Рішення

від 14.05.2012 по справі 5010/310/2012-п-27/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2012 р. Справа № 5010/310/2012-П-27/13

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Михайлишин В. В. , при секретарі судового засідання Дичковська І. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника прокурора міста Івано-Франківська (вул. Гаркуші, 9, м. Івано-

Франківськ, Івано-Франківська область, 76000) в інтересах держави в особі

Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна

компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова, 16 А, Печерський район, м. Київ,

01601), яку представляє Івано-Франківська філія НАК "Украгролізинг", (вул.

Тарнавського, 7/1а, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018)

до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

"Джерело" (с. Черемхів, Коломийський район, Івано-Франківська область,

78236)

про стягнення заборгованості в сумі 108 777, 28 гривень за договором фінансового лізингу

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт, (паспорт серія НОМЕР_1 виданий 31.07.1998 року Коломийським РВ УМВС України у Івано-Франківській області, довіреність № 14/20-63-12 від 13.01.2012 року).

Від відповідача: ОСОБА_2 - представник (паспорт серія НОМЕР_2 виданий 15.10.1998 року Тлумацьким РВ УМВС України в Івано-Франківській області, довіреність № 25/09-11 від 26.03.2012 року).

Учасник судового засідання: Ворох А.В. - помічник прокурора міста Івано-Франківська (посвідчення № 172 від 20.07.2011 року, довіреність № 65-2435 Вих. - 11 від 28.09.2011 року).

в с т а н о в и в:

Заступник прокурора міста Івано-Франківська в інтересах держави в особі Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", яку представляє Івано-Франківська філія Національної акціонерної компанії "Украгролізинг" (далі - позивач) звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 108 777, 28 гривень за договором фінансового лізингу, яких:

- 54 005, 64 гривень - основна заборгованість;

- 51 208, 28 гривень - завдані збитки;

- 268, 33 гривень - інфляційні втрати;

- 534, 33 гривень - 3 % річних за прострочення платежів;

- 2 760, 70 гривень - пеня за несвоєчасну сплату платежів.

Крім того, позивач просив суд також покласти на відповідача судові витрати у справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконуються зобов'язання за договором фінансового лізингу № 9-09-448стб/672 від 17.09.2009 року, а також те, що предмет лізингу було повернуто не в належному стані.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2012 року порушено провадження у справі № 5010/310/2012-П-27/13 та призначено справу до розгляду на 03.04.2012 року.

Ухвалами господарського суду Івано-Франківської області від 03.04.2012 року, 03.05.2012 року розгляд справи відкладено на 03.05.2012 року та 15.05.2012 року відповідно, у зв'язку із неявкою в судові засідання представників відповідача та неподанням витребуваних судом письмових доказів.

До початку розгляду справи по суті від прокурора на адресу господарського суду Івано-Франківської області надійшла заява (Вх. № 2148/2012 - свх. від 29.03.2012 року) про зміну предмету позову в частині стягнення завданих збитків, а не шкоди в сумі 51 208, 28 гривень з підтвердженням "Укрпошти" про надсиланням її відповідачу, у зв'язку із чим прокурор просить суд долучити до матеріалів справи дану заяву та розглядати справу, у відповідності до заяви про зміну предмету позову.

Представник позивача не заперечив, щодо заяви про зміну предмету позову в частині стягнення завданих збитків у сумі 51 208, 28 гривень.

Суд розглянувши заяву заступника прокурора про зміну предмету позову в частині стягнення завданих збитків у сумі 51 208, 28 гривень, прийшов до висновку, що дана заява є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення, у зв'язку із чим справа буде розглядатися, у відповідності до заяви про зміну предмету позову.

Прокурор в судових засіданнях позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позовній заяві та просив суд позов задовольнити.

Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позовній заяві та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні від 03.05.2012 року подав суду клопотання (Вх. № 2953/2012 - свх. від 03.05.2012 року) в якому просив суд не стягувати штрафні санкції, а також відстрочити сплату основної суми заборгованості.

Представники позивача та прокурор заперечили, щодо задоволення поданого клопотання.

Суд розглянувши клопотання відповідача стосовно звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій (пені), приходить до висновку, що дане клопотання є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення. Оскільки, враховуючи вказівку, що міститься в п. 2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. В даному ж випадку, відповідач не надав суду ґрунтовних, переконливих доказів того, що даний випадок є винятковим та заслуговує на увагу. Окрім цього, суду не надано доказів причин неналежного виконання зобов'язання відповідачем та доказів негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Розглянувши клопотання відповідача щодо відстрочення сплати основної суми заборгованості, враховуючи вказівки, що містяться в роз'ясненнях Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 року № 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" та Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 року № 04-5/365 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" суд прийшов до висновку, що воно не підлягає до задоволення, оскільки вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, суд враховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Пунктом 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суду при прийнятті рішення надано право відстрочити або розстрочити його виконання. При цьому, слід враховувати приписи ст. 121 Господарського процесуального кодексу України про те, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, господарський суд, у виняткових випадках залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Слід зазначити, що відстрочити виконання рішення господарський суд може лише у виняткових випадках, коли є достатньо доказів того, що у сторін з поважних причин немає можливості виконати рішення у встановлений строк чи встановленим способом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем при заявлені даного клопотання не подані суду докази, які підтверджують обставини, щодо неможливості чи утруднення виконання рішення. Адже, представник відповідача посилається на скрутне фінансове становище Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело", однак жодних документів на підтвердження даних обставин суду не представлено.

