Постанова

від 23.04.2012 по справі 2а-689/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2012 року 16:30 № 2а-689/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача: Прядка В.В.,

від відповідача: Оксененко К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Виробничо-будівельна фірма «Берест» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000622302 від 22 вересня 2011 року, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Приватне акціонерне товариство «Виробничо-будівельна фірма «Берест»(далі -позивач, ПрАТ «ВБФ «Берест») з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (далі -відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) по визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000622302 від 22 вересня 2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.02.2012 року було відкрито провадження в даній справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість у грудні 2010 року та лютому 2011 року на суму 500 983,00 грн. за наслідками господарських операцій з ПП «Лєсік&Т»та ТОВ «Мораксель», оскільки податковий кредит було сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від зазначених контрагентів, які на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість. При цьому позивач зазначав, що під час перевірки зауважень стосовно правильності оформлення наданих первинних документів за фактом взаємовідносин з ПП «Лєсік&Т»та ТОВ «Мораксель»у податкового органу не було.

Позивач зазначав, господарські операції з ПП «Лєсік&Т»та ТОВ «Мораксель»мали реальний характер, оскільки отримані від вказаних контрагентів товар було використано позивачем у власній господарській діяльності, про що свідчить фінансова та бухгалтерська документація, наявна у позивача.

Доводи відповідача, викладені в акті з проведення планової виїзної перевірки ПрАТ «ВБФ «Берест»з питань дотримання вимог податкового законодавства № 4431/23-222-02403446 від 30.08.2011 р., про нікчемність договорів, укладених з ПП «Лєсік&Т»та ТОВ «Мораксель», позивач вважає безпідставними, оскільки жодних судових рішень про визнання недійсним цих правочинів не ухвалювалося, підстави вважати зазначені правочини нікчемними відповідно до закону також відсутні.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5, п.7.4 ст. пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.2, п. 198.3, п. 198,6 ст. 198 п. 201, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого було завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за березень 2011 року на загальну суму 500 983,00 грн.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23 квітня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

В С Т АН О В И В:

Позивач -ПрАТ «ВБФ-Берест»(код ЄДРПОУ 02403446) зареєстроване Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією 30.10.1995 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців № 13283979 від 13.03.2012 року ( том І, а.с. 155-157).

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 18.07.2011р. по 26.08.2011р. ДПІ у Дніпровському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ПрАТ «ВБФ-Берест»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.03.2011 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 4431/23-222-02403446 від 30.08.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) -том І, а.с. 17-52.

22 вересня 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Дніпровськму районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення -рішення форми «В4»№ 0000622302 , яким позивачу, за порушення пп. 7.2.3, п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5, п.7.4 ст. пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.2, п. 198.3, п. 198,6 ст. 198 п. 201, ст. 201 Податкового кодексу України, було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 500 983,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 1 грн. (том І, а.с. 7).

За результатами оскарження прийнятого рішення в адміністративному порядку скарги позивача були залишені без задоволення, а вказане вище рішення -без змін (том І а.с. 8-16).

В акті перевірки податковий орган констатує факт заниження податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з віднесенням позивачем до податкового кредиту грошових кошів у сумі 500 983, 00 грн. протягом грудня 2010 року та лютого 2011 року, посилаючись при цьому на неспрямованість договорів, укладених між ПРАТ «ВБФ-Берест» та ПП «Лєсік&Т», ТОВ «Мораксель», на реальне настання правових наслідків.

В обґрунтування таких висновків ДПІ зазначає, що згідно акта перевірки ПП «Лєсік&Т», складеного ДПІ у Київському районі м. Одеси від 08.04.2011 року № 740/49/23-02/32153060, встановлено завищення податкових зобов'язань з ПДВ у грудні 2010 року та завищення податкового кредиту у грудні 2010 року на загальну суму 505 021 грн. внаслідок відсутності об'єкту оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям. Перевіркою вказаного контрагента встановлено порушення ч. 5 ст. 203 ч. 1 ч.2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, при придбанні та продажу товарів (послуг).

Враховуючи наведені вище висновки, відповідач встановив, що ПрАТ «ВБФ-Берест»має розбіжності з сум задекларованого податкового кредиту згідно автоматизованої база даних АІС «Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», а саме завищення ПрАТ «ВБФ «Берест»податкового кредиту у грудні 2010 року на суму 321 764, 73 грн., які виникли на підставі господарських взаємовідносин з ПП «Лєсік&Т».

