Постанова

від 07.05.2012 по справі 8/299

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2012 № 8/299

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Кондес Л.О.

Рябухи В.І.

при секретарі судового засідання - Кондратюк О.А.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю № 1473-НЮ від 14.04.2011р.

від відповідача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю № 879/22 від 28.12.2011р.

від третіх осіб: не з'явились,

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2011 р. (повний текст підписано 29.02.2012р.)

у справі № 8/299 (суддя Катрич В.С.)

за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. ДП "Вугілля України";

2. ПП "Торгово-виробнича компанія";

3. ТОВ "ПГТ "Технопромал'янс";

4. ПП "Торез-контракт";

5. ТОВ "Шахта "Садова";

6. ВАТ ЦЗФ "Нагольчанська";

7. ТОВ "Західна енергетична компанія";

8. ПП ВКФ "ТЕХКОМ";

9. ТОВ "Донбаський збагачувальний комбінат"

про стягнення 69 957,68 грн.

Суть рішення та апеляційної скарги:

Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення збору за зберігання вантажу в розмірі 69 957,68 грн.

Позивач вважає, що у зв'язку з затримкою вагонів на станції призначення Трипілля-Дніпровське з вини відповідача, що підтверджується актами загальної форми, актами про затримку вагонів та на підставі Статуту залізниць, п. п. 5, 8 Правил зберігання вантажів має право на стягнення збору за зберігання вантажу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.08.2011 р. (підписано 29.02.2012р.) у даній справі позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" 69 957,68 грн. та судові витрати.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в затримці вантажів у вагонах не вбачається вини відповідача (вантажоодержувача), а нарахування додаткового збору за зберігання вантажів у вагонах виникло з вини вантажовідправників через невжиття профілактичних заходів щодо змерзання вугілля та залізниці щодо приймання до перевезення такого вугілля. Відповідачем складено акти, в яких зафіксовано факт прибуття вантажу у змерзлому стані, що, за твердженнями відповідача, свідчить про невжиття вантажовідправником профілактичних заходів від змерзання. Також відповідач зазначає, що предмет договору від 18.01.2007р. № 2036103 не охоплює послуги зі зберігання вантажу. За доводами апелянта судом першої інстанції при відмові в задоволенні клопотання про залучення третіх осіб також було не повно з'ясовано всі обставини справи, зокрема, не було досліджено питання про наявність вини третіх осіб в затримці вагонів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.03.2012 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" прийнято до провадження, її розгляд призначено на 10.04.2012 р.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить оскаржуване рішення залиши без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування викладених у відзиві доводів, позивача вказує на те, що затримка вагонів на станції призначення через неподання їх під вивантаження з вини відповідача оформлена актами загальної форми, які відображені в накопичувальних картках. Вказані картки є документом, на підставі якого справляються платежі за надані додаткові послуги. Також позивач зазначає, що доводи апелянта про непроведення вантажовідправником заходів проти змерзання є необґрунтованими, оскільки складені відповідачем акти не відповідають вимогам п. 13 Правил перевезення вантажів, які змерзаються.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/1/6 від 09.04.2012 р. змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Кондес Л.О., Рябуха В.І. Вказаний склад колегії спочатку розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу у даній справі та ухвалив постанову.

У зв'язку з необхідністю витребування додаткових документів та залучення третіх осіб розгляд справи на підставі ст. 27, п. 3 ст. 77 ГПК України ухвалою від 10.04.2012р. відкладався на 07.05.2012р.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, що підтверджується залученим до матеріалів справи реєстром відправки поштової кореспонденції від 17.04.2012р. та повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд вважає за можливим здійснити перевірку рішення господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників третіх осіб за наявними матеріалами.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, оглянувши оригінали наданих сторонами документів, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як правильно з'ясовано судом першої інстанції, Державне територіально - галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» в особі Київської дирекції залізничних перевезень та ВАТ «Центренерго» Трипільська ТЕС (далі - вантажовласник) уклали договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги від 18.05.2010 р. № 2036103 (далі - договір).

Предметом договору, у відповідності до його п. 1.1., є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів та проведенням розрахунків за ці послуги.

Пунктом 2.2.2 договору встановлено обов'язок залізниці приймати до перевезення та видавати вантажі вантажовласника, подавати під навантаження/вивантаження вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками вантажовласника та надавати йому додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, в тому числі за вільними тарифами, перелік яких зазначається в додатку до цього договору.

Згідно пункту 2.4.1. договору вантажовласник зобов'язаний пред'являти Залізниці у визначений термін місячні плани перевезень, заявки на подачу вагонів (контейнерів) та здійснювати навантаження/вивантаження вантажів, що відправляються ним або прибувають на його адресу.

Стаття 908 ЦК України, яка кореспондується із статтею 307 ГК України, встановлює, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню, зокрема, Статут залізниць України (далі - Статут), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 N 457, з подальшими змінами та доповненнями, Правила перевезення вантажів, затверджені наказом Міністерства транспорту (далі - Мінтрансу) України від 21.11.2000 N 644 (з подальшими змінами і доповненнями); Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, який затверджений Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 за № 317 «Про затвердження Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги» та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 р. за № 340/16356 (далі Збірник тарифів), та інші нормативні документи, затверджені Мінтрансом (Мінтрансзв'язку) України у встановленому порядку.

Так, відповідно до ст. 42 Статуту залізниць залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12-ої години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач був повідомлений належним чином про прибуття на його адресу вантажів в лютому-березні 2011 року у встановлений на станції спосіб. Даний факт підтверджується підписами уповноважених представників відповідача (вантажоодержувача) в книзі повідомлень про час подавання вагонів під навантаження та вивантаження станції Трипілля - Дніпровське (форма ГУ -2) та книзі видачі документів, копії яких за відповідний період долучені до матеріалів справи. Оригінали оглянуті судом апеляційної інстанції в судовому засіданні.

Стаття 46 Статуту залізниць встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Згідно п.8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України, від 21.11.2000, № 644 (зі змінами та доповненнями) збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо). Термін безоплатного зберігання обчислюється: якщо на станції призначення вивантаження здійснюється засобами: залізниці - з 24-ої години дати вивантаження вантажів; одержувача - з 24-ої години дати подавання вагонів під вивантаження; при переадресуванні - після двох годин з моменту повідомлення про прибуття вантажу; при затримці - з моменту затримки.

Факт затримки вантажу засвідчується актом загальної форми (п. 9 Правил зберігання вантажів).

Відповідно до п. 3 Правил складання актів, затверджених наказом Мінтрансу України від 28 травня 2002 р. N 334 акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Таким чином, підставою для нарахування та стягнення збору за зберігання, в тому числі при затримці вагонів (контейнерів) на шляху перевезення, є акт загальної форми, який складається для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, і підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання цього акта.

Крім того, норми статті 46 Статуту та Правил зберігання вантажів не передбачають укладання окремого договору на зберігання вантажу, який перевозиться за договором перевезення (накладної) (аналогічна правова позиція викладене в п. 5.3 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» від 29.05.2002р. № 04-5/601 та п. 14 Оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства» від 29.11.2007р. № 01-8/917).

За наведеного доводи апелянта про те, що предмет договору від 18.05.2010 р. № 2036103, яким, зокрема, обґрунтована підстава позову, не охоплює послуги зі зберігання вантажу, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення збору за зберігання вантажів не може бути задоволено судом, апеляційною інстанцією відхиляються.

Як вбачається з матеріалів справи, затримка вагонів на станції призначення та на підходах до неї через неподання їх під вивантаження з вини відповідача, оформлена залізницею актами загальної форми (ГУ-23 та ГУ-23а) та відображена в накопичувальних картках (ФДУ-92) (а.с. 38-97 том І). Також залізницею складені та передані відповідачу повідомлення про затримку вагонів через неможливість їх прийняття вантажовласником.

В накопичувальних картках № 01030280, № 01030283, № 02030285, № 02030290, № 03030292, № 03030296, № 27030431, № 31030452 відображена сума збору за зберігання вантажів при перевезенні, пов'язаних з затримкою вивантаження з вини вантажоодержувача на станції Трипілля-Дніпровське.

Розміри зборів за зберігання вантажів визначено у Збірнику тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги (Тарифне керівництво N 1), затвердженому наказом Мінтрансу України від 26.03.2009р. N 317 (з наступними змінами і доповненнями), у відповідності до пп. 2.1 п. 2 розділу ІІІ якого, при зберіганні вантажів у вагонах встановлено 4 грн. за одну тонну вантажу. Отже, збір за зберігання вантажів є врегульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що проведений позивачем розрахунок збору за збереження вантажу зроблений з врахуванням вищенаведених приписів наказу Мінтрансу України від 26.03.2009р. N 317.

З матеріалів справи вбачається, що акти форми ГУ-23 зі сторони відповідача підписані із зауваженням, зокрема, зазначено про непогодження з нарахуванням часу за зберігання вантажу у вагонах, оскільки час зберігання вантажу виник не з вини відповідача, а з вини вантажовідправників через відсутність вживання профілактичних засобів проти змерзання. Вказані обставини зафіксовані актами № № 68, 71-90, що складені відповідачем в односторонньому порядку.

За наведеного, апелянт стверджує що нарахування збору за зберігання вантажу виникло з вини вантажовідправників через невжиття ними профілактичних заходів та залізниці щодо прийняття до перевезення такого вугілля.

Проте, наведені доводи судом апеляційної інстанції не приймаються, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 27 Статуту залізниць під час перевезення вантажів, які змерзаються і здуваються, відправник зобов'язаний вжити відповідних профілактичних заходів. Залізниця може відмовити в перевезенні у разі невжиття відправником зазначених заходів. У разі невиконання зазначених вимог відповідальність за втрату або пошкодження вантажу, що виникли з цієї причини, несе відправник.

