Постанова

від 26.11.2013 по справі 2а-3664/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/74891/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Мосійчук І.М.,

за участю представників позивача Бевзи В.І., відповідача Іващенко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Айнхель Україна" та Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 у справі № 2а-3664/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айнхель Україна"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень -

рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство в судовому порядку оскаржило податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції: від 11.10.2011 № 0004342308, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 2 614 046,00 грн.; від 11.10.2011 № 0004372308, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року у розмірі 4 199 411,00 грн.; від 06.03.2012 № 0000982308, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за квітень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2010 року, січень березень 2011 року у розмірі 2 682 221,00 грн.; від 06.03.2012 № 0000972308, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 6 012,00 грн.

Постановою суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено повністю.

Апеляційний адміністративний суд постановою від 01.11.2012 рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги Товариства задовольнив частково: податкове повідомлення-рішення від 11.10.2011 № 0004372308, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2011 року у розмірі 4 199 411,00 грн., скасував, в іншій частині позову відмовив.

Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, позивач та відповідач до Вищого адміністративного суду України подали касаційні скарги.

У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та позовні вимоги задовольнити повністю.

Державна податкова інспекція, також не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, подала касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 16.11.2012 та 05.12.2012 відкрито касаційне провадження за скаргами Товариства та Державної податкової інспекції. Особам, які беруть участь у справі направлено копії ухвали про відкриття касаційного провадження та інформацію про їхні права та обов'язки, а на адресу відповідача та відповідно позивача - копії касаційних скарг.

Під час перегляду судових рішень першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку в судовому засіданні державним податковим органом було заявлено відмову від касаційної скарги в порядку ч. 4 ст. 218 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційних скарг та заперечення сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Товариства підлягає задоволенню, а заява Державної податкової інспекції про відмову від касаційної скарги на судове рішення апеляційної інстанції прийняттю з наступних підстав.

Як було встановлено попередніми судовими інстанціями, за результатами планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2011 фахівцями державного податкового органу було складено акт від 27.09.2011, у якому зазначено, що позивачем в порушення пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011), п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1,п. 201.4, п. 201.6 ст. 201, п. 3 підрозділу 4 розділу ХХ "Перехідних положень" Податкового кодексу України, пп. 5.5.2 п. 5.5 ст. 5, пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 України Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" занижено податок на прибуток, завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування, занижено податкові зобов'язання з ПДВ та завищено значення рядка 26 (24 нової Декларації) "Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду".

Висновок податкового органу про заниження ПДВ у сумі 2 211 688,00 грн. (сума основного зобов'язання податкового повідомлення-рішення від 11.10.2011 № 0004342308 ) у період з серпня 2010 року по червень 2011 року мотивовано тим, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на розбіжність між даними декларацій з ПДВ позивача та його контрагентів (ТОВ "Росток плюс", ТОВ "Метіз ЛТД", ТОВ "МАРК-ТРАНС") у сумі 4 875 781,00 грн., встановлену шляхом автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів. При цьому, фахівці державного податкового органу, керуючись даними "Системи обробки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів", згідно яких з боку контрагентів позивача (ТОВ "Росток плюс", ТОВ "Метіз ЛТД", ТОВ "МАРК-ТРАНС") відсутнє декларування податкових зобов'язань по господарським операціям, за наслідками яких позивачем було сформовано спірний податковий кредит, а ТОВ "Росток плюс", крім іншого, 21.10.2010 втратило спеціальну податкову правосуб'єктність, робить висновок про фіктивність правочинів. З тих же самих підстав - фіктивність операцій між позивачем та ТОВ "Росток плюс", ТОВ "Метіз ЛТД", ТОВ "МАРК-ТРАНС" - фахівці контролюючого органу дійшли висновку про завищення значення рядка 26 (24 нової Декларації) "Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" у сумі 2 682 221,00 грн. (податкове повідомлення-рішення від 06.03.2012 № 0000982308 ). Крім того, на думку контролюючого органу позивачем завищено валові витрати внаслідок віднесення до валових витрат збитків, отриманих від курсових різниць по заборгованості в іноземній валюті (податкове повідомлення-рішення від 06.03.2012 № 0000972308 ), та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування внаслідок неправомірного декларування у ІІ кварталі 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування, яке було сформовано з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування, що увійшло до складу І кварталу 2011 року з 2009-2010 року (податкове повідомлення-рішення від 11.10.2011 № 0004372308 );

Ухвалюючи судове рішення в частині задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що до складу валових витрат першого кварталу 2011 року підлягали включенню всі суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток - як ті, що утворилися станом на 01.01.2010, так і ті суми від'ємного значення, що виникли протягом 2010 року. Отже, за висновком суду, розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року повинен здійснюватися з урахуванням у складі валових витрат цього податкового періоду всіх сум від'ємного значення, що утворилися станом на 01.01.2010, а також протягом 2010 року.