Висновок контролюючого органу про безпідставне формування ПрАТ «ВБФ «Берест»податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Мораксель» обгрунтовується відсутністю у останнього трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, виробничо-складських приміщень, необхідних для виконання укладених договорів, що встановлено актом перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 21.04.2011р. № 1394/23-513/37420695. За таких обставин відповідач дійшов висновку, що правочин з цим підприємством укладений не з метою настання реальних правових наслідків, оскільки фактично господарські операції не відбувалися, а з метою завдання шкоди інтересам держави шляхом зменшення об'єкту оподаткування.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку про порушення ПрАТ «ВБФ «Берест»пп. 7.2.3, п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5, п.7.4 ст. пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.2, п. 198.3, п. 198,6 ст. 198 п. 201, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за березень 2011 року на загальну суму 500 983, 00 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПрАТ «ВБФ «Берест»(Покупець) та ТОВ «Мораксель»(Постачальник) було укладено Договір поставки № 04/01 МБ від 04 січня 2011 року , згідно якого Постачальник поставляє, а Покупець приймає і оплачує Товар, повний перелік якого міститься в Додатках (Специфікаціях) до цього Договору, форма якого затверджена Сторонами у Додатку № 1 до цього Договору, на умовах та у порядку визначених цим Договором. Загальна кількість Товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент) за видами, марками, типами, вартість та строк поставки встановлюється сторонами в Додатках (Специфікаціях) до цього Договору. Поставка Товару Покупцю здійснюється на умовах згідно Інкотермс (у редакції 2000 року), погоджених Сторонами у відповідному Додатку (Специфікації) (п.1.1, п. 1.2, п. 2.3.) - том І, а.с. 53-55.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору поставки № 04/01 МБ від 04 січня 2011 року між сторонами згідно умов пункту 1.1 Договору поставки було погоджено поставку продукту «Соя українського походження врожаю 2010 року»у кількості 1000,00 тон за ціною 3 900,00 грн. за тону, загальною вартістю 3 900 000,00 грн. на умовах EXW -Одеський портовий елеватор \ порт Одеса. М. Одеса, вул. Хлібна Гавань, 4, на квоту ТОВ «Агроінвест СК».

На виконання умов вищезазначеного договору поставки ТОВ «Мораксель» у лютому 2011 року поставив позивачу обумовлений договором товар (Соя українського походження врожаю) на загальну суму 1 075 308,00 грн., в тому числі ПДВ - 179 218,00 грн., що підтверджується Актом № 2 прийому-передачі товару від 03 лютого 2011 року до Договору купівлі-продажу № 04/01 МБ від 04.01.2011 року, видатковою накладною № РН-0000006 від 03 лютого 2011 року (том І а.с. 57-58).

За наслідками поставки товарів ТОВ «Мораксель» була виписана на користь ПрАТ «ВБФ «Берест»податкова накладна № 6 від 03.02.2011 року на суму 1 075 308,00 грн., в тому числі ПДВ - 179 218,00 грн. (том І а.с. 59).

Вказана податкова накладна відображена позивачем в реєстрах податкових накладних за лютий 2011 року, а сума ПДВ була включена до складу податкового кредиту у відповідному податковому періоді.

Матеріалами справи підтверджується, що розрахунки між ПрАТ «ВБФ «Берест»та ТОВ «Мораксель»проведені у безготівковій формі, що підтверджується виписками з банку АТ «Укрексімбанк»щодо проведених операцій по рахунку № 26009014037982.980 (том І, а.с. 233-238).

Як вбачається з матеріалів справи, між ПрАТ «ВБФ «Берест»(Покупець) та ПП «Лєсік&Т»(Постачальник) було укладено Договір поставки № 26/08 ЛБ від 26 серпня 2010 року , згідно якого Постачальник поставляє, а Покупець приймає і оплачує Товар, повний перелік якого міститься в Додатках (Специфікаціях) до цього Договору, форма якого затверджена Сторонами у Додатку № 1 до цього Договору, на умовах та у порядку визначених цим Договором. Загальна кількість Товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент) за видами, марками, типами, вартість та строк поставки встановлюється сторонами в Додатках (Специфікаціях) до цього Договору. Поставка Товару Покупцю здійснюється на умовах згідно Інкотермс (у редакції 2000 року), погоджених Сторонами у відповідному Додатку (Специфікації) (п.1.1, п. 1.2, п. 2.3.) - том І, а.с. 60-62.

На виконання умов вищезазначеного договору поставки ПП «Лєсік&Т» у грудні 2010 року поставило позивачу обумовлений договором товар - «Соя»у кількості 571,180 т. за ціною 2 816,67 грн. на загальну суму 1 930 588,40 грн., в тому числі ПДВ - 321 764,73 грн., що підтверджується, видатковою накладною № РН-0000109 від 22 грудня 2010 року (том І а.с. 64).

За наслідками поставки товарів ПП «Лєсік&Т»була виписана на користь ПрАТ «ВБФ «Берест»податкова накладна № 122 від 22.12.2010 року на суму 1 930 588,40 грн., в тому числі ПДВ - 321 764,73 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що розрахунки між ПрАТ «ВБФ «Берест»та ПП «Лєсік&Т»проведені у безготівковій формі, що підтверджується виписками з банку АТ «Укрексімбанк»щодо проведених операцій по рахунку № 26009014037982.980 (том І, а.с. 211-231).

Суми податку на додану вартість за вказаними операціями віднесені позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010 року в сумі 321 764,73 грн. та за лютий 2011 року в сумі 179 218,00 грн., що підтверджується копіями відповідних податкових декларацій (том ІІ, а.с. 198-202, 203-207).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин (в період до 01 січня 2011 року) був Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у зв'язку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли у грудні 2010 року, оскільки він визначав правила формування спірного податкового кредиту за вказаний період.

До спірних правовідносин, які виникли в лютому 2011 року, судом при вирішенні справи застосовуються норми Податкового кодексу України, який набув чинності з 01.01.2011 року.

Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7. Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні норми містяться також у Розділі V Податкового кодексу України, який визначає правила оподаткування податком на додану вартість з 01 січня 2011 року.

Згідно з п/п 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит -сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями пункту 3 ст. 198 Кодексу, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу наведених норм права та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «ВБФ «Берест»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг; використання зазначених товарів, робіт (послуг) у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

З Акту перевірки вбачається, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за грудень 2010 року та за лютий 2011 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Мораксель» та ПП «Лєсік&Т», які сплачені (нараховані) ним, в зв'язку з придбанням (оплатою) товарів.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Оскільки податкові накладні на користь позивача були виписані в грудні 2010 року та у лютому 2011 року, постачання товару відбулося в тих ж податкових періодах, що підтверджується видатковими накладними, то в силу приписів ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 198 Податкового кодексу України право ТОВ «ВБФ «Берест»на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникло, відповідно, у грудні 2010 року та лютому 2011 року.

Закон України «Про податок на додану вартість»та Податковий кодекс України визначають лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічним чином врегульовано правила нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість нормами Податкового кодексу України.

Так, пунктом 198.2 ст. 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) . У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку , який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Мораксель» було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, свідоцтво № 100317553 від 31.12.2010 року, що підтверджується інформацією, наданою на запит суду ДПІ у Приморському районі м. Одеси (вих. № 4488/9/10-117 від 28.03.2012, том І, а.с. 249). Інформація про анулювання вказаного свідоцтва станом на момент розгляду даної справи відсутня.

Контрагент позивача - ПП «Лєсік&Т»на момент складання податкових накладних був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100035930 від 18.04.2007 р. (том І а.с. 100), наданим на запит суду ДПІ у Київському районі м. Одеси (вих. № 4634/23-02 від 27.02.2012). Інформація про анулювання вказаного свідоцтва станом на момент розгляду даної справи відсутня.

Отже, на момент видачі податкових накладних на користь позивача ТОВ «Мораксель»та ПП «Лєсік&Т»були зареєстровані як платники ПДВ та мали право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів, робіт (послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи (том І а.с. 59, 65), відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 (чинних на момент оформлення податкових накладних, складених до 01.01.2011 року) та вимогам встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 р. за № 1401/18696 (які набули чинності на момент оформлення податкових накладних, складених з 01.01.2011 року) стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано і вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявна в матеріалах справи довідка № 13568189 від 12.04.2012 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців підтверджують, що ТОВ «Мораксель»станом на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на момент розгляду даної справи (том ІІ, а.с. 70-71).

Наявна в матеріалах справи довідка № 13568369 від 12.04.2012 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців підтверджує, що ПП «Лєсік&Т»станом на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та продовжує перебувати у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на момент розгляду даної справи (том ІІ, а.с. 67-69).

