідно до п. 56.1. Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Як зазначено вище, в силу положень ч. 2 статті 71 КАС України, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази в обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству оскаржуваних рішень, які ґрунтуються на одних і тих же обставинах, не доведено належними та допустимими доказами вчинення позивачем порушень податкового законодавства. В свою чергу, судом не встановлено обставин, які б унеможливлювали формування спірних сум валових витрат та податкового кредиту, у зв'язку з чим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 КАС України, суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень. На поверненні судового збору позивач не наполягав.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ремдизель»задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: № 0000097/2360 від 30.12.2011 р. та № 0000098/2360 від 30.12.2011 р.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України .

Суддя О.А. Кармазін

Повний текст постанови складено на підписано 26.04.2012 р.