Так, з 01.01.2011 відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України .

Відповідно до пункту 1 розділу XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України розділ III "Податок на прибуток" набрав чинності з 01.04.2011 та згідно з пунктом 1 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення " Податкового кодексу України застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 01.04.2011, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Таким чином, декларацію з податку на прибуток у 1 кварталі 2011 року позивач сформував керуючись пп. 22.4 п. 22 Прикінцевих положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким визначено, що у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у випадку коли об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року.

Судами встановлено, що результатом розрахунку об'єкта оподаткування за підсумками І кварталу 2011 року у позивача є від'ємне значення, яке сформоване з урахуванням вищезазначених вимог, що знайшло своє відображення в уточнюючій декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року.

Пунктом 150.1 ст. 150 Розділу ІІІ Податкового кодексу України , де зазначено, що у випадку якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Згідно з п. 3 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств у 2011 році" розділу XX "Перехідні положення " Податкового кодексу України , пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням наступного: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

З системного аналізу вищезазначених положень випливає, що в даному випадку йдеться виключно про порядок обрахунку у 2011 році від'ємного значення об'єкта оподаткування з наростаючим підсумком без встановлення будь-яких особливостей та обмежень щодо методології його розрахунку за підсумками І кварталу 2011 року, який у свою чергу повинен формуватись на підставі чинної у цей період статті 6 та пункту п. 22.4 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Таким чином, позивачем правомірно у податковій звітності з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року задекларовано від'ємне значення об'єкту оподаткування, яке було сформовано з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування, що увійшло до складу І кварталу 2011 року з 2010 року.

Отже, ухвалене у справі судове рішення апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог є законним і обґрунтованим, а позиція Державної податкової інспекції з цього приводу є помилковою.

В основу судового рішення першої інстанції в частині відмови у позові щодо висновків перевірки відносно взаємовідносин позивача з ТОВ "Росток плюс", ТОВ "Метіз ЛТД", ТОВ "МАРК-ТРАНС", з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, покладені дані акта документальної перевірки Товариства від 27.09.2011 та висновок про фіктивність господарських операцій, який зроблено лише на підставі даних "Системи обробки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів", згідно яких вказані господарюючи суб'єкти не декларують податкові зобов'язання по господарським операціям, за наслідками яких позивачем було сформовано податковий кредит.

Так, у п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР) (втратив чинність з 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Як визначено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Вказані положення знайшли своє відображення і у п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , де зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу ).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В пункті 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу ).

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коди вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Із системного аналізу вказаних норм Закону № 168/97-ВР та Податкового кодексу України можна зробити висновок, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни чи за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у відповідному реєстрі. Визначальними факторами для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, що є достатньою підставою для визначення податкового кредиту. При цьому, усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентами було укладено договори на поставку товару. Контрагентами ТОВ "Росток плюс", ТОВ "Метіз ЛТД", ТОВ "МАРК-ТРАНС", які на час здійснення господарських операцій контрагенти позивача були включені до ЄДР та мали спеціальну податкову правосуб'єктність, було виписано відповідні податкові накладні на користь Товариства, на підставі яких останнім, керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону № 168/97-ВР, було сформовано податковий кредит.

Як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, що висновки державного податкового органу про фіктивність правочинів, за наслідками яких позивачем було сформовано податковий кредит, ґрунтується лише на даних "Системи обробки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів", при цьому при проведенні перевірки державним податковим органом не досліджувались первинні документи контрагентів позивача.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Згідно ст. 3 названого Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 регламентовано, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, програмне забезпечення "Системи автоматизоване співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість", за допомогою якого контролюючим органом було встановлено невідповідність задекларованих податкових зобов'язань контрагентами позивача та податковим кредитом останнього, до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься.

При цьому, попередніми судовими інстанціями встановлено, що формування позивачем податкового кредиту за наслідками господарських операцій з ТОВ "Росток плюс", ТОВ "Метіз ЛТД", ТОВ "МАРК-ТРАНС" було обумовлено договорами поставок товару та виданими продавцями товару на користь позивача податкових накладних, які містять усі необхідні реквізити.

