Ухвала

від 11.05.2012 по справі 2а/1270/713/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Островська О.П.

Суддя-доповідач - Арабей Т. Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2012 року справа №2а/1270/713/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Губської Л.В., при секретарі Дровниковій К.В., за участю представника відповідача ОСОБА_2 діючої за довіреністю № 1/10 від 2.04.2012 року, розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції м. Луганську, Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 р. у справі № 2а/1270/713/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Ком" до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції м.Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.01.2012 №0000072360,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Ком" звернулось до суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції м.Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.01.2012 №0000072360, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період липень 2009 року на суму 256476 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 р. у справі № 2а/1270/713/2012 адміністративний позов задоволено, внаслідок чого визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську №0000072360 від 12.01.2012 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтер-Ком" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період липень 2009 року на суму 256476 грн.

Не погодившись з судовим рішенням Ленінська міжрайонна державна податкова інспекція м. Луганська, Луганської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01.03.12 року по справі № 2а/1270/713/2012, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Ком" відмовити в повному обсязі.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судове засідання не з'явилися,свої пояснення по справі надавали у судовому засіданні 25.04.2012 року, про дату, час та місце подальшого розгляду справи повідомлялись належним чином.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Ком" є юридичною особою та перебуває на податкову обліку Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції м.Луганську з 28.02.2002 року як платник податків, зокрема податку на додану вартість(т.1 а.с. 21-25).

В період з 26.12.2011 року по 30.12.2011 року податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Ком" з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за липень 2009 року .

За результатами даної перевірки складено акт №16/23-616/31857114 від 10.01.2012 року, яким встановлено порушення п.п.1.8 ст. 1, п.п. 7.7.2, п.7.7 ст. 7, п.п 7.7.1, п. 7.7, ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (що діяв у перевіряємому періоді), в результаті чого ТОВ «Інтер-Ком» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування по декларації за липень 2010 року на загальну суму 256 476 грн. через відсутність доказів сплати ПДВ в ціні товарів позивачем постачальникам товарів за липень 2009р. ( т.1 а.с. 50-59)

За наслідками перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012р. № НОМЕР_1, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період липень 2009 року на суму 256476 грн.(т.1 а.с.49)

Задовольняючи позов платника податків, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача були всі підстави для формування податкового кредиту та право на бюджетне відшкодування ПДВ за липень 2009 року.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Причиною виникнення спору зі справи стало подання позивачем декларації з ПДВ за липень 2009 року з розрахунком суми бюджетного відшкодування ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів на суму 555256 грн. та питання щодо правомірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2009 року за наслідками взаємовідносин з контрагентами ПАТ «МТС «Україна», ВАТ «Фірма Беверс», ПП «СП Лотос-Віт», ПРАТ «ОГЗТ» та інших.

В акті перевірки від 10.01.2012р. № 16/23-616/31857114 відповідач зазначив, що до завищення суми бюджетного відшкодування за перевіряємий період призвело включення до складу суми податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку, сформовані у березні, липні та вересні 2008 року по взаємовідносинам з контрагентами ПАТ «МТС «Україна», ВАТ «Фірма Беверс», ПП «СП Лотос-Віт», ПРАТ «ОГЗТ» відповідно до яких наявність розбіжностей у податковій звітності та від яких на дату підписання акту не отримані відповіді( т.1 а.с.52)

01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Оскільки спірний період охоплює 2008-2009 рік, суд першої інстанції правомірно керувався Законом України «Про податок на додану вартість», який діяв у спірний період.

Згідно п.1.6 цього Закону, податковим зобов'язанням є сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді. Відповідно до п.1.7 податковим кредитом визначено суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків встановлені п.7.7. ст.7 зазначеного Закону.

Відповідно до пп. 7.7.5 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (абзац перший підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищезазначеного Закону).