Згідно з п. 3 Правил перевезення вантажів, які змерзаються, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 р. N 644 (далі - Правила перевезення вантажів, які змерзаються) у разі завантаження у вагони в холодну пору року вантажів, вологість яких вища за безпечну до змерзання, відправник повинен застосувати засоби профілактики від змерзання та примерзання вантажу до стін та підлоги вагонів.

В п. 5 Правил перевезення вантажів, які змерзаються визначено, що до числа інших запобіжних (профілактичних) засобів належать: пересипання вантажу негашеним вапном, кухонною сіллю, хлористим кальцієм; перекладання сухим торф'яним дріб'язком з підстиланням його на підлогу вагона; шарове перекладання торф'яним дріб'язком вантажу у вагоні при навантаженні; змазування підлоги та стін напіввагонів мінеральними та кам'яновугільними маслами; оббризкування вантажу кам'яновугільними та іншими маслами.

Згідно п. 9 Правил перевезення вантажів, які змерзаються відправник зобов'язаний зазначити в накладній у графі "Заяви та відмітки відправника" про відсотки вологості вантажу та про застосовані заходи від змерзання, наприклад: "Вантаж переморожено", "Пересипано вапном у кількості _____ %", "Пошарове перекладання в кількості ____ %", "Обмаслено в кількості _____" і т. ін. Унесення у накладну даних про вологість при навантаженні землі, глини, піску та гравію не обов'язкове. Відправник зобов'язаний у верхній частині накладної зазначити штемпелем "Вантаж, що змерзається".

Відповідно до п. 10 Правил перевезення вантажів, які змерзаються у період року, зазначений у пункті 12 цих Правил, залізниця не приймає до перевезення вантажі, які змерзаються, без застосування профілактичних засобів від змерзання.

Згідно п. 11 вказаних Правил станція відмовляє у прийманні до перевезення вантажу, якщо в накладній не вказано про застосовані заходи від змерзання, а також якщо з вантажу виділяється волога в кількості, яка може призвести до обмерзання гальмівних частин вагона.

В залізничних накладних, копії яких містяться в матеріалах справи, в графі 1 «заяви і відмітки відправника» наявна інформації про вжиття відправниками заходів проти змерзання вантажів, відповідно до п. 9 Правил перевезення вантажів, які змерзаються (а.с. 3-142 том ІІІ).

Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що у залізниці були відсутні підстави для відмови у прийнятті до перевезення вантажу (вугілля) в розумінні ст. 27 Статуту залізниць та п. п. 10, 11 Правил перевезення вантажів, які змерзаються. В цій частині доводи апелянта відхиляються.

Відповідно до п. 13 Правил перевезення вантажів, які змерзаються, у разі прибуття вантажів у змерзлому стані одержувач складає акт загальної форми за участю представника станції. В акті засвідчується факт прибуття вантажу в змерзлому стані, указуються заходи, ужиті одержувачем для вивантаження вагонів, а також час, затрачений на розморожування та вивантаження. На підставі цього акта одержувач вирішує з відправником питання про відшкодування додаткових витрат на розморожування та вивантаження, пов'язаних із недостатністю застосованих профілактичних заходів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем в суді першої інстанції надано акти про застосування заходів на вивантаження та відновлення сипучості вантажів, які в силу приписів п. 13 Правил перевезення вантажів, які змерзаються, є підставою для вирішення з відправником питань щодо відшкодування додаткових витрат на розморожування та вивантаження, а не щодо витрат на зберігання. В цій частині доводи апелянта судом апеляційної інстанції відхиляються.

Крім того, з вищенаведених актів вбачається, що відповідач приступив до розморожування та вивантаження вантажу поза межами строку безоплатного зберігання з огляду на приписи п. 8 Правил зберігання вантажів (при затримці термін безоплатного зберігання обчислюється з моменту затримки).

Разом з цим, статтею 125 Статуту залізниць визначено, що після прибуття вантажу на станцію призначення всю відповідальність перед залізницею несе одержувач.

Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги встановлення обставин належного повідомлення відповідача про прибуття на його адресу вантажу та затримання вагонів у зв'язку з неможливістю останнього отримати вантаж (зафіксовано в актах ГУ-23, ГУ-23а), суд апеляційної інстанції вважає, що затримка вагонів під вивантаженням відбулося з причин, які не залежали від залізниці.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем обставин відсутності у вантажоодержувача вини при затримці вагонів в порядку ст. ст. 32, 33 ГПК України не доведено.

За наведеного, апеляційна інстанція погоджується з висновком господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача 67 957,68 грн. збору за зберігання вантажів. Розрахунок позовних вимог перевірений апеляційним господарським судом та він відповідає матеріалам справи.

З огляду на зазначене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2011 р. у справі № 8/299 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 19.08.2011 р. у справі № 8/299 залиши без змін.

3. Матеріали справи № 8/299 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Коротун О.М.

Судді Кондес Л.О.

Рябуха В.І.