Постанова

від 04.04.2012 по справі 11/316

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2012 № 11/316

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Ткаченка Б.О.

секретар судового засідання: Криворотько В.В.,

за участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 04.04.2012 року,

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року,

у справі № 11/316 (суддя Смирнова Ю.М.),

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Укіо Банк Лізинг»,

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

про стягнення 162 841,49 грн.,

в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року у справі № 11/316 за позовом ТОВ «Укіо Банк Лізинг» до ФОП ОСОБА_2 про стягнення 162 841,49 грн. - позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ «Укіо Банк Лізинг» 105 992,34 грн. - заборгованість по лізинговим платежам, 55 691,99 грн. - штрафу, також стягнуто судові витрати. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

При винесенні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом встановлено порушення відповідачем зобов'язання щодо внесення, у визначені графіком строки, лізингових платежів за 23 -27 періоди (з травня по вересень 2010 року), внаслідок чого у відповідача виникла непогашена заборгованість у розмірі 104 213, 29 грн., (1 779 , 05 винагороди лізингодавця), та у зв'язку із чим йому було нараховано штрафні санкції у розмірі 55 691, 99 грн.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, ФОП ОСОБА_2 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення місцевого господарського суду від 19.12.2011 року у справі № 11/316 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування. При цьому, апелянт посилався на те, що позивача не внесено до реєстру фінансових установ, та на незаконність коригування розміру лізингових платежів відповідно до курсу долара США.

На підставі апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 26.01.2012 року порушено апеляційне провадження по даній справі.

Представник відповідача у судових засіданнях надав усні пояснення суду та підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача у судових засіданнях надав усні пояснення суду та заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві.

В судовому засідання колегією суддів Київського апеляційного господарського суду 04.04.2012 року було оголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає скасуванню з наступних підстав.

10.06.2008 року між ТОВ «Укіо Банк Лізинг» (лізингодавець) та ФОП ОСОБА_2 (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № КL 0806168 ( а.с. 21-33, далі - договір). Згідно з умовами договору лізингодавець відповідно до заявки лізингоодержувача (а.с. 48-49) набуває (купує) у продавця майно, вказане лізингоодержувачем і надає лізингоодержувачу право на час строку лізингу володіти і користуватися ним в порядку цього договору та на умовах фінансового лізингу, а лізингоодержувач зобов'язується оплачувати лізингові платежі, встановлені в графіку платежів. Після завершення строку лізингу, при виконанні лізингоодержувачем всіх умов цього договору майно передається у власність лізингоодержувачу.

За умовами п. 4.2 передача майна оформлюється шляхом складання та підписання продавцем, лізингодавцем та лізингоодержувачем акту приймання-передачі майна в фінансовий лізинг. Майно, що є предметом фінансового лізингу - вантажний мікроавтобус Mersedes-Benz Sprinter NCV3 315 CDI KAX2/4325, 2007 року випуску, номер шасі WDB9066351S260307 передано відповідачу відповідно до акту приймання-передачі від 19.06.2008 року (а.с. 34). Згідно п.п. 3.1, 3.2 договору всі платежі лізингоодержувач повинен виконувати в строки і на умовах, вказаних в спеціальних умовах фінансування і уточненому графіку платежів, перераховуючи кошти на рахунок лізингоодержувача. Якщо в уточненому графіку платежів є формула розрахунку платежів, то лізингоодержувач на дату оплати самостійно розраховує суми, які підлягають оплаті, відповідно до наведеної формули, і оплачує їх. Усі необхідні платежі за договором повинні бути сплачені в повному обсязі на дату, вказану в уточненому графіку платежів, якщо платіж буде оплачений частково, то такий платіж буде вважатися неоплаченим. Якщо строк оплати чергового лізингового платежу відповідно до уточненого графіка платежів припадає на неробочий день (вихідний, святковий або ін.), то лізингоодержувач зобов'язаний сплатити такий платіж не пізніше останнього робочого дня, за яким настає такий неробочий (вихідний, святковий або ін.) день. Згідно п. 8.3.1 договору лізингоодержувач зобов'язався своєчасно згідно уточненого графіку платежів платити лізингові платежі за даним договором. Відповідно до п. 11.5 договору цей договір може бути розірваний в односторонньому порядку, не звертаючись до суду, лізингодавцем, якщо лізингоодержувач істотно порушив цей договір або істотно порушує інший (інші) укладений (укладені) між сторонами договір (договори) фінансового лізингу незалежно від належного або неналежного виконання цього договору. Розірвання договору відбувається шляхом направлення лізингоодержувачу повідомлення про розірвання договору за 10 (десять) календарних днів до дати розірвання. Істотними порушеннями зокрема вважається коли лізингоодержувач більше одного місяця прострочив оплату хоча б одного лізинговою платежу або більш ніж один місяць запізнюється з оплатою неустойки і/або штрафу, встановленого за цим договором. Згідно з п. 11.6 договору коли лізингоодержувач істотно порушує даний договір, то лізингодавець має право вимагати щоб лізингоодержувач через певний час, але не пізніше п'ятнадцяти робочих днів, усунув вчинене порушення, якщо це можливо за даних обставин Коли є підстава розірвати цей договір, то лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача заплатити за предмет лізингу лізингодавцю всі лізингові платежі і неустойку (пеню та штрафи) які залишилися, до кінця строку лізингу або розірвати договір. Після розірвання даного договору лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача повернути йому предмет лізингу, заплатити лізингодавцю борги, строк оплати яких наступив до дня розірвання договору, неоплачену вартість предмету лізингу на дату розірвання договору та штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків від неоплаченої вартості предмету лізингу. Також лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача покрити всі витрати, які були пов'язані з розривом договору (транспортування, збереження тощо) Лізингоодержувач повинен повернути лізингодавцю предмет лізингу в такому стані в якому одержав його беручи до уваги нормальний знос. Коли лізингоодержувач не прибув, щоб передати предмет лізингу, то лізингодавець має право узяти його одноособово.

24.12.2009 року сторонами укладено додаткову угоду № 1(а.с. 41) до договору за умовами п.п. 1 та 2, якої сторони змінили графік платежів та визначили, що зобов'язання за договором мають виконуватись згідно уточненого графіку платежів № 2 (а.с. 42) з моменту підписання цієї додаткової угоди. Згідно вказаного графіку під у.о. розуміється долар США. Частина друга уточненого графіку № 2 містить наступні положення: «** Враховуючи той факт, що грошове зобов'язання в графіку платежів за цим договором визначено грошовим еквівалентом у.о. і розраховується за формулою (у.о. х К х (С/К), де К - офіційний курс гривні до у.о. на дату оплати за майно, С - офіційний курс гривні по відношенню до у.о. на дату платежу, «х» знак множення, «/» знак ділення. Якщо значення, що утворилось в результаті ділення показника С на показник К, менше одиниці, то результат такого ділення прирівнюється до одиниці) та встановлений офіційний курс гривні по відношенню до у.о. може змінюватись, під час дії цього договору, платежі в гривнях в уточненому графіку платежів носять тимчасовий характер і виражені враховуючи офіційний курс гривні до у.о. на дату підписання уточненого графіка № 2. Платежі змінюються за умови зміни офіційного курсу у.о. та розраховуються в гривні відповідно до вищезазначеної формули. Датою платежу є дата, вказана в уточненому графіку платежів». У частині третій вказаного графіку «Примітка: У випадку, коли позитивний результат віднімання офіційного курсу гривні по відношенню до у.о., встановленим НБУ на дату платежу, від максимального курсу купівлі у.о. за гривні, який склався на міжбанківському валютному ринку на дату платежу більше або дорівнює 0,01 (нуль цілих одна сотих) («максимальний курс купівлі у.о. за гривні, який склався на міжбанківському валютному ринку на дату платежу» - «офіційний курс гривні по відношенню до у.о., встановленим НБУ на дату платежу» > 0,01; «-» - знак віднімання, «>» знак більше або дорівнює), то на вибір лізингодавця показник С буде означати максимальний курс купівлі у.о. за гривні, який склався на міжбанківському валютному ринку на дату платежу або на дату фактичної оплати простроченого платежу у разі такого прострочення. Якщо значення, що утворилось в результаті ділення показника С на показник К, менше одиниці, то результат такого ділення прирівнюється до одиниці».

Як вбачається із копії довідки ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» від 27.10.2011 року № 56-3-1-00/1163 (а.с. 77) та копій банківських виписок про надходження грошових коштів (а.с. 78-81) , відповідач свої зобов'язання зі сплати лізингових платежів за 23 -27 періоди (з травня по вересень 2010 року) здійснив не в повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, розмірі 104 213,29 гр. та заборгованість по сплаті 15 відсотків за користування предметом лізингу у розмірі 1 779, 05 грн.

28.09.2010 року позивач надіслав рекомендованою кореспонденцією на адресу відповідача повідомлення за № 54/09 (а.с. 44) про розірвання договору з 08.10.2010 року та вимагав повернути майно (предмет лізингу) не пізніше 11.10.2010 року, а також заплатити борг по простроченим лізинговим платежам.

Відповідно до положень ст. ст. 1, 2 Закону України» Про фінансовий лізинг» та ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 509 ЦК України визначення поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи що, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем основного зобов'язання щодо внесення, у визначені графіком строки, лізингових платежів в розмірі 104 213,29 грн. на рахунок позивача, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо стягнення із відповідача вказаної суми заборгованості. Враховуючи, що сторони погодили плату за надання майна у лізинг в уточненому графіку № 2 у розмірі 15% судова колегія здійснивши повторний математичний обрахунок погоджується із висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 1 779,05 грн.

Пунктом 1 ст. 216 ГК України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт, неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасного внесення лізингових платежів, чим істотно порушені умови договору (беручи до уваги розрахунок штрафних санкцій на підставі п. 11.6 договору штраф у розмірі 30 відсотків від неоплаченої вартості предмету лізингу), судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення із відповідача суми штрафу у розмірі 55 691,99 грн. Також місцевим господарським судом підставно відмовлено у стягненні збитків у сумі 1 157, 16 на вчинення виконавчого напису нотаріусом, оскільки сума стягнутого штрафу покриває суму понесених позивачем збитків (ч. 1 ст. 232 ГК України).

Щодо доводів апеляційної скарги про невнесення до реєстру фінансових установ товариства з обмеженою відповідальністю «Укіо Банк Лізинг», та як наслідок, неможливість здійснення ним господарської діяльності на законних підставах, судова колегія приходить до висновку про їх необґрунтованість оскільки апелянтом не надано жодних допустимих та належних доказів на підтвердження вказаних доводів.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду критично оцінює доводи апеляційної скарги що розрахунок відповідача з позивачем за вказаним договором у гривнях за формулою, вчинено для приховування іншого правочину, а саме правочину умовою якого є розрахунки у іноземній валюті - доларах США враховуючи наступне.

Відповідно до частини 5 статті 180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Частиною 2 статті 189 ГК України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Пунктом 1 абзацу 7 Постанови Кабінету Міністрів України № 1998 від 18.12.1998 року «Про удосконалення порядку формування цін» встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці.

Як вбачається із умов договору вартість майна виражена у гривнях, також сторони домовились, що грошовою одиницею платежу за договором є гривня, проте її еквівалент визначено в умовних одиницях (іноземній валюті).

Згідно статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Визначаючи правовий статус гривні, вказана норма не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Між тим, диспозиція норми частина 3 цієї ж статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений Господарським кодексом України.

Так, частиною 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно частин 1, 2 статті 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам здійснювати лізингові відносини з використанням іноземної валюти або визначення зобов'язання в гривнях у грошовому еквіваленті в іноземній валюті, а тому твердження апелянтом про відсутність у нього підстав щодо виплати лізингових платежів є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на наведене та на переконання колегії суддів Київського апеляційного господарського суду, представником позивача не обґрунтовано належним чином доказами, наявними в матеріалах справи, тих обставин, які б могли бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

Крім того, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, враховуючи положення ч. 2 ст. 104 ГПК України зазначає, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не було допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до прийняття неправильного рішення по справі.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином досліджено обставини справи та надано відповідну правову оцінку, рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року по справі № 11/316 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак відсутні передбачені законом підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 43, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року у справі № 11/316 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.12.2011 року у справі № 11/316 залишити без змін.

3. Постанова Київського апеляційного господарського суду по даній справі набирає законної сили з дня її прийняття відповідно до ст. 105 ГПК України.

4. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України відповідно до ст. 105 ГПК України.

5. Матеріали справи № 11/316 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Федорчук Р.В.

Судді Лобань О.І.

Ткаченко Б.О.