Згідно з підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг) (підпункт 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Аналіз вищевикладених положень законодавства свідчить, що на момент формування позивачем податкового кредиту до складу податкового кредиту мали відноситись суми податку на додану вартість, сплачені в ціні товару (робіт, послуг) при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Документом, що посвідчував право на отримання податкового кредиту, вважалась податкова накладна, яка підтверджувала сплату податку на додану вартість. При цьому для віднесення відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту платником податку (покупцем) Законом України «Про податок на додану вартість» не було передбачено умов сплати сум податку на додану вартість до бюджету його контрагентом (продавцем).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту, має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та виконав законодавчі умови отримання такого відшкодування.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та його контрагентами ПАТ «МТС «Україна», ВАТ «Фірма Беверс», ПП «СП Лотос-Віт», ПРАТ «ОГЗТ» укладено відповідні договори, згідно яких здійснювалися певні господарські операції, які знайшли відображення у даних бухгалтерського обліку позивача, та які були ним оплачені, у тому числі у ціні було сплачено ПДВ, у зв'язку з чим вказані контрагенти видали позивачеві відповідні податкові накладні, оформлені належним чином, крім того виконання умов договорів підтверджено належним чином оформленими первинними документами, копії яких позивачем надано до справи та досліджені судом першої інстанції.

Всі вищезазначені документи суд приймає у якості належних та допустимих доказів, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Так, згідно вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Всі ці вимоги позивачем дотримані та апелянтом не оскаржуються. Відповідачем також не спростовується факт того, що зазначені контрагенти на момент укладення договорів з позивачем та складення податкової звітності були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мали статус платника податку на додану вартість.

Судом встановлено, що позивачем надано відповідачеві підтверджуючи первинні бухгалтерські документи стосовно господарських операції з контрагентами, на підставі яких позивачем було сформовано суму бюджетного відшкодування за спірний період.

Що стосується твердження апелянта про відсутність оплати за поставлений товар.

Судом першої інстанції дані обставини були досліджені та дана ним оцінка. Судом зазначено, що в самому акті перевірки не приведено, які саме операції, на думку податкового органу, є неоплаченими з боку позивача, на яку суму, з якими контрагентами та по яких податкових періодах, позивачем в судовому засіданні в повному обсязі підтверджено правомірність формування суми податку на додану вартість, заявленої до відшкодування по декларації за липень 2009 року долученими до матеріалів справи податковими деклараціями з податку на додану вартість, податковими накладними та платіжними дорученнями, які підтверджують факт здійснення оплати сум податку, включених до складу суми, заявленої до бюджетного відшкодування з ПДВ по декларації за липень 2009 року, та сума податку на додану вартість фактично сплачена позивачем у січні, лютому, березні, травні, липні, вересні 2008 року складає 660843,63 грн. Зокрема, по взаємовідносинами з ПП «Лотос-Віт» до складу оскаржуваної суми податкового кредиту позивачем включено лише оплачені 50 тисяч грн., а не оплачена сума не увійшла до складу податкового кредиту звітного періоду. Аналогічними є обставини, щодо взаємовідносин з контрагентами ВАТ «Тепловозоремонтний завод» та Локомотивне депо Жмеринка .

Відповідачем зроблено висновок про те, що сума по операціях з вказаними контрагентами включена до складу податкового кредиту, що вплинув на суму, заявлену до бюджетного відшкодування на підставі дослідження реєстру податкових накладних .

Оскільки ці накладні не були фактично оплачені, то не приймали участь у формуванні суми, заявленої до бюджетного відшкодування.

Таким чином, сума податку на додану вартість, заявлена до бюджетного відшкодування ТОВ «Інтер-Ком» по декларації за липень 2009 року оплачена в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи та дослідженими платіжними дорученнями, наданими до матеріалів справи .

Приймаючи викладене до уваги суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 197, п.1 ч. 1ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції м.Луганську - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 р. у справі № 2а/1270/713/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Ком" до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції м.Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.01.2012 №0000072360 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 11 травня 2012 р. Ухвала у повному обсязі складена 16 травня 2012 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Колегія суддів Т.Г.Арабей

І.В.Геращенко

Л.В.Губська