Постанова

від 16.05.2012 по справі 31/307

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2012 р. Справа № 31/307

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М., суддівРогач Л.І., Уліцького А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "ПРОСТО - страхування" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.02.2012р. у справі№31/307 Господарського судуміста Києва за позовомПриватного акціонерного товариства "ПРОСТО - страхування" доВідкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" простягнення здійсненої страхової виплати

за участю представників

- позивача:ОСОБА_4 (довіреність від 13.12.11р.), -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" (далі -позивач) просило стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі -відповідач) 7038,12 грн. витрат з виплаченого страхового відшкодування. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у зв'язку із здійсненням страхової виплати за страховим випадком отримав право, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки -в даному випадку до відповідача як особи, що застрахувала цивільну відповідальність винної у дорожньо-транспортній пригоді особи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.10.2011р. (суддя Качан Н.І.) позов задоволено частково, в розмірі 6528,12 грн., в решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2012р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді Скрипка І.М., Зубець Л.П.) це рішення суду скасовано та прийнято нове, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін оскаржену постанову суду, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що постанова суду є законною і обґрунтованою, а доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків суду не спростовують.

Відповідач не використав наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржену постанову, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.09.2007р. між позивачем (страховик) та ОСОБА_5 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування транспортних засобів №АТК 130558 (далі - Договір), предметом якого є страхування автомобіля марки "Nissan Note", д/н НОМЕР_1 (застрахований автомобіль).

Одним із передбачених Договором страхових ризиків є пошкодження транспортного засобу. Строк дії Договору з 06.09.2007р. по 05.09.2008р.

07.07.2008р. в м. Судак на вул. Східне шосе трапилась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю застрахованого автомобіля "Nissan Note", д/н НОМЕР_1 що належить ОСОБА_5 під її керуванням та автомобіля "Skoda Fabia", д/н НОМЕР_2, що належить ОСОБА_6 під керуванням ОСОБА_7, що підтверджується довідкою ВДАІ з обслуговування адміністративної території м. Судака та АТІ при УДАІ ГУ МВС України в АР Крим №11/27-1997 від 18.07.2008р.

В результаті вищезазначеної ДТП застрахованому автомобілю були завдані механічні пошкодження, чим заподіяно матеріальну шкоду власнику пошкодженого т/з -ОСОБА_5

Заявою від 11.07.2008р. страхувальник повідомив страховика про ДТП.

Постановою Судацького міського суду АРК від 15.07.2008р. у адміністративній справі №3-3787.08, водія автомобіля "Skoda Fabia", д/н НОМЕР_2 -ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні вказаної ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КпАП України.

Вартість матеріального збитку, завданого власнику застрахованого автомобіля в результаті ДТП, склала 6032,04 грн., що підтверджується Актом №1022/14698 з товарознавчого дослідження від 22.08.2008р., складеного ТОВ "Респект", а загальна вартість відновлюваного ремонту склала 7038,12 грн., що підтверджується Рахунком фактурою №08071116 від 11.07.2008р. ТОВ "Фірма "Кий Авто".

Позивач, як страховик, виплатив страхувальнику, відповідно до умов укладеного Договору страхування на підставі страхового акту від 29.08.2008р. та розрахунку страхового відшкодування до нього, суму страхового відшкодування в розмірі 7038,12 грн., що підтверджується платіжним дорученням №19392 від 04.09.2008р.

При цьому судами також встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Skoda Fabia", д/н НОМЕР_2, застрахована відповідачем згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ВА/6648166 (далі -Поліс).

Згідно зазначеного Полісу страхування, ліміт відповідальності відповідача за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 25500,00 грн., франшиза 510,00 грн.

Позивач претензією про відшкодування виплаченого страхового відшкодування №132/43-3с від 04.03.2011р., до якої додані документи, передбачені статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", звернувся до відповідача з проханням відшкодувати йому виплачені 7038,12 грн.

Відповідач вказану суму не сплатив.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, своє рішення мотивував тим, що вимоги позивача про відшкодування відповідачем виплаченої суми, є обґрунтованими за вирахуванням франшизи, а строк позовної давності не пропущено оскільки він має обраховуватись із дня фактичної виплати страхового відшкодування, а не з дня події.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що оскільки позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, який має обраховуватись з моменту ДТП, а відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку із пропуском цього строку.

Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статі 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічні положення містить і стаття 993 Цивільного кодексу України.

При цьому, згідно приписів статті 9 цього Закону страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку, і яка не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Отже, до позивача, який виплатив страхове відшкодування, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги, яке особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. В даному випадку такою особою є відповідач як особа, що застрахувала цивільну відповідальність винної особи, і яка повинна відшкодовувати завдану своїм страхувальником шкоду відповідно до лімітів своєї відповідальності.

Разом з тим, частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України, якою керувався суд першої інстанції приймаючи рішення, передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП, майну третьої особи.

При цьому слід зазначити, що пунктом 38.1. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов, однак преамбулою цього Закону визначено, що він регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, а положеннями пункту 1.2. статті 1 цього Закону визначено, що під страховиками маються на увазі страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Оскільки із встановлених судами обставин справи вбачається, що позивач є страховиком за договором майнового страхування, та не встановлено, що він у спірних відносинах є тим страховиком, про який зазначено у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", оскільки він у спірних правовідносинах не здійснював страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, та враховуючи ту, встановлену судами обставину, що позивач здійснив виплату страхового відшкодування на підставі взятого за умовами договору добровільного страхування зобов'язання, перевіривши юридичну оцінку обставин справи у порядку, передбаченому статтею 111 5 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції зазначає, що позивач, виплативши страхове відшкодування є особою, яка здійснила виконання свого договірного зобов'язання, а не особою, що цією виплатою відшкодувала шкоду.

Так як положення статті 1191 Цивільного кодексу України, яка міститься у главі 82 цього кодексу не передбачають право страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілій особі, застрахованій за договором добровільного страхування згідно із Законом, на звернення з вимогою до винної особи про відшкодування сплачених застрахованому страхових сум, то до таких, спірних у даній справі, правовідносин підлягають застосуванню загальні положення Цивільного кодексу України щодо страхування, зокрема і стаття 993 цього кодексу, які містяться у главі 67.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.09.2011р. зі справи №6-21цс11, прийнятій всім складом цього суду.

Відтак, у місцевого господарського суду не було правових підстав застосовувати до правовідносин, що виникли між сторонами у даній справі, положення статті 1191 Цивільного кодексу України.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що згідно із статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 цього кодексу).

Відповідно до ч.1 ст.261 вказаного кодексу за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст.267 ч.3 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Судами встановлено, що відповідач до винесення судом першої інстанції рішення заявив про застосування строків позовної давності.

Оскільки позивач набув право на звернення з вимогою до відповідача згідно приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України щодо стягнення виплаченого страхового відшкодування з моменту фактичного здійснення такої виплати, то саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, і з цього моменту повинен обчислюватися строк позовної давності.

Від так, висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, який має обраховуватись з моменту ДТП, не ґрунтуються на наведених нормах права, а тому є незаконними.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що строк позовної давності не пропущено оскільки він має обраховуватись із дня фактичної виплати страхового відшкодування, а не з дня події, тому ним правильно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні відносини.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п. 6, 111 10 ч.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ПРОСТО- страхування" задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2012р. скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.10.2011р. у справі №31/307 залишити в силі.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Л.І. Рогач

А.М. Уліцький