Постанова

від 23.04.2012 по справі 2а-3664/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2012 року № 2а-3664/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айнхель Україна" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання дії протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Айнхель Україна»звернувся до суду з вимогами, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.10.2011 №0004342308, №0004372308, від 06.03.202 №0000982308, №0000972308.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень покладено невірно встановлені факти, що призвело до невірного застосування норм закону.

Відповідач -Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, що позивачем порушено вимоги п. 5.1, пп. 5.5.2 п. 5.5. ст.. 5, пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення»Податкового кодексу України, пп. 7.2.3. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодекс України, на підставі чого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного за період з 01.04.2009 по 30.06.2011, за результатом якої складено Акт від 27.09.2011 №10233/23-08/34189256.

Як вбачається з акту перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем:

- вимог п. 5.1, пп. 5.5.2 п. 5.5. ст.. 5, пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення»Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 186 510,00 грн.

- вимог пп. 7.2.3. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодекс України результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 211 688 грн. та завищено залишок від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 2 682 221,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 11.10.2011 № 0004342308 форми «Р», яким визначено позивачу зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у загальній сумі - 2614046,00 грн., (за основним платежем - 2211688,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 402358,00 грн.);

- податкове повідомлення-рішення від 11.10.2011 № 0004352308 форми «В4», яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податкового кредиту в рахунок майбутніх податкових періодів суми ПДВ на загальну суму - 3286981,00 грн., (за основним платежем підлягає зменшенню - 2682221,00 грн., сума штрафних (фінансових) санкцій, -604760,00 грн.);

- податкове повідомлення-рішення від 11.10.2011 № 0004362308 форми «Р», яким визначено позивачу зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі - 1483138,00 грн., (за основним платежем - 1186510,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 296628,00 грн.);

- податкове повідомлення-рішення від 11.10.2011 № 0004372308 форми «П», яким позивачу зменшено суму від'ємної значення об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств за квартал 2011р. у сумі 4199411,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень рішенням ДПС України від 16.02.2012р. № 2857/6/10-2115 скасовані податкові повідомлення-рішення:

- № 0004352308 форми «В4»в частині донарахування штрафних (фінансових) санкцій позивачу - 604760,00 грн., та винесено податкове повідомлення-рішення від 06.03.2012 № 0000982308 форми «В4», яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податкового кредиту в рахунок майбутніх податкових періодів суми ПДВ на загальну суму - 2682221,00 грн.;

- № 0004362308 форми «Р»в частині донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, щодо завищення валових витрат у розмірі 4726802,00 грн., та винесено податкове повідомлення-рішення від 06.03.2012 № 0000972308 форми «Р»на загальну суму 6012,00 грн., (за основним платежем - 4810,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1202,00 грн.).

Щодо податкового повідомлення - рішення №0000972308 від 06.03.2012.

Судом встановлено, що ТОВ «Айнхель Україна» є підприємством зі 100% іноземною інвестицією, що отримувало кредитні кошти від свого засновника-нерезидента "Einhell Germany" (Німеччина).

В порушення п.п.5.5.2 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р №283/97-ВР, для платника податку, 50 та більше відсотків статутного капіталу (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу валових витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів , збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Відповідно до п.п.7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону України. "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р №283/97-ВР, із змінами та доповненнями, „балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення)."

Для цілей цього підпункту під терміном "заборгованість" розуміються:

- основна сума (непогашена частина основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу);

- сума процентів, нарахованих на таку основну суму фінансового кредиту, депозиту (вкладу), строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду;

- вартість (непогашена частина вартості) об'єкта фінансового лізингу;

- платежі за такий об'єкт фінансового лізингу, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду;

- балансова вартість цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, а також товарних чи фондових деривативів, якщо інше не встановлено нормами цього Закону.

Отже, перерахунку підлягає лише заборгованість в іноземній валюті.

Як вбачається з акту перевірки, позивач здійснював перерахунок та відносив до валових витрат не лише суму основної заборгованості в іноземній валюті по кредиту (по бух. Рахунку 612) та простроченим відсоткам в іноземній валюті по кредиту (по бух. Рахунку 6842), а й перераховувало залишки коштів на валютному рахунку (по бух. Ранку 312), отже висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.п.7.3.3 п.7.3 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97р №283/97-ВР є обґрунтованим.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0004342308 від 11.10.2011.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Росток плюс»(36502635) договір купівлі-продажу №0401/10 від 04.01.2010 (а.с. 84-87). Предмет договору: продавець зобов'язується продавати покупцеві по його заявкам товар належної якості , а покупець зобов'язується на протязі строку дії договору з 04.01.2010 по 31.12.2010 придбавати товар і оплачувати його вартість

Як вбачається з акту перевірки, згідно бази щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що ТОВ «Росток Плюс»має стан 16-припинено (ліквідовано, закрито), знято з обліку №7/363-10-3633 від 21.10.2010 та скасовано державну реєстрацію№15561170004035563 від 29.10.2010, свідоцтво платника ПДВ анульовано 21.10.2010.

Станом на дату складання акту перевірки, згідно баз даних ЛІС «Система обробки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»ТОВ «Росток плюс»(36502635) не декларував податкові зобов'язання по взаємовідносинах з ТОВ «Айнхель Україна»за квітень 2010 року, травень 2010 року, червень 2010 року, липень 2010 року.

Крім того, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Метіз ЛТД»було укладено договір № 0107 від 01.06.2010. Предмет договору: продавець зобов'язується продавати покупцеві по його заявкам товар належної якості , а покупець зобов'язується на протязі строку дії договору придбавати товар і оплачувати його вартість, копія якого міститься в матеріалах справи.

Як вбачається з акту перевірки, Відповідачем встановлено, що Станом на дату складання акту перевірки, згідно баз даних ЛІС «Система обробки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»ТОВ «МЕТІЗ ЛТД»(код 36673645) не декларувало податкові зобов'язання по взаємовідносинах ТОВ «Айнхель Україна»за липень 2010 р, жовтень 2010p., листопад 2010p., грудень 2010 p., лютий 2011 p., березень 2011 року.

Також, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «МАРК-ТРАНС»02.08.2010 укладено договір № 0208, копія якого долучена до матеріалів справи. Предмет договору: продавець зобов'язується продавати покупцеві по його заявкам товар належної якості , а покупець зобов'язується на протязі строку дії договору придбавати товар і оплачувати його вартість. Ціна договору: 5 672 200 грн. в т. ч. ПДВ 945 366,67 грн.

З матеріалів справи вбачається, що поставка товару не була оплачена.

Як вбачається з акту перевірки, станом на дату складання акту перевірки, згідно баз даних ЛІС «Система обробки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів»ТОВ «МАРК-ТРАНС»(35697838) не декларувало податкові зобов'язання по взаємовідносинах з ТОВ «Айнхель Україна»за серпень 2010p., вересень 2010p., жовтень 2010р. та листопад 2010р.

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Росток плюс»( код 36502635), ТОВ «Марк-транс»(код 35697838) та ТОВ «МЕТІЗ ЛТД»(код 36673645) здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної праводієздатності ТОВ «Росток плюс»( код 36502635), ТОВ «Марк-транс»(код 35697838) та ТОВ «МЕТІЗ ЛТД»(код 36673645), фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Росток плюс»( код 36502635), ТОВ «Марк-транс» (код 35697838), ТОВ «МЕТІЗ ЛТД»(код 36673645) та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, а також не несуть на меті настання реальних наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України (ЦКУ).

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування (Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10).

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності господарських операцій за спірними договорами.

Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартість господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).

Як вбачається зі змісту вищевказаних договорів поставки (п. 3.1 Договорів) покупець направляє постачальнику попередню заявку товару, у якій зазначаються асортимент та кількість товару.

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Відтак, враховуючи викладене, доказове значення для підтвердження факту реальності поставки та отримання (оплати) товару за вказаними договорами поставки має не лише наявність податкових накладних, а й документи, які засвідчують факт транспортування та передачі Товару.

При цьому, вказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (Позивачем та його контрагентом) у вищенаведених договорах поставки.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання умов вказаних договорів сторонами підписано наступні документи:

- видаткові накладні,

- податкові накладні,

- реєстри отриманих податкових накладних,

- акти приймання товарів,

- прибуткові накладні,

- платіжні доручення про оплату товару.

За нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІУ (далі -Закон України № 996-ХІУ), бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Згідно визначення, яке наведено у статті 1 Закону України № 996-ХІУ, із змінами і доповненнями, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В статті 9 даного Закону зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Вищевказані накладні, в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ та "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704, є первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій, факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Проте, відповідно до вимог чинного, станом на час виникнення спірних правовідносин, податкового законодавства, включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами)

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи -платника податку.

Згідно з пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною .

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права -придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як визначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Як вбачається зі змісту податкових накладних постачальник не зазнав транспортних витрат, проте позивачем не надано жодного доказу на підтвердження транспортування зазначеного товару.

Крім того, суд звертає увагу, що Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичної передачі Товару та подальшого використання його у господарській діяльності, а саме: довіреності на отримання Товару, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі товару та доказів використання товару у власній господарській діяльності.

Також, суд звертає увагу, що акти приймання товару підписані лише комісією та завірені печаткою позивача, проте не містять завірені особою, що передавала зазначений товар, тому надані позивачем акти приймання товару не є не є належним доказом реальності отримання товару.

Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З аналізу викладеного, суд дійшов висновку, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірних договорів.

Пунктом 1.32. ст. 1 Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За змістом визначення, наведеного в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція -це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов'язань, у власному капіталі підприємства.