Отже, виходячи із вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, доводи державної податкової служби, що свідчать про наявність обставин (дані "Системи автоматизоване співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість"), які унеможливлюють підтвердження права позивача формувати податковий кредит за наслідками господарський операцій з ТОВ "Росток плюс", ТОВ "Метіз ЛТД", ТОВ "МАРК-ТРАНС", є безпідставними.

Не заслуговують на увагу і доводи державного податкового органу щодо наявності у позивача кредиторської заборгованості перед ТОВ "МАРК-ТРАНС" внаслідок відсутності з боку позивача здійсненої оплати за поставлений товар, оскільки обумовлений вимогами Цивільного кодексу України строк виконання зобов'язань за договором щодо поставки товару на момент існування такої заборгованості ще не сплинув.

Таким чином, висновки державного податкового органу щодо фіктивності правочинів внаслідок невиконання постачальниками товару своїх податкових зобов'язань не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не доведено належними доказами, що контрагенти позивача (ТОВ "Метіз ЛТД", ТОВ "МАРК-ТРАНС") не виконують свої податкові зобов'язання, а позивач, в свою чергу, як платник податку, не може нести відповідальність за несплату податків контрагентами, чи порушення ними інших правил здійснення господарської діяльності, а тому і висновки судів про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині є помилковими.

Суди також дійшли помилкового висновку щодо правомірного прийняття державним податковим органом податкового повідомлення - рішення внаслідок порушення позивачем пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, яке полягало у віднесенні до валових витрат не лише суми основної заборгованості в іноземній валюті по кредиту та простроченим відсоткам по такому кредиту, а й залишків коштів по валютному рахунку.

Порядок відображення в податковому обліку курсових різниць по кредитах в іноземній валюті регулюється пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону.

Згідно з абзацами першим, третім цієї норми балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

Таким чином, непогашена сума фінансового кредиту є заборгованістю в іноземній валюті, що підлягає перерахунку в порядку наведених норм Закону. Курсова ж різниця щодо заборгованості виникає при зміні балансової вартості такої заборгованості внаслідок зміни валютного курсу. При цьому у складі валових витрат чи валових доходів платника підлягає відображенню курсова різниця, отримана при порівнянні балансової вартості заборгованості на початок звітного періоду або на дату виникнення такої заборгованості і балансової вартості на кінець звітного періоду в залежності від того, яка із цих вартостей є більшою.

Сума ж процентів, нарахованих на основну суму кредиту, строк оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду, є поряд з такою основною сумою кредиту заборгованістю в іноземній валюті у розумінні пп. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Враховуючи, що за правилами пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 цього Закону проценти відносяться до валових витрат за датою їх нарахування, то по нарахованим, але не виплачених процентам розраховуються курсові різниці, що підлягають включенню до валових витрат платника або його валових доходів відповідно.

При цьому слід зазначити про безпідставне посилання державного податкового органу на обмеження, встановлені пп. 5.5.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", оскільки вказані обмеження поширюються на віднесення до складу валових витрат саме витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами, отриманими від нерезидентів, а не витрат від курсової різниці під час перерахунку балансової вартості заборгованості в іноземній валюті, до складу якої включаються і невиплачені проценти.

Таким чином, Товариство цілком обґрунтовано включило до валових витрат збиток, отриманий внаслідок зміни валютного курсу на час перерахунку балансової вартості заборгованості перед нерезидентом зі сплати процентів за користування позикою, що свідчить про безпідставне нарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток.

За таких обставин Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції та задовольнити позов в цій частині.

Стосовно заяви Державної податкової інспекції про відмову від касаційної скарги на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 у справі № 2а-3664/12/2670 судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає за можливе прийняти таку відмову, виходячи з того, що таке право особи, яка подала касаційну скаргу, ч. 4 ст. 218 Кодексу адміністративного судочинства України нічим не обумовлене та необмежене і є абсолютним з огляду на те, що здійснення касаційного провадження по справі є процесуальним наслідком реалізації права на касаційне оскарження.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Прийняти відмову Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби від касаційної скарги на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 у справі № 2а-3664/12/2670.

Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Айнхель Україна" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 у справі № 2а-3664/12/2670 скасувати в частині відмови у задоволенні позову та в цій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Айнхель Україна" задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення від 11.10.2011 № 0004342308, від 06.03.2012 № 0000982308, від 06.03.2012 № 0000972308.

В іншій частині постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2012 у справі № 2а-3664/12/2670 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко