Ухвала

від 22.01.2015 по справі 2а-689/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2015 року м. Київ К/9991/65982/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.04.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012

у справі № 2а-689/12/2670

за позовом Приватного акціонерного товариства «Виробничо-будівельна фірма «Берест»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Виробничо-будівельна фірма «Берест» (далі по тексту - позивач, ПАТ «ВБФ «Берест») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.09.2011 №0000622302.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.04.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ПАТ «ВБФ-Берест» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт від 30.08.2011 №4431/23-222-02403446.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.09.2011 №0000622302, яким позивачу було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 500983,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 1,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №168/97-ВР) та п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 , ст. 201 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України ), у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ПП «Лєсік &Т» та ТОВ «Мораксель», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між ПАТ «ВБФ-Берест» та вказаним контрагентом.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у ТОВ «Мораксель» основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень, необхідних для здійснення основного виду діяльності та виконання укладених договорів. А також відповідач посилався на акт перевірки ПП «Лєсік &Т», де зазначено, що підприємством завищено податкове зобов'язання з ПДВ у грудні 2010 року та завищено податковий кредит у грудні 2010 року на загальну суму 505021,00 грн. внаслідок відсутності об'єкту оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями , а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168/97-ВР» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, виходячи зі змісту п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР , податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми містяться також у Розділі V Податкового кодексу України , який визначає правила оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011.

Згідно з пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Положеннями п. 3 ст. 198 ПК України, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, між ПАТ «ВБФ «Берест» (покупець) та ТОВ «Мораксель» (постачальник) було укладено договір поставки №04/01 МБ від 04.01.2011, згідно якого постачальник поставляє, а покупець приймає і оплачує товар, повний перелік якого міститься в додатках (специфікаціях) до цього договору.

Також між ПАТ «ВБФ «Берест» (покупець) та ПП «Лєсік&Т» (постачальник) було укладено договір поставки №26/08 ЛБ від 26.08.2010, згідно якого постачальник поставляє, а покупець приймає і оплачує товар, повний перелік якого міститься в додатках (специфікаціях) до цього договору.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарських операцій з поставки сої (оскільки соя придбавалась у ПП «Лєсік&Т» та ТОВ «Мораксель» з метою подальшого експорту за межі України, що також підтверджено біржовим контрактом, вантажно-митними деклараціями , актами надання послуг, звітами експедитора тощо), сплата позивачем сум податку на додану вартість в ціні поставленої продукції підтверджена виписками з банку, встановлена наявність належним чином оформлених податкових та видаткових накладних, актів прийому-передачі, усі первинні документи були видані зареєстрованим на час їх виписки суб'єктом господарської діяльності - платником податку на додану вартість, а тому висновок контролюючого органу є таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ПП «Лєсік&Т» та ТОВ «Мораксель» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров