Постанова

від 17.05.2012 по справі 2а-1855/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 травня 2012 року № 2а-1855/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., при секретарі Хрімлі К.О., за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_5.(дов. від 26.12.2011р. №26/12-2011)

від відповідача: ОСОБА_2 (дов.від 16.03.2012р. №204/9/10-009)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хевес»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової адміністрації України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 липня 2011 за № 0001470720/0 та № 000140720/0.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 17.05.2012 року в 10 год. 52 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.2 ст. 167 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Хевес»(надалі -Позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової адміністрації України (надалі -Відповідач) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення -рішення.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства, завдає шкоди охоронюваним законом правам та інтересам Позивача. Позов просив задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів його необґрунтованості та безпідставності.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, про те, що позов підлягає задоволенню, з огляду про наступне .

Матеріалами справи встановлено, що 20 липня 2011 року Державною податковою інспекцією у Голосіівському районі м. Києва в особі головного державного податкового ревізор - інспектора відділу перевірок відшкодування ПДВ управління контролю за відшкодування ПДВ ОСОБА_3 було складено Акт №728/1-07-20-31239597 від 20.07.2011 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Хевес», код ЄДРПО 31239597 з питань достовірності нарахування сум бюджетної відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 201 року, серпень 2010, жовтень 2010 року, листопад 2010 року та квітень 2011 року.

У висновку Акту встановлено наступне: На порушення п.4.1., п.4.3. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №169/97-ВР із змінами та доповненнями ТОВ «ХЕВЕС»завищено заявлено суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2010 року на 46 005 грн., за серпень 2010 року на 112 999 грн., за жовтень 2010 року на 1 359 969 грн. та за листопад 2010 року на 107 038 грн.

На порушення п. 188.1. ст.188, п. 190.1. ст. 190 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2756-VI із змінами та доповненнями ТОВ «ХЕВЕС»завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2011 року на 66 326 грн.».

На підставі Акту винесено: - податкове повідомлення-рішення від 29.07.2011 № 0001470720/0. яким зменшено суми бюджетного відшкодування в розмірі 1 692 337 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.; - податкове повідомлення-рішення від 29.07.2011 № 0001480720/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 556 655 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 119 868 грн.

Вищезазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені Позивачем до Державної податкової адміністрації у м. Києві 08.08.2011р та до Державної податкової служби України, які відповідними рішеннями від 07 жовтня 2011р. за №9974/10/25-114 та від 12 грудня 2011 року за №7345/6/10-2115, залишили без змін податкові-повідомлення-рішення Відповідача, а скарги Позивача без задоволення.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства України, з огляду про наступне, акт, який став підставою для винесення Відповідачем повідомлень - рішень, містить довільні посилання на правові норми та хибне тлумачення законів України, складений з грубими арифметичними помилками.

Визначені перевіркою числові показники, які наведені в одних таблицях не кореспондують з числовими показниками (насамперед, сум заниження податкових зобов'язань та сум, невключених до складу дозволеного податкового кредиту), наведеними в інших таблицях, а також з відповідними даними в текстовій частині Акту, і не зводяться до єдиного знаменника. Акт не містить належних та допустимих доказів, а також жодних розрахунків, які б підтверджували факти завищення Позивачем сум бюджетного відшкодування. Ні Акт, ні податкові повідомлення-рішення не містять належного розрахунку податкових зобов'язань Позивача та штрафних санкцій.

Відповідно до закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР містить статтю 4 «База оподаткування»з тим, щоб встановити базу оподаткування для кожного виду господарських операцій, в тому числі розмежувати поняття «звичайна ціна»і «митна вартість», а не з тим, щоб уточнити норму викладену в пункті 4.1. і ототожнити поняття «звичайна ціна»і «митна вартість», як це було зроблено Державної податкової служби України у листі ДПС України від 09.04.08 р. за № 7310/7/16-1517. Згаданий лист не є нормативно-правовим актом, який має бути обов'язковим для виконання платником податку, і, навіть, не є узагальнюючим податковим роз'ясненням, оскільки не затверджений наказом ДПС України, як того вимагає п. 1.8 Порядку надання роз'яснень окремих положень податкового законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 12.04.2003 №176 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2003 року за №326/7647.

