Рішення

від 22.05.2012 по справі 780-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

22.05.2012Справа №5002-32/780-2012

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом - Публічного акціонерного товариства «Механізація будівництва» (99053, АР Крим, м. Севастополь, вул. Фіолентовське шосе, 1, ідентифікаційний код 22288148).

До відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «АТФ Компані» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29; 95001, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Некрасова, 16, кв. 20, ідентифікаційний код 33599962).

Про стягнення 53 774,46 грн.

За зустрічним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «АТФ Компані» (01133, м. Київ, вул. Щорса, 29; 95001, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Некрасова, 16, кв. 20, ідентифікаційний код 33599962).

До відповідача - Публічного акціонерного товариства «Механізація будівництва» (99053, АР Крим, м. Севастополь, вул. Фіолентовське шосе, 1, ідентифікаційний код 22288148).

Про визнання недійсними актів виконаних робіт

За участю представників:

Від позивача ( відповідача за зустрічним позовом) - ОСОБА_2, довіреність б.н. від 03.05.2012р., представник;

Від відповідача (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_3, довіреність б.н. від 18.03.2012р., представник;

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Публічне акціонерне товариство «Механізація будівництва» звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТФ Компані», в якому просить стягнути заборгованість за укладеним відповідно до Гарантійного листа №20 від 25.06.2010р. Договором підряду в сумі 52 051,08 грн. та штрафні санкції в сумі 1 723,38 грн.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 12.03.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначений на 20.03.2012р, про що сторони були своєчасно повідомлені належним чином - рекомендованою кореспонденцією.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу.

Строк розгляду справи продовжено в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Так, позовні вимоги мотивовані відмовою відповідача від оплати заборгованості за отримані роботи.

Відповідач проти задоволення позову заперечував.

09.04.2012р. до господарського суду АР Крим надійшла зустрічна позовна зава, відповідно до якої позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсними акт виконаних робіт № 337 від 10.10.2010р., № 336 від 10.10.2010р., № 007 від 31.10.2011р.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Так , Публічним акціонерним товариством «Механізація будівництва» ( позивач) ( виконавець) були надані Товариству з обмеженою відповідальністю «АТФ Компані» ( відповідач) (замовник) підрядні роботи.

В якості доказу виконання та прийняття робіт, позивач покладає акти виконаних робіт № 007 від 31.10.2011р. ( а.с. 30), № 366 ( а.с. 35), № 337 ( а.с. 48).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Пунктом 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

Переважна більшість цивільно-правових зобов'язань має двосторонній характер, тобто покладають як на одну, так і на іншу сторону певні обов'язки. В таких зобов'язаннях кожна із сторін одночасно є боржником, та кредитором. З точки зору виконання такі зобов'язання є зустрічними, оскільки виконання свого обов'язку однією із сторін обумовлюється виконанням другою стороною свого обов'язку (наприклад, за договором купівлі-продажу продавець передає річ, а покупець сплачує гроші).

Пункт 4 вищенаведеної статті 538 Цивільного кодексу України твердить, що якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Проте детально та всебічно дослідивши матеріали справи та докази , прикладені позивачем, суд дійшов наступного висновку:

Як вбачається з акту виконаних робіт № 007 від 31.10.2011р., дійсно позивач виконав роботи на суму 38 482, 50 грн. ( а.с. 30).

Проте, з цього акту вбачається, що в ньому зроблені виправлення в частині вартості виконаних робіт. Таке виправлення не може бути прийняте як належний доказ вартості прийнятих робіт саме в сумі 59 465,00 грн., оскільки приписка «Виправленому вірити» зроблена безпосередньо над підписами та печатками сторін, які були вчинені в момент підписання акту, а сама по собі приписки будь-якого засвідчення взагалі не має.

У відповідності до пункту 4 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обороті», затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995р. №88, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не допускається внесення необумовлених виправлень цифрових даних в тексті первинного документу.

Пунктом 4.4. вищезазначеного Положення, визначено порядок виправлення помилки, відповідно до якого, виправлення помилки повинно бути обумовлено надписом «виправлено» та підтверджено підписами осіб, що підписали цей документ, із зазначенням дати виправлення.

Отже, беручи до уваги наявність виправлень цифрових даних у первинному документі, необумовлених обома сторонами у відповідності до порядку, передбаченого вищезазначеним Положенням, суд не погоджується із посиланням позивача на те, що за цим актом відповідачем прийняті роботи саме на суму 59 465,00 грн., та не приймає його в якості належного та допустимого доказу наявності виконаних робіт на суму 59 465,00 грн.

Крім того, відповідачем оплачені прийняті роботи за цим актом, що підтверджується платіжними дорученнями № 751 від 21.09.2011р. та № 791 від 04.10.2011р. ( а.с. 32-32), відповідно до яких, платежі вчинені раніше ніж підписаний акт виконаних робіт, та беручи до уваги, що позивач сам зазначив, що ці платежі здійснені саме в рахунок оплати виконаних робіт за актом № 007, у суду відсутні підстави сумніватись у вищеописаних обставинах.

Таким чином, вартість робіт за актом № 007 відповідачем повністю оплачена.

Стосовно актів № 366 та № 337, суд вважає за необхідне зауважити, що з боку замовника надані акти не мають ані підпису, ані печатки, в них міститься лише підпис в графі підтвердження кількості відпрацьованих маш/год прорабом ТОВ «АТФ Компані» Кобилянського С.В., отже ці акти не можуть слугувати належним доказом виконання позивачем робіт на вказані в них суми.

Крім того, з інших документів, наданих позивачем в якості доказів наявності заборгованості у відповідача перед ним, суд вважає за необхідне зазначити таке:

Так, акт від 26.09.2011р. ( а.с. 27) взагалі не має зазначення особи, що підписали акт, не має він і печаток підприємств.

Змінний рапорт № 3077 ( а.с. 36) має лише підпис прораба ТОВ «АТФ Компані» Кобилянського С.В. , не має печатки підприємства.

Змінний рапорт № 3091 від 04.10.2011р. з боку замовника підпису взагалі не містить ( а.с. 37), шляхові листи від 04.01.2011р. , 05.10.2011р., 07.10.2011р. мають лише підпис з боку замовника без зазначення особи, що підписала документ, та також не містить печатки.

Аналогічно й рапорти № 3097, № 3092, № 3100 не підписані збоку замовника ( а.с. 39, 41, 43, ).

Рапорт № 3135 від 07.10.2011р. підписаний особою, ані прізвище ані посада якої не вказана, печатки підприємства також не містить ( а.с. 45).

Таким чином, доводи позивача жодними доказами, наданими суду, не підтверджуються, а отже у суду відсутні обґрунтовані та законні підстави для задоволення позову.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань у розмірі 260, 25 грн., 9% річних у розмірі 1 723, 38 грн.

Проте, оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог щодо стягнення основної суми боргу, не підлягає задоволенню й вимога про стягнення інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає за необхідне зауважити, що норми діючого законодавства взагалі не передбачають можливості нарахування 9% річних.

Таким чином, враховуючи, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу, а нарахування 9 % річних є взагалі нормативно необґрунтованим, суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення 9% річних.

Стосовно зустрічних позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити таке:

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Конституційний суд України в Рішенні від 01.12.2004 р. у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У той же час, способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

- іншими способами, передбаченими законом.

Акти виконаних робіт, які позивач за зустрічним позовом ( відповідач) просить визнати недійсними є первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, як то встановлено статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», тобто складається для визначення вартості виконаних робіт, обсягів підрядних робіт та проведення розрахунків за виконані підрядні роботи на основі обліку журналу виконаних робіт.

Отже, Акт про приймання виконаних підрядних робіт не створює, не змінює, та не припиняє правовідносини, за своїми ознаками не носить характер обов'язкових до виконання ненормативних актів, а лише спрямований на фіксацію певних обставин.

Форма даного акту, як первинного облікового документу, затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва України від 04.12.2009р. №554.

Таким чином, зазначені Акти можуть слугувати доказами, які підлягають оцінці господарським судом в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України, тоді як визнання недійсними первинних бухгалтерських документів не передбачено нормами діючого законодавства.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа ВГСУ від 18.03.2008 року №01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» стаття 12 ГПК не відносить до підвідомчості господарських судів справи у спорах про визнання недійсними актів приймання-передачі як таких.

В інформаційному листі від 13.08.2008 року № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році» ВГСУ зазначає, що у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 13.07.2004 року № 10/732, викладалася правова позиція, згідно з якою, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Враховуючи вищевикладене, у зустрічному позові про визнання недійсними актів виконаних робіт №337 від 10.10.2010р. та №3 від 10.10.2010р., №007 приймання передачі виконаних робіт від 31.10.2011р. з приписками, слід відмовити.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні первісного позову відмовити.

2. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

У судовому засіданні 22.05.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 22.05.2012р. відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 22.05.2012р.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гризодубова А.М.