Оскільки, в матеріалах справи відсутні належні докази виконання спірних договорів, тобто у Позивача не відбулось зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, враховуючи відсутність атів прийому-передачі Товару, довіреностей на передачу Товару, сертифікатів якості товару, доказів транспортування, зберігання та використання у власній господарській діяльності товару, суд дійшов висновку, що сторони не могли не усвідомлювати протиправність дій при укладанні вищевказаних спірних договорів і їх суперечність мети та інтересам держави і суспільства.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.

Згідно з п. 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вимоги закону щодо необхідності вчинення правочинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта правочину з метою забезпечення доказовості реального існування між сторонами відповідного право відношення та дійсність їх взаємних обов'язків та вимог.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, правочини не відповідають моральним засадам суспільства, оскільки дії сторін спрямовані не на реальне виконання умов договору, а на настання наслідків у вигляді протиправного занижено суму податку.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно, дані правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочинів, а саме ч. 1 та 3 ст. 203 Цивільного кодексу України і згідно ст. 215 даного Кодексу і є нікчемними, оскільки їх недійсність встановлена законом та визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. І ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Враховуючи вищевикладене, зазначені спірні договори є нікчемними, а право позивача на податковий кредит з податку на додану вартість та бюджетне відшкодування податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих на виконання таких угод, не виникає. Це означає, що в результаті виконання сторонами нікчемного договору не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість. Виконання господарських зобов'язань за зазначеними договорами спрямоване не на реальне настання правових наслідків, що обумовлено договором, а саме договір укладений з метою незаконного відшкодування податку на додану вартість та отримання податкової вигоди по зазначеним операціям.

Отже, як встановлено судом, позивачем не доведено факт реальності спірних договорів, а відтак висновки відповідача щодо порушення Позивачем .п. 7.2.3, п.п. 7.2.6. п 7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(із змінами та доповненнями) та 198.1, 198.6 ст.198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового Кодексу України є обґрунтованим, знайшло своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Враховуючи, що позивачем не доведено факт реальності спірних договорів і як наслідок завищення позивачем суми податкового кредиту суд вважає обґрунтованим висновок відповідача щодо завищення залишку від'ємного значення суми податку на додану вартість за період квітень 2011 -березень 2012 року, таким чином суд дійшов висновку про обгрунтованість податкового повідомлення-рішення №0000982308 від 06.03.2012.

Щодо податкового повідомлення - рішення №0004372308 від 11.10.2011.

Як вбачається з матеріалів справи, в Акті перевірки Відповідач, зокрема, дійшов висновків про порушення Позивачем: п. 3 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств у 2011 році" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, оскільки Позивач відобразив у декларації з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2011 року суму від'ємного значення з цього податку за 2010 рік.

Правовідносини, щодо визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток, складу валового доходу та валових витрат платника податку визначаються правовими нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2722-VI.

Так, п. 37.1 ст. 37 визначено, що підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок у умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Так, відповідно до п. 1 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств" розділу ХХ "Перехідні положення", розділ ІІІ "Податок на прибуток" цього кодексу застосовуються під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом. Разом з тим, встановлено, що Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" втрачає чинність з 01.04.2011.

При цьому рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний суд України дійшов до висновку, що за загально визначеним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналіз викладеного свідчить, що в період з 01.01.2011 до 01.04.2011 правовідносини щодо визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток, складу валового доходу та валових витрат платника цього податку регулювалися саме Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", а починаючи з 01.04.2011 року - положеннями ПК України.

Як вбачається з матеріалів справи у І кварталі 2011 року Позивач діяв при визначенні від'ємного значення об'єкта оподаткування у відповідності з пункту 6.1 статті 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" .

Так, згідно п.6.1. ст.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Відповідно до п.22.4. ст.22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач сформував валові витрати у І кварталі 2011 року відповідно до вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств",

Проте, з 01.04.2011 для розрахунку та декларування від'ємного значення об'єкта оподаткування підлягають застосуванню норми саме Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України, якщо за результатом розрахунку об'єкту оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Згідно пункту 3 підрозділу 4 Розділу ХХ Податкового кодексу України пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Обмеження витрат, що мають бути враховані у складі валових витрат ІІ кварталу 2011 року, зазначена законодавча норма не містить.

Згідно п. 7.3 ст. 7 Податкового кодексу України, будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Крім цього, слід звернути увагу, що ст.139 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку.

Проте, суд звертає увагу, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження правильності визначення від'ємного значення об'єкту оподаткування встановленого у податковій декларації за 1 квартал 2011 року, отже суд приходить до висновку, що при декларуванні від'ємного значення об'єкту оподаткування попереднього звітного (податкового) періоду, в рядок 06.6 податкової декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року позивач безпідставно включив валові витрати задекларовані у рядку 08 податкової декларації з податку на прибуток за І квартал 2011 року.

Враховуючи, що судом встановлено завищення залишку від'ємного значення суми податку на додану вартість, суд приходить до висновку про правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення від 28.10.2011 №0012761501.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, довів правомірність прийнятого ним рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Айнхель Україна" задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя В.І. Келеберда