Додатково слід зазначити, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Розглянувши матеріали справи, із врахуванням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

17.09.2009 року між Відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (найменування позивача змінено 13.09.2011 року з Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на Державне публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг") (надалі лізингодавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Джерело" (надалі лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 9-09-448стб/672 (далі - договір лізингу) , відповідно до розділу 1 п. 1. якого лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника, самостійно обраного лізингоодержувачем, та визначений у додатку до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", що є специфікацією предмета лізингу, а останній сплачує за це лізингові платежі на умовах договору.

Згідно додатку до договору фінансового лізингу № 9-09-448стб/672 від 17.09.2009 року "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу" вартість предмету лізингу становить 870 000, 00 гривень, разом з ПДВ.

Відповідно до розділу 4. договору лізингу "Лізингові платежі, амортизація" та додатку № 2 "Графік сплати лізингових платежів" сторони встановили терміни сплати лізингових платежів.

На виконання своїх обов'язків по укладеному договору лізингу позивач передав відповідачу, визначений в додатку № 1 предмет лізингу (Зернозбиральний комбайн КЗС-9-1 "Славутич"), що підтверджується актом прийому - передачі обладнання № 1 від 24.09.2009 року, докази чого знаходяться у матеріалах справи (а. с. 22).

У відповідності до п. 8.1. договору лізингу договір набуває чинності від дати надходження платежу, сплаченого на підставі виставленого лізингодавцем рахунку, згідно п. 4.3. договору, на рахунок лізингодавця і діє до закінчення строку лізингу, зазначеного в додатку до договору "Найменування, кількість, ціна і вартість предмета лізингу", але не довше 10 років.

Відповідач всупереч умовам договору прийняті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів виконав частково, у зв'язку із чим у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 54 005, 64 гривень, що підтверджується матеріалами справи.

28.02.2012 року позивач звернувся до відповідача з вимогою (претензією) за вих. № 31, в якій просив останнього перерахувати в семиденний термін з моменту пред'явлення вимоги на розрахунковий рахунок Івано-Франківської філії Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" частину лізингового платежу за фактичне користування технікою в період з 25.09.2011 року по 01.11.2011 року за договором фінансового лізингу № 9-09-448стб/672 від 17.09.2009 року в сумі 15 764, 38 гривень та різницю між залишковою і ринковою вартістю техніки (завданих збитків) в сумі 51 208, 28 гривень. Факт надсилання вимоги підтверджується фіскальним чеком Укрпошти від 28.02.2012 року, копія якого міститься в матеріалах справи (а. с. 20 - 21).

Відповідно до ст. ст. 546, 549 ЦК України, ст. ст. 230 - 232 ГК України одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, п. 4 ст. 231 ГК України, якщо предметом неустойки є грошова сума і її розмір законом не визначений, розмір неустойки встановлюється договором.

У зв'язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань, на підставі п. 7.1. умов договору фінансового лізингу № 9-09-448стб/672 від 17.09.2009 року та ст. ст. 549, 624 Цивільного кодексу України, позивачем нарахована відповідачу пеня за період з 25.09.2011 року по 12.03.2012 року в сумі 2 760, 70 гривень за порушення виконання грошового зобов'язання.

Згідно положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач належним чином не виконав своє грошове зобов'язання щодо оплати лізингових платежів, згідно приписів ст. 625 Цивільного кодексу України відповідачу нараховано 3 % річних в сумі 534, 33 гривень за період з 25.09.2011 року по 12.03.2012 року та втрат від інфляції в сумі 268, 33 гривень за період жовтня місяця 2011 року по лютий місяць 2012 року.

Внаслідок неналежного використання, експлуатації чи зберігання предмету лізингу позивачу були завдані збитки, які полягають у різниці між залишковою та ринковою вартістю предмета лізингу. Таким чином, відповідачем завдані збитки позивачу на суму 51 208, 28 гривень, що становлять різницю між залишковою та ринковою вартістю предмету лізингу .

Суд вважає позов таким, що підлягає до задоволення з огляду на наступне.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 цього кодексу, зокрема, із договорів.

Відповідні приписи містить ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, згідно з положеннями якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до положень статей 1, 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Цивільно - правові відносини, що виникають із цього договору регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей цього закону.

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

За приписами ч. 1 ст. 16 вказаного закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що встановлено ст. 629 ЦК України.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У силу ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений момент пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач всупереч умовам договору прийняті на себе зобов'язання щодо сплати лізингових платежів виконав неналежним чином, у зв'язку із чим вимога позивача щодо стягнення заборгованість в сумі 54 005, 64 гривень, є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 ЦК України, ст. ст. 230 - 232 ГК України одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, п. 4 ст. 231 ГК України, якщо предметом неустойки є грошова сума і її розмір законом не визначений, розмір неустойки встановлюється договором.

Згідно із ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 зазначеної статті).

Частина 6 ст. 232 Господарського кодексу України вказує на те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

У зв'язку з порушенням відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань, на підставі п. 7.1. умов договору фінансового лізингу № 9-09-448стб/672 від 17.09.2009 року та ст. ст. 549, 624 Цивільного кодексу України, позивачем нарахована відповідачу пеня за період з 25.09.2011 року по 12.03.2012 року в сумі 2 760, 70 гривень за порушення виконання грошового зобов'язання.

Згідно положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що відповідач належним чином не виконав своє грошове зобов'язання щодо оплати лізингових платежів, згідно приписів ст. 625 Цивільного кодексу України відповідачу нараховано 3 % річних в сумі 534, 33 гривень за період з 25.09.2011 року по 12.03.2012 року та 268, 33 гривень інфляційних втрат за період з жовтня місяця 2011 року по лютий місяць 2012 року.

Пунктом 7 частини 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу. У відповідності до п. 6. ч. 1 даного закону, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарського діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі неналежного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Пунктом 5.3. договору фінансового лізингу визначено, що з моменту укладення тристороннього акту приймання-передачі ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження предмета лізингу переходить до лізингоодержувача.

У п. 3.4.2. договору сторони погодили, що лізингоодержувач зобов'язаний належним чином користуватися предметом лізингу, утримувати його відповідно до погоджених сторонами умов договору, згідно з якими він був переданий, з урахуванням фізичного зносу та змін стану предмета лізингу, сумлінно дотримуватися умов, норм і правил експлуатації, технічного обслуговування і ремонту, встановлених законодавством і інструкціями виробника.

Лізингоодержувач зобов'язаний забезпечувати збереження предмету лізингу та нести повну майнову відповідальність за його втрату, знищення або пошкодження (п. 3.4.8 договору).

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу. А згідно п. 6. ч. 1 цього ж закону, лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Суд дослідивши матеріали справи встановив, що різниця між залишковою та ринковою вартістю предмету лізингу становить 51 208, 28 гривень.

Таким чином, виходячи з експертного висновку про вартість майна, збитки (різниця між залишковою та ринковою вартістю) виникли внаслідок неналежного використання, експлуатації, зберігання предмету лізингу (а. с. 31 - 50).

Отже, суд приходить до висновку, що завдані збитки позивачу внаслідок неналежного використання, експлуатації чи зберігання предмету лізингу, підлягають до відшкодуванню відповідачем в сумі 51 208, 28 гривень.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Факт порушення відповідачем договірних зобов'язань підтверджується матеріалами справи, тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Господарські витрати за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покласти на відповідача, у зв'язку із тим, що спір виник внаслідок його неправильних дій .

Керуючись ст. ст. 8, 124 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 551, 598, 624, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 193, 224, 225, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 2, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82 - 85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

позов Заступника прокурора міста Івано-Франківська в інтересах держави в особі Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг", яку представляє Івано-Франківська філія НАК "Украгролізинг" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело" про стягнення заборгованості в сумі 108 777, 28 гривень за договором фінансового лізингу № 9-09-448стб/672 від 17.09.2009 року - задовольнити повністю.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело" (с. Черемхів, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78236, ідентифікаційний код: 03751988) на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (вул. Мечникова, 16 А, Печерський район, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код: 30401456), яку представляє Івано-Франківська філія НАК "Украгролізинг" (вул. Тарнавського, 7/1а, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, ідентифікаційний код: 25910683) - заборгованість в розмірі 108 777, 28 гривень (сто вісім тисяч сімсот сімдесят сім гривень двадцять вісім копійок) за неналежне виконання зобов'язань за договором фінансового лізингу № 9-09-448стб/672 від 17.09.2009 року, з яких 54 005, 64 гривень - основний борг, 2 760, 70 гривень - пеня, 51 208, 28 гривень - завдані збитки, 534, 33 гривень - 3 % річних за користування чужими коштами та 268, 33 гривень - інфляційні втрати.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Джерело" (с. Черемхів, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78236, ідентифікаційний код: 03751988) в доход Державного бюджету (одержувач: УДКСУ у м. Івано-Франківську; назва рахунку: Державний м. Івано-Франківськ 22030001; МФО одержувача: 836014; р/р 31219206783002; код ЄДРПОУ одержувача: 37952250; код класифікації доходів: 22030001; назва коду класифікації доходів: Судовий збір (державна судова адміністрація України, 050); назва суду: господарський суд Івано-Франківської області) - 2 175, 55 гривень (дві тисячі сто сімдесят п'ять гривень п'ятдесят п'ять копійок) - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.05.12

Суддя Михайлишин В. В.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"