Ухвала

від 27.04.2012 по справі 2а-7776/11/1270

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Мазур Ю.Ю.

Суддя-доповідач - Шальєва В. А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2012 року справа №2а-7776/11/1270 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

27 квітня 2012 р. Донецькій апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого - судді Шальєвої В.А.

суддів Компанієць І.Д., Бишова М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Донецького апеляційного адміністративного суду за адресою: м. Донецьк, б. Шевченка, 26, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 р. в справі № 2а-7776/11/1270 за позовом Приватного підприємства „Ріона" до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 р. задоволений позов Приватного підприємства „Ріона" до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними дій, визнані протиправними дії ДПІ в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо визнання правочинів, укладених між ПП „Ріона" та ТОВ „Мівісс" нікчемними, викладені в акті від 06.07.2011 р. № 1372/23-23473770 про результати позапланової виїзної перевірки ПП „Ріона" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2009 р. по 31.03.2011 р., визнані протиправними дії відповідача по визнанню завищення ПП „Ріона" валових витрат на суму 866155,57 грн., валового доходу на суму 866665,74 грн., податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 172931,12 грн., податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 177333,17 грн.

Відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права в частині неправильного застосування податкового законодавства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, що полягає у неврахуванні судом, що ТОВ „Мівісс" здійснювало операції з фінансово-грошовими потоками відповідно до правочинів, які відображено в копіях реєстру руху коштів банківських рахунків, які укладені в порушення ч.1 ст. 203 ЦК України, їх зміст суперечить, зокрема, інтересам держави і суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Зазначені правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно до частини 1, 5 ст.203, п. 1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України зазначені правочини мають ознаки нікчемності. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток. Згідно з актом перевірки у суб'єкта господарювання ТОВ „Мівісс" відсутні об'єкти, які підпадають під визначення ст. ст. 3, 4, 7 Закону України „Про податок на додану вартість". В результаті порушення контрагентом ТОВ „Мівісс" податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства, угода має протиправний характер. А такий правочин, в наслідок якого неправомірно віднесені до складу валових витрат витрати, пов'язані з придбанням товарно-матеріальних цінностей, суперечать інтересам держави і суспільства, вважаються такими, що порушує публічний порядок.

Особи, які беруть участь у справі, до судового засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомленні належним чином, у зв'язку з чим у відповідності до вимог ст. 197 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріалами справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство „Ріона" зареєстровано як юридична особа виконавчим комітетом Сєвєродонецької міською ради Луганської області 13.11.1995 р., перебуває на податковому обліку в ДПІ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 16632606 від 29.04.2005 р. Основними видами діяльності позивача, як зазначено у довідці ЄДРПОУ, є інші види оптової торгівлі; ремонт та технічне обслуговування електродвигунів, генераторів і трансформаторів; ремонт і технічне обслуговування електророзподільної та контрольної апаратури; монтаж електророзподільної та контрольної апаратури; ремонт та технічне обслуговування іншого електричного устаткування, не віднесеного до інших групувань.

З 20.06.2011 р. по 29.06.2011 р. ДПІ в м. Сєвєродонецьку Луганської області проведено позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства „Ріона" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2009 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складений акт від 06.07.2011 р. за № 1372/23-23473770. Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлені наступні порушення: договори між ТОВ „Мівісс" та ПП „Ріона" суперечать інтересам держави і суспільства, а отже, відповідно до п. п. 1, 5 ст. 203, п. п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, та підлягають виключенню з податкового обліку підприємства; п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до завищення валових витрат всього у сумі 866155,57 грн., у тому числі за 3 квартал 2010 р. - в сумі 203000,00 грн., 4 квартал 2010 р. - в сумі 609846,93 грн., за І квартал 2011 р. - в сумі 53309,64 грн.; пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до завищення валового доходу всього у сумі 886665,74 грн., у тому числі за 3 квартал 2010 р. в сумі 207166,24 грн., 4 квартал 2010 р. 626253,31 грн., за І квартал 2011 року в сумі 53 246,19 грн.; п п. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість всього у сумі 172931,12 грн., в тому числі за вересень 2010 р. в сумі 40600,00 грн., за жовтень 2010 р. в сумі 64948,10 грн., за листопад 2010 р. в сумі 22853,63 грн., за грудень 2010 р. в сумі 34167,66 грн., за січень 2011 р. в сумі 10361,73 грн.; пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість", абз. а) п. 185.1, ст. 185, п. 187.1, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього у сумі 177333,17 грн., в тому числі за вересень 2010 р. - в сумі 41433,24 грн., за жовтень 2010 р. в сумі 66768,83 грн., за листопад 2010 р. в сумі 23437,46 грн., за грудень 2010 р. в сумі 35044,40 грн., за січень 2011 р. в сумі 10649,24 грн.; пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, п. 8.1 ст. 8, п. 17.2 ст. 17 абзац а) п. 19.2 ст. 19 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб", внаслідок чого встановлено неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб у загальній сумі 64,97 грн., у тому числі у 2010 році - 64,97 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ „Мівісс".