Наказом Держмитслужби України від 18.04.2002 року № 207, зареєстрованого Міністерством юстиції України 29.05.2002 року за № 462\6750 визначено, що митною вартістю є вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України «Про Єдиний митний тариф»і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики. Таким чином, викладене свідчить, що поняття є різними як за своїм змістом, так і за своєю правовою природою. А отже, норми в диспозиції яких містяться вказані поняття регулюють різні правовідносини. На підтвердження цього вказують норми наступних законів України. Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу. Статтею 260 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу. Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України.

Згідно п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР. Абзацом першим підпункту 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Таким чином, ототожнення Відповідачем понять «звичайна піна»та «митна вартість», як і спроба ототожнити норми пункту 4.1. і пункту 4.3. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР є безпідставними. Аналіз вищевикладений положень Митного кодексу та положень п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР свідчить, що митна вартість імпортованих товарів самостійно визначається митним органом і її призначення зводиться виключно до визначення сум податків та зборів, що сплачуються на митниці при проведенні процедури розмитнення товарів, що ввозяться на митну територію України, а положення п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР не дають підстав для висновку про те, що митна вартість може визначатись звичайною ціною. Отже, застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил, зокрема положень Митного кодексу України, не передбачено чинним законодавством. Відповідно до наведеного митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування.

Розмежовує поняття «митна вартість»та поняттям «звичайна ціна»прийнятий та введений з 01 січня 2011 року в дію Податковий кодекс України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року. Так, частиною 2 розділу XIX. «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ»Податкового кодексу України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року із змінами та доповненнями встановлено, що з 1 квітня 2011 року втрачає чинність Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР, крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року.

Разом з тим, до абзацу 3 пункту 188.1. статті 188 Податкового кодексу України №2755-VI від 02 грудня 2010 року дійсно закладена нова норма, якої не містив жоден закон України до 01 січня 2011 року і якою передбачено, що «База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом».

Таким чином, Податковий кодекс України №2755-VI від 02 грудня 2010 року із змінами та доповненнями зобов'язує Позивача визначати з 01 січня 2011 року базу оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів. Проте, за будь-яких обставин закон зворотної сили в часі не має, і тому норма абзацу З пункту 188.1. статті 188 Податкового кодексу України №2755-VI від 02 грудня 2010 року не може застосовуватися до спірних правовідносин, які виникли і мали місце до 01 січня 2011 року.

Окрім того, в Акті, на який Відповідач посилаються як на підставу винесення ними

оскаржуваних рішень, відсутнє жодне співставлення договірних (контрактних) цін з господарських операцій по реалізації товару в Україні до рівня звичайної ціни чи митної вартості в залежності від періоду чинності в часі норм Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР чи Податкового кодексу України. Відповідач не навів жодних числових виразів допущеного Позивачем в період з січня 2008 року по квітень 2011 року відхилення договірних (контрактних) цін від рівня звичайної ціни чи митної вартості товару. Жодних відповідних даних податкового обліку Позивача чи перевірки Відповідача в Акті не зазначено. Відповідачем не відображено, яким чином, у який спосіб та якими саме діями Позивач порушив податкове законодавство в частині митного оформлення імпортних товарів і яким чином, у який спосіб та якими саме діями Позивач порушив податкове законодавство в частині подальшої реалізації імпортного товару на митній території України.

Також відсутні будь-які докази того, що Відповідач зробив спробу встановити через державні органи митної служби та статистики та/чи в інший законний спосіб отримати інформацію про митну вартість імпортованого товару та його звичайну ціну на час здійснення операцій з поставки на території України. В порушення п.п. 1.20.2 п.1.20 ст. 1 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" при визначенні звичайних цін не досліджено та відповідно не враховано інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах.

В порушення ст. 13 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" №817/98 від 23.07.1998 р. не використана в ході перевірки статистична оцінка рівня цін реалізації таких товарів на внутрішньому ринку України при визначенні звичайної ціни товару.

В порушення вимог п. 4, п. 5, п. 6 Розділу І, п. 5.2 Розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 року № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772, який розроблено відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» для застосування посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - юридичними особами (резидентами і нерезидентами) та їх відокремленими підрозділами, в акті перевірки не міститься посилання на конкретні первинні документи та інші матеріали, на підставі яких було зроблено висновок про здійснення позивачем реалізації товарів за цінами нижчими за звичайну ціну та/чи митну вартість з урахуванням мита, тобто зроблений Відповідачем висновок документально не підтверджений.

При цьому обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни чи митної вартості покладалася саме на Відповідача у порядку, встановленому законом.

Незаконно ототожнюючи поняття «митна вартість»і «звичайна ціна», Відповідач урівняв суму податкового зобов'язання із сумою податкового кредиту на кожний звітний період, що видно з таблиці на сторінці 11 Акту. Разом з тим, податковий кредит і податкове зобов'язання є різними за змістом поняттями. Різними є також складові, які формують податковий кредит та податкове зобов'язання. І, насамперед, момент виникнення права на податковий кредит не співпадає у часі з виникненням податкового зобов'язання.

Податкове законодавство визначає податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, а податкове зобов'язання як загальну суму податку, одержану (нараховану) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях, а датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) на території України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів, що підлягають поставці; або дата відвантаження товарів платником податку.

Згідно з статтями 187 та 198 Податкового кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України, а датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг; або б) дата відвантаження товарів.

Таким чином, незважаючи на те, що Позивачем були своєчасно надані обліково-сальдові відомості 281 бухгалтерського рахунку, Відповідач неправомірно урівняв суму податкового кредиту і суму податкового зобов'язання в одному звітному періоді.

В акті перевірки також зазначено, що Позивачем під час проведення перевірки не надано оригінали вантажно-митних декларацій, а отже суми ПДВ, що зазначені в них, не включені до складу дозволеного податкового кредиту, оскільки це суперечить вимогам п.п. 7.4.5. п. 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР.

Оскільки оригінали документів знаходилися в обслуговуючому банку Відповідачу були надані належно засвідчені копії ВМД. Наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною . Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування». Таким чином, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності відповідних господарських операцій у договірних зобов'язаннях між Позивачем та контрагентами із з'ясуванням з цією метою, зокрема, обставин щодо виду та характеру наданих послуг та придбаних товарів, подальшого їх використання в господарській діяльності Позивача (спрямованій на отримання прибутку) тощо. За таких умов, має значення не лише наявність податкових накладних чи митних декларацій, а й документів, які засвідчують факт передачі товарів, оформлення документів (документи переддоговірних та договірних робіт), оформлення відповідних актів виконаних робіт, документів, які підтверджують оплату наданих послуг (відповідні банківські виписки), а також будь-які інші документальні дані, які свідчать про те, що відповідні послуги та товари було реально надано (поставлено) та отримано.

Крім того, у відповідь на запит Позивача № 29/07-11 від 29.07.2011 р. митний орган підтвердив наявність митних декларацій в інформаційні базі даних АРМ «Митниця»у листі 40/2-20/10065 від 15.08.11 р.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що Позивач правомірно включив до складу дозволеного податкового кредиту суми ПДВ, підтвердженої вантажно-митними деклараціями та іншими документами на загальну суму 480121,00 грн., а дані бухгалтерського та податкового обліку Позивача повністю підтверджені первинними документами.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому суд бере до уваги положення ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність прийнятого рішення.

Виходячи із меж заявленого позову, системного аналізу норм чинного законодавства України, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 11, 158, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС України від 29 липня 2011р. № 0001470720/0.

3.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної

податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва ДПС України від 29 липня 2011р. № 000140720/0.

4. Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 2146 грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Хевес»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової адміністрації України за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А.Качур