Рішення

від 03.05.2012 по справі 5024/405/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2012 р. Справа № 5024/405/2012

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Загной О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства "Дніпро-А-Агро", с. Чорнянка Херсонської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плодоовочевий комбінат "Херсон", смт. Зеленівка, м.Херсон

про стягнення 282956 грн. 66 коп.

за участі представників:

позивача - ОСОБА_1, представник. дов. № 75 від 26.03.2012 р.; ОСОБА_2 паспорт серія НОМЕР_2, виданий Каховським РВ УМВС України в Херсонській області від 18.01.2003 р.;

відповідача - ОСОБА_3, дов. від 08.09.2011 р.

Приватне підприємство "Дніпро-А-Агро" (позивач) звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Плодоовочевий комбінат "Херсон" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки сільськогосподарської продукції (томати), із Специфікацією № 1 та додатками № 2,3 до договору № 1/11-08 від 11.07.2011 року в розмірі282956 грн. 66 коп.

17 квітня 2012 року позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості, а саме основного боргу у сумі 19000 грн. 00 коп. за договором поставки сільськогосподарської продукції.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач позов визнає, але просить розстрочити виконання рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №1/11-08 від 11.08.2011 р. (далі -Договір), за умовами якого позивач зобов»язується передати, а відповідач прийняти та оплатити товари на умовах договору.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору сторонами 11.08.2011 року укладено Додаткову угоду до Договору (а.с.12).

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач свої зобов»язання за договором виконав в повному обсязі.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що відповідач здійснює оплату за поставлену сільгосппродукцію в розмірі 50 % вартості поставленої продукції не пізніше 30 календарних днів з дати поставки, остаточний розрахунок здійснюється на протязі 30 календарних днів з дати підписання акту звірки взаємних розрахунків, тобто 24.10.2011 року.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується, що 03.04.2012 р. та 12.04.2012 р. (після порушення провадження по справі) відповідач частково погасив основний борг в сумі 19000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч.1 п.1-1 ст.80 ГПК України, суд припиняє провадження по справі в частині стягнення основного боргу в сумі 19000,00 грн.

Підсумовуючи вищезазначене, суд констатує, що в порушення умов договору та вищевказаних норм права відповідач розрахувався з позивачем частково, заборгованість складає 242551,50 грн. і визнається відповідачем.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 242551,50 грн. основного боргу за Договором заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Відповідно до п.5.3. Договору у випадку прострочення оплати вартості товару відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов»язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов»язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період з 25.10.2011 року по 31.01.2012 року в сумі 11405,16 грн.

Суд перевірив розрахунки пені та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 11405,16 грн. підлягають задоволенню.

Одночасно в позовній заяві позивач просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно та грошові суми, що належать відповідачу.

Суд залишає вимогу позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача її без задоволення, врахувавши наступне.

Забезпечення позову застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Як зазначалося в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. №02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В заяві про забезпечення позову слід зазначити: обґрунтування необхідності забезпечення позову, який саме вид забезпечення належить застосувати, чому саме цей вид належить застосувати.

Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами, не допускається.

Оскільки заява про забезпечення позову розглядається судом без виклику сторін, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статті 33 ГПК України.

Заява позивача про забезпечення позову не містить обґрунтувань та підстав необхідності забезпечення позову; чому саме цей вид належить застосувати; відомостей як про наявність грошових коштів на рахунках боржника, так і ймовірність їх зникнення.

Отже, позивач у встановлений законом спосіб не довів необхідність застосування заходів забезпечення позову, те, що їх невжиття може ускладнити чи унеможливити виконання рішення, тому суд не має правових підстав для вжиття цих заходів. Суд звертає увагу позивача, що відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову сплачується судовий збір у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить розстрочити виконання рішення суду. Позивач заперечує проти надання розстрочки відповідачу.

Відповідно до ч.6 ст.83 ГПК України суд вправі надати боржнику розстрочку примусового виконання рішення, однак при вирішенні питання про розстрочення виконання рішення суд враховує матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору. Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що саме неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов»язань призвело до виникнення вказаного спору, внаслідок чого позивач був змушений звернутися до суду з відповідним позовом за захистом своїх справ та охоронюваних законом інтересів. При цьому, відповідачем не наводились будь-які обставини, що б свідчили про відсутність його вини у порушенні взятого на себе договірного зобо»язання. Судом враховується наявність інфляційних процесів у економіці держави, період на який відповідач просить розстрочити виконання рішення суду. Відсутність оплати відповідачем на протязі тривалого часу позивачу грошових коштів за договором спричиняє позивачу додаткові витрати у власній діяльності, в тому числі і внаслідок зростання індексу інфляції. З огляду на викладене, суд відмовляє відповідачу в наданні розстрочки сплати боргу.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі вищевказаних норм права та керуючись, ст. 49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст.ст.. 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити у повному обсязі. Припинити провадження по справі в частині стягнення основного боргу в сумі 19000,00 грн.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Плодоовочевий комбінат «Херсон»(73481, Херсон, смт. Зеленівка вул. Лесі Українки, 4, р/р 26004000063437 в ООФ ПАТ «Укрсоцбанк»м. Херсон, МФО 300023, код ЄДРПОУ 33824405) на користь Приватного підприємства «Дніпро-А-Агро»(74835, Херсонська область Каховський район, с. Чорнянка, р/р 2600088858 в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»м. Київ, МФО 380805, код ЄДРПОУ 35434926) 242551,50 грн. боргу, 11405,16 грн. пені , в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 5659,15 грн.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В.Людоговська

Повне рішення складено 15.05.2012 р.