Як вбачається з довідки з Єдиного державного реєстру, станом на момент здійснення господарських операцій інформація про відсутність ПП «Лєсік&Т»та ТОВ «Мораксель»за їх місцезнаходженням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не вносилась; вказані підприємства не були ліквідовані, їх діяльність в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємства не виключені. Відтак, вказані підприємства не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем робіт та придбання таких робіт з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент здійснення господарських операцій у грудні 2010 року) визначає господарську діяльність як будь - яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно підпункту 14.1.36. статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність -діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 13.03.2012 року № 13283979 до основних видів діяльності ПрАТ «ВБФ «Берест»належать: В«Складське господарство В» (63.12.0), В«Оптова торгівля будівельними матеріаламиВ» (51.53.2), В«Діяльність автомобільного вантажного транспорту В» (60.24.0), В«Оптова торгівля іншими продуктами харчуванняВ» (51.38.0), В«Виробництво інших меблівВ» (36.14.0) - том І, а.с. 155-156.

Як встановлено судом під час розгляду справи, товари (соя) придбавалися у ПП «Лєсік&Т»та ТОВ «Мораксель»з метою подальшого експорту за межі території України.

Так, 28 січня 2011 року Брокерською конторою № 015 від імені ПрАТ ВБФ «Берест»(на підставі договору-доручення № 1-19 від 28.01.2011 року) укладено Біржовий контракт № СГ-ЗЕД-05/28/06-F з компанією TRADECENTER CORPORATION, за яким ПрАТ ВБФ «Берест»зобов'язувалось продати компанії TRADECENTER CORPORATION товар: соя, українського походження врожаю 2010 року, що відповідає ДСТУ 4964:2008, у строк до 28 лютого 2011 року (том І а.с. 87).

Даний біржовий контракт було зареєстровано на Українській універсальній біржі, що підтверджується посвідчення про реєстрацію № П-05/28/06 від 28 січня 2011 року (том І а.с. 86).

З метою належного виконання умов Біржового контракту № СГ-ЗЕД-05/28/06-F перед компанією TRADECENTER CORPORATION, позивачем було укладено договори доручення на транспортно-експедиційне супроводження зовнішньо-торгівельних вантажів, а саме: № 0208 БР від 02.08.2010 року з ТОВ «Ростзернопродукт»та № 0401 АБ від 04.01.2011 року з ТОВ «Агроінвест СК».

Виконання обсягу робіт, пов'язаних з транспортно-експедиційним супроводженням зовнішньо-торгівельних вантажів за наведеними вище договорами підтверджується наступними первинними бухгалтерськими документами: звітами експедитора ТОВ «Росзернопродук»про обсяг наданих позивачу послуг (робіт) по Договору № 0208 БР від 02.08.2010 року - № 3 від 14.01.2011 року, № 4 від 17.01.2011 року (том І а.с. 169-172); актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) - № 000000002 від 14.01.2011 року, № 000000005 від 17.01.2011 року, № 0000000060 від 30.12.2011 року, № 0000000064 від 30.12.2010 року, № ОУ-0000067 від 30.12.2010 року, № ОУ-0000073 від 29.12.2010 року, № 0000075937 від 27.02.2011 року, № 0000074847 від 30.11.2011 року, № 0000075912 від 27.12.2010 року, № 0000075917 від 27.12.2010 року, № 0000075900 від 29.12.2010 року, № ДХ-0000003 від 01.01.2011 року, № ОУ-2917 від 29.12.2010 року, № 10-13226 від 24.12.2010 року, № ХНХМ-00663 від 29.12.2010 року, № 351 від 29.12.2010 року (том І а.с. 173-178, 186-197); звітом експедитора ТОВ «Агроінвест СК»про обсяг наданих позивачу послуг (робіт) по Договору № 0401 АБ від 04.01.2011 року (том І а.с. 179); актами надання послуг - № 34 від 08.02.2011 року, № 41 від 11.02.2011 року, № 45 від 17.02.2011 року (том І а.с. 180-182).

Крім того позивачем були надані суду вантажні митні декларації, за якими здійснювалось експортування продукції «соя українського походження врожай 2010 року»- ВМД № 508040002/2010/006500 від 30.12.2010 року, ВМД № 508040002/2010/000032 від 05.01.11, ВМД № 508040002/2010/000622 від 13.02.2011 року (том І а.с. 66, 72, 77), а також дозвільна документація, яка використовувалась при оформленні ВМД а саме: сертифікат якості серії АА № 453760 від 08.02.2011 року та серії АА №448836 від 29.12.2010 року, серії АА № 448832 від 27.12.2010 року (том І а.с. 71,76,85), екологічна декларація № 7625 від 07.02.2011 року та № 1342 від 29.12.2010 року, № 1336 від 28.12.2010 року (том І а.с. 70,74,84), фіто санітарний сертифікат № 75/16-053/ЕС-249029 від 08.02.2011 року, № 75/22-026/ЕС-361955 від 29.12.2010 року, № 75/22-022/ЕС-361950 (а.с. 69,74,82), лист про погодження № 100130002/2011/001130 (том І а.с. 81).

Таким чином, придбання товару у ПП «Лєсік&Т»та ТОВ «Мораксель»здійснювалось позивачем з метою здійснення звичайної господарської діяльності по торгівлі соєю, що спрямована на отримання доходу. Дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджується зв'язок між фактом придбання позивачем товарів у вказаних контрагентів і господарською діяльністю позивача, а також наявність господарської мети при вчиненні відповідних господарських операцій.

З приводу висновків акту перевірки про встановлений факт недекларування ПП «Лєсік&Т»та ТОВ «Мораксель»податкових зобов'язань у грудні 2010 року, лютому 2011 року, в результаті чого виникли розбіжності між податковим кредитом ПрАТ «ВБФ «Берест»та податковими зобов'язаннями контрагентів -продавців, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 20.1 ст. 20 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-III (чинного на момент здійснення операцій до 01.01.2011 року) та пункту 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства несе платник податку у порядку та розмірах, визначених законом.

Статтями 1, 4 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому, такий платник несе персональну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб , у тому числі на його контрагентів.

Аналогічні приписи містяться також в Податковому кодексі України.

Так, відповідно до пункту 44.1 статті 44 названого Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Враховуючи зазначене, виникнення у платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту та відображення його у податковій звітності не ставиться у залежність від дотримання податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Виходячи з наведеного, порушення, допущенні одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Як зазначено у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку . У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Відповідачем не було надано під час розгляду справи факт обізнаності позивача про можливі факти неподання контрагентами податкової звітності чи несплату податків.

Як припущення суд розцінює висновки відповідача про відсутність у контрагентів позивача - ПП «Лєсік&Т»та ТОВ «Мораксель»необхідних умов для результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Такі висновки не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту і використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності. Крім того, факт відсутності вказаних ресурсів у підприємства податковим органом не перевірявся, а такий висновок зроблений на підставі податкової звітності, яка не містить достатньої інформації, на підставі якої можливо обґрунтувати такі висновки.

Як вбачається з Акта перевірки, вказані обставини під час проведення перевірки відповідачем взагалі не досліджувались та жодні обґрунтовані доводи з цього приводу в Акті перевірки не наведено.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій , незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій , відсутність факту поставки товарів, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Лєсік&Т»та ТОВ «Мораксель», суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, у редакції, чинній як на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, так і на момент винесення оскаржуваного рішення ДПІ, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини суд вважає, що податковий орган безпідставно прийшов до висновку про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ПП «Лєсік&Т»і ТОВ «Мораксель», оскільки відсутні належні підстави вважати, що правочини між вказаними особами є такими, що порушують публічний порядок та були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави.

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції позивача з ПП «Лєсік&Т»та ТОВ «Мораксель»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари , що придбавалися позивачем у ПП «Лєсік&Т»та ТОВ «Мораксель», отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 В«Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової службиВ» Вищий адміністративний суд України зазначив: В«…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття В«добросовісний платник податківВ» . Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 рокуВ» .

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ПП «Лєсік&Т»та ТОВ «Мораксель», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товару для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку; висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ПП «Лєсік&Т»та ТОВ «Мораксель»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «ВБФ «Берест»правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за грудень 2010 року та лютий 2011 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.2.3, п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5, п.7.4 ст. пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.2, п. 198.3, п. 198,6 ст. 198 п. 201, ст. 201 Податкового кодексу України є помилковим, відтак зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 500 983,00 грн. є протиправним.

Відповідно до пункту 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у розмірі 1 грн. є також протиправним.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення - рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ПрАТ «ВБФ «Берест»підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач у позовній заяві просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.09.2011 року № 0000622302 лише в частині визначення податкового зобов'язання у розмірі 500 983,00 грн., не оскаржуючи при цьому суму штрафу у розмірі 1,00 грн., який згідно висновків суду у даній справі застосовано до позивача безпідставно, суд вважає можливим вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі, та скасувати оскаржуване рішення повністю. Судом враховано, що вихід за межі позовних вимог в такий спосіб застосовується виключно з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує всі здійснені позивачем та документально підтверджені витрати у розмірі 30, 19 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва № 0000622302 від 22 вересня 2011 року.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Виробничо-будівельна фірма «БЕРЕСТ» судові витрати у розмірі 30,19 грн. (тридцять гривень дев'ятнадцять копійок).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 03 травня 2012 року.