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ПП „Ріона" (покупець) та ТОВ „Мівісс" (продавець) укладений договір від 20.09.2010 р. № 02/09 про постачання товару, договір від 04.01.2011 р. № 4 про постачання товару.

Виконання договорів доведено первинними документами: податковими накладними, видатковими накладними, накладними, рахунками-фактурами, довіреностями на отримання товару.

Первинними документами, наявними в матеріалах справи, підтверджується виконання договорів на загальну суму 1024269,69 грн., у тому числі податок на додану вартість -170711,62 грн. Розрахунки між підприємствами проведено в безготівковій формі. Станом на 31.03.2011 р. дебіторська та кредиторська заборгованість по розрахункам з ТОВ „Мівісс" у позивача відсутня.

Витрати з придбання товарів, робіт (послуг) у ТОВ „Мівісс" позивачем віднесено до складу валових витрат в загальній сумі 864655,57 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2010 року в сумі 203000,00 грн., за ІV квартал 2010 року в сумі 609 846,93 грн., за І квартал 2011 року в сумі 51808,64 грн.

В акті перевірки податковим органом зазначається про порушення позивачем вимог пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств". Порушення, на думку податкового органу, полягає у тому, що позивачем товари придбавались нікчемними правочинами з ТОВ „Мівісс".

У відповідності до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", який діяв на час здійснення спірних господарських операцій, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Частиною четвертою пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як зазначалось раніше, основним видом діяльності ПП „Ріона" є оптова торгівля. З метою одержання прибутку позивачем укладені договори з ТОВ „Мівісс", за якими позивач придбавав у цього підприємства різні товари. В подальшому позивачем придбаний товар проданий ішим суб'єктам господарювання, про що свідчать первинні документи, наявні в матеріалах справи.

Враховуючи зазначені вище вимоги Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", витрати позивача з придбання товарів у ТОВ „Мівісс" є валовими витратами, оскільки ці витрати здійснені для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також колегія суддів зазначає, що ці витрати повністю підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Частина 2 статті 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, визначає, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 1 зазначеного Закону визначає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документа встановлені ст. 9 Закону, а саме, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявні у позивача документи, перелік яких зазначений вище, складені за результатами проведених операцій за спірними договором, є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином, виконання договорів з ТОВ „Мівісс" підтверджено первинними документами, що свідчить про помилковість висновку податкового органу про відсутність об'єкту оподаткування.

Що стосується висновків акту перевірки про порушення позивачем вимог Закону України „Про податок на додану вартість" та податкового кодексу України, колегія суддів зазначає, що такі висновки не відповідають вимогам діючого законодавства.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як зазначено вище, одним з основних видів діяльності ПП „Ріона" є інші види оптової торгівлі. З метою одержання прибутку позивачем укладались угоди з ТОВ „Мівісс", за якими позивач придбавав у цього підприємства товари, які позивачем реалізовувались суб'єктам господарювання, що підтверджується документами, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи зазначені вище вимоги Закону України „Про податок на додану вартість", витрати позивача з придбання товару у ТОВ „Мівісс" є такими, що придбані з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як визначено п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отримавши податкову накладну, покупець товару набув право на включення суми податку, вказаній в цій накладній, до складу податкового кредиту.

Підпункт 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлює, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В даному випадку сума сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) підтверджена податковими накладними, а тому така сума підлягає включенню до складу податкового кредиту.

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що в даному випадку господарські операції з придбання товарів ПП „Ріона" вчинені реально, з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, позивач безперечно має право на податковий кредит.

Відтак, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про нікчемність угод, викладені в акті перевірки, є безпідставними та такими, що суперечать діючому законодавству.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про відсутність об'єкту оподаткування через нікчемність угод позивача з ТОВ „Мівісс". На час виконання договорів купівлі-продажу між ПП „Ріона" та ТОВ „Мівісс" (2010-1 квартал 2011 р.) постачальник ТОВ „Мівісс" здійснювало господарську діяльність, не визнавалось банкрутом, діяльність не припинялась, було платником податку на додану вартість.

Що стосується висновків податкового органу про нікчемність правочинів, колегія суддів зазначає про протиправність таких висновків з огляду на відсутність у податкового органу компетенції щодо тлумачення змісту господарських договорів, а також відсутність правових підстав для такого висновку, з огляду на приписи Цивільного кодексу України.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги стосовно не підтвердження поставки товарів товарно-транспортними накладними, оскільки товарно-транспортні накладні досліджені в ході розгляду справи в суді першої інстанції, а їх копії долучені до матеріалів справи. Дійсно, кілька товарно-транспортних накладних складені до укладання договору від 20.09.2010 р., проте, їх наявність не спростовує фактичне виконання господарських операцій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 р. в справі № 2а-7776/11/1270 залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 р. в справі № 2а-7776/11/1270 за позовом Приватного підприємства „Ріона" до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними дій залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя: Шальєва В.А.

Судді: Компанієць І.Д.

Бишов М.В.