Постанова

від 25.04.2012 по справі 2а-3415/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 квітня 2012 року № 2а-3415/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Шмігелю Т.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні Технології - Сервіс» доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва проскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі міста Києва № 0000392305 від 24.02.2012.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судове засідання 10.04.2012 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

09.02.2012 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Інформаційні Технології - Сервіс»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2008 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.03.2008 по 30.09.2011, ДПІ у Дніпровському районі міста Києва складено Акт № 387/23-522/35550819 (далі -Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму 25800,00 грн.

24.02.2012 на підставі Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000392305, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 25800 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6451 грн.

Як встановлено судом, позивачем з ТОВ «Марк-Торг-Ультра»було укладено договір про надання консультаційних послуг та послуг по супроводженню програмного забезпечення №15/20 від 15.10.2009 (далі -Договір). В подальшому, на підставі вказаного Договору позивачу було надано відповідні послуги на загальну суму 154800,00 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 25800,00 грн.), що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт (надання робіт) та податковими накладними. Позивач надані послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні податок на додану вартість у розмірі 25800,00 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Водночас з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для твердження відповідача про порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 25800,00 грн., став висновок про нікчемність вказаного Договору внаслідок встановлення СВ ПМ ДПА у Житомирській області під час досудового слідства по кримінальній справі №089009/11 факту безпідставного включення ТОВ «Індустріальний Союз Полісся»до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, отриманими від ряду транзитних та фіктивних підприємств, серед яких ТОВ «Марк-Торг-Ультра», а також відсутність вказаного контрагента позивача за юридичною та фактичною адресами, вказаними в реєстраційних документах.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договором між ТОВ «Інформаційні Технології - Сервіс»та ТОВ «Марк-Торг-Ультра»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт (надання робіт), податковими накладними та банківськими виписками.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи договорами №2108-1 від 28.08.2009 з ТОВ «Белла-Трейд»та № 2011-1 від 23.11.2009 з Державним гемологічним центром України, з метою виконання яких позивачем було здійснено відповідні господарські операції з ТОВ «Марк-Торг-Ультра», а також первинними документами, складеними за результатами виконання таких договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідного Договору, актів здачі-прийняття робіт (надання робіт) та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Марк-Торг-Ультра»не була припинена.

Судом не береться до уваги посилання відповідача на відсутність ТОВ «Марк-Торг-Ультра»за місцем знаходження, а також матеріали кримінальної справи №089009/11, що розслідується СВ ПМ ДПА у Житомирській області, оскільки, по-перше, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про господарську діяльність не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів на підтвердження існування вказаних обставин.

Таким чином, судом встановлено, що Договір між ТОВ «Інформаційні Технології - Сервіс»та ТОВ «Марк-Торг-Ультра»був укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Інформаційні Технології - Сервіс», ТОВ «Марк-Торг-Ультра»умислу на укладення вказаного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 25800,00 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Марк-Торг-Ультра». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Марк-Торг-Ультра»було зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 25800,00 грн., віднесена ТОВ «Інформаційні Технології - Сервіс»до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Марк-Торг-Ультра»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Дніпровському районі м. Києва про порушення ТОВ «Інформаційні Технології - Сервіс»пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0000392305 від 24.02.2012 -безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні Технології - Сервіс»задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000392305 від 24.02.2012, прийняте Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 322,51 грн. (триста двадцять дві гривні 51 коп.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні Технології - Сервіс»(02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 19; код ЄДРПОУ 35550819) за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (02094, м. Київ, бульв. Верховної Ради, 24-б) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко