Ухвала

від 14.08.2012 по справі 2а-1855/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1855/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"14" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н.П,

суддів: Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря: Савін І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районні м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хевес»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 липня 2011 року №0001470720/0 та №000140720/0, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хевес»звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 20 липня 2011 року Державною податковою інспекцією у Голосіівському районі м. Києва було складено Акт №728/1-07-20-31239597 від 20.07.2011 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Хевес», код ЄДРПО 31239597 з питань достовірності нарахування сум бюджетної відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2010 року, серпень 2010, жовтень 2010 року, листопад 2010 року та квітень 2011 року.

Актом перевірки встановлено порушення п.4.1., п.4.3. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: завищено заявлено суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2010 року на 46005 грн., за серпень 2010 року на 112 999 грн., за жовтень 2010 року на 1 359 969 грн. та за листопад 2010 року на 107 038 грн.; порушення п. 188.1. ст.188, п. 190.1. ст. 190 Податкового кодексу України - завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2011 року на 66 326 грн.

На підставі Акту винесено податкове повідомлення-рішення від 29.07.2011 № 0001470720/0 яким зменшено суми бюджетного відшкодування в розмірі 1 692 337 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн. та податкове повідомлення-рішення від 29.07.2011 № 0001480720/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 556 655 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 119868 грн.

Вищезазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем до Державної податкової адміністрації у м. Києві 08.08.2011р та до Державної податкової служби України, які відповідними рішеннями від 07 жовтня 2011р. за №9974/10/25-114 та від 12 грудня 2011 року за №7345/6/10-2115, залишили без змін, а скарги позивача без задоволення.

Згідно п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» . Абзацом першим підпункту 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»№ 334/94-ВР визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Таким чином, ототожнення ДПІ у Голосіївському районні понять «звичайна піна»та «митна вартість», як і спроба ототожнити норми пункту 4.1. і пункту 4.3. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» є безпідставними. Аналіз вищевикладений положень Митного кодексу та положень п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»свідчить, що митна вартість імпортованих товