Ухвала

від 06.12.2012 по справі 2а-3415/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3415/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"06" грудня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі -Меєчко К.П ,

за участю представника відповідача - Колодяжної Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційні Технології - Сервіс»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційні Технології - Сервіс»звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000392305 від 24.02.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000392305 від 24.02.2012 року.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекції у Дніпровському районі міста Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову про відмову у задоволенні даного позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача , дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалі справи та встановлено судом першої інстанції, згідно матеріалів справи та, як встановив суд першої інстанції, позивачем з ТОВ «Марк-Торг-Ультра»було укладено договір про надання консультаційних послуг та послуг по супроводженню програмного забезпечення №15/20 від 15.10.2009. За вказаним договором позивачу були надані відповідні послуги на загальну суму 154800,00 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 25800,00 грн.). На підтвердження господарської операції були оформлені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та видані податкові накладні. Позивачем надані послуги оплачені повністю, включивши у їх ціну податок на додану вартість у розмірі 25800,00 грн., що підтверджується банківськими виписками.

09.02.2012 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Інформаційні Технології - Сервіс»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.03.2008 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.03.2008 по 30.09.2011, ДПІ у Дніпровському районі міста Києва складено Акт № 387/23-522/35550819 (далі - Акт перевірки), яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму 25800,00 грн.

24.02.2012р. на підставі Акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000392305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 25800 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 6451 грн.

З аналізу Акту перевірки вбачаться, що підставою для твердження відповідача про порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та, як наслідок, про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 25800,00 грн., став висновок про нікчемність договору, укладеного позивачем з ТОВ «Марк-Торг-Ультра». Так, СВ ПМ ДПА у Житомирській області під час досудового слідства по кримінальній справі №089009/11 було встановлено факт безпідставного включення ТОВ «Індустріальний Союз Полісся»до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, отриманими від ряду транзитних та фіктивних підприємств, серед яких ТОВ «Марк-Торг-Ультра», а також відсутність вказаного контрагента позивача за юридичною та фактичною адресами, вказаними в реєстраційних документах.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір між ТОВ «Інформаційні Технології - Сервіс»та ТОВ «Марк-Торг-Ультра»був укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності. Формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Марк-Торг-Ультра»податкових накладних є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відтак, викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Дніпровському районі м. Києва про порушення ТОВ «Інформаційні Технології - Сервіс»пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення № 0000392305 від 24.02.2012 - безпідставним та неправомірним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів ( п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість» визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями .

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникло по факту отримання податкових накладних.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону .

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Марк-Торг-Ультра»- був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку. Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість було анульовано лише 04.05.2011 року, тобто через після закінчення господарських операцій з ТОВ «Інформаційні Технології - Сервіс».

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а отже і правомірність відображення їх у податковій звітності.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» , згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Марк-Торг-Ультра»станом на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Як вбачається з довідки з ЄДР, контрагент позивача - ТОВ «Марк-Торг-Ультра» на момент проведення господарських операцій не був ліквідований, діяльність його в установленому законом порядку не була припинена, з ЄДРПОУ підприємство не виключене. Відтак, вказане підприємство не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

Викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ «Марк-Торг-Ультра»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а саме актами здачі прийняття-робіт, податковими накладними та банківськими виписками.

Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочин, укладений між ТОВ «Інформаційні Технології - Сервіс»та ТОВ «Марк-Торг-Ультра»є нікчемним з підстав наявності порушеної кримінальної справи №089009/11, що розслідується СВ ПМ ДПА у Житомирській області, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Постанова про порушення кримінальної справи сама по собі не є доказом факту вчинення протиправного діяння та не встановлює відповідні юридичні факти. Інформація, що вказана у постанові про порушення кримінальної справи, у тому числі отримана від оперативних працівників, підлягає перевірці у ході судового розгляду кримінальної справи та оцінюється з урахуванням всіх обставин у їх сукупності. Тому, постанова про порушення кримінальної справи не є доказом нікчемності Договору між ТОВ «Інформаційні Технології - Сервіс»та ТОВ «Марк-Торг-Ультра».

Таким чином, відповідач не надав суду доказів того, що посадових осіб «Марк-Торг-Ультра» було притягнуто до кримінальної відповідальності за завідоме укладення протиправних правочинів з метою ухилення від сплати податків або отримання безпідставної податкової вигоди з бюджету.

Так, відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України , якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яке викладене у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку за вчинення будь-якого злочину, пов'язаного з господарською діяльністю позивача та вказаного контрагента не надано.

Податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» ), а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Крім того, колегія суддів зазначає, що як вбачається зі змісту Акту перевірки ТОВ «Інформаційні Технології - Сервіс»єдиною підставою для висновку про нікчемність договору між позивачем та ТОВ «Марк-Торг-Ультра»є встановлення СВ ПМ ДПА у Житомирській області під час досудового слідства по кримінальній справі №089009/11 факту безпідставного включення ТОВ «Індустріальний Союз Полісся»до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, отриманими від ряду транзитних та фіктивних підприємств, серед яких ТОВ «Марк-Торг-Ультра», а також відсутність вказаного контрагента позивача за юридичною та фактичною адресами, вказаними в реєстраційних документах.

Колегія суддів з цього приводу зазначає, що здійснення господарської діяльності ТОВ «Індустріальний Союз Полісся»з ТОВ «Марк-Торг-Ультра»не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента.

Крім того, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції дав ґрунтовний аналіз нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що об'єктивно виклав в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності свого рішення.

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України , суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160 , 195 , 196 , 198 , 200 , 205 , 206, 212, 254 КАС України , колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України .

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.