Ухвала

від 10.05.2012 по справі 2-255

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2-255 Головуючий у суді у 1 інстанції - Ярмак Номер провадження 22-ц/1890/960/12 Суддя-доповідач - Хвостик Категорія - 21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Рибалки В. Г., Таран С. А.,

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02 листопада 2011 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Конотопського міського нотаріального округу ОСОБА_6, приватний нотаріус Конотопського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсними договору дарування та договору купівлі-продажу квартири, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02 листопада 2011 року частково задоволено позов ОСОБА_3.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, який 17 листопада 2010 року був укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та посвідчений приватним нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу ОСОБА_6 17 листопада 2010 року, зареєстрований в реєстрі № 1197.

Відмовлено в задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в розмірі 60 грн., а також на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн.

Зазначене рішення представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2, яку він в послідуючому уточнив, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору дарування квартири, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відсутність волевиявлення у позивача на укладення саме договору дарування спірної квартири, а також про її необізнаність з правовою природою укладеного нею договору, оскільки протилежне підтверджується її підписом на спірному договорі дарування квартири. Також нотаріус перед укладенням спірного договору ознайомив сторони з приписами цивільного законодавства, що регулюють його природу. Крім того, необізнаність позивача щодо правової характеристики договору дарування свідчить про її власну недбалість, що не є підставою для визнання такого договору недійсним.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1, його представників ОСОБА_2, ОСОБА_8, відповідача ОСОБА_4, третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_6 про задоволення апеляційної скарги, пояснення позивача ОСОБА_3 і її представника ОСОБА_9 про залишення рішення без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 листопада 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які не перебували між собою в родинних відносинах, хоча були знайомі, був укладений договір дарування жилого приміщення, за яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, в якій на той час ніхто не був зареєстрований. Вказаний договір був посвідчений нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за реєстровим № 1197 (а.с.24, 64, 67).

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для визнання договору дарування квартири недійсним, оскільки позивач довела, що вона помилялася щодо правової природи укладеного нею правочину, так як передаючи безоплатно квартиру в дар, вона помилково вважала, що взамін набувач ОСОБА_4 повинна довічно забезпечувати її утриманням та доглядом.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду, оскільки воно є законним і обґрунтованим, так як суд вирішив справу згідно з вимогами ст.ст. 203, 215, 229, 717-719 ЦК України, врахував положення Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9.

Також рішення ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, детально проаналізовані всі посилання на підтвердження вимог позову і проаналізовані заперечення проти нього, їм дана належна оцінка, а також наведені переконливі мотиви щодо обґрунтування підстав задоволення позову в частині визнання договору дарування жилого приміщення недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з вимогами ст.744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

За правилами ст.745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Як передбачено ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Суд дійшов правильного висновку про те, що позивач, укладаючи договір дарування квартири на користь ОСОБА_4, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором, оскільки вважала такий правочин договором довічного утримання, відповідно до умов якого відповідачка повинна була здійснювати за нею постійний догляд, допомагати їй у повсякденному житті, так як вона цього потребувала за станом здоров'я, а право розпоряджатися квартирою перейшло б до відповідачки тільки після її смерті, тому на законних підставах визнав його недійсним. При цьому місцевим судом правильно взято до уваги обставини того, що позивач є особою похилого віку і на момент укладення договору дарування їй виповнилося 84 роки, а також те, що вона проживала одна, має незадовільний стан здоров'я, відповідач ОСОБА_4 до дня дарування квартири, тобто до 17 листопада 2010 року, підтримувала з нею тісні відносини, допомагала їй у повсякденному житті.

Крім того, суд у своєму рішенні правильно звернув увагу на те, що вже через місяць, 29 грудня 2010 року відповідач ОСОБА_4 продала спірну квартиру відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_5, не стала допомагати позивачці, відносини між ними припинились, хоча сама ОСОБА_4 залишилась проживати в гуртожитку (а.с.23).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач була обізнана з правовою природою укладеного нею правочину, а тому не могла помилятись, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки відповідач при укладенні спірного договору присутній не був, а матеріалами справи підтверджено, що передаючи безоплатно відповідачу спірну квартиру в дар, вона помилково вважала, що взамін отримає від відповідача утримання і догляд, однак цього не сталося.

До посилань в апеляційній скарзі про те, що позивач допустилася помилки при укладенні правочину внаслідок власного недбальства, колегія суддів ставиться критично, враховуючи похилий вік та стан здоров'я позивача, а також те, що вона в цілому не заперечувала проти набуття відповідачкою права власності на спірну квартиру, але помилилася щодо прав та обов'язків сторін, а також можливості відчуження квартири до її смерті.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 02 листопада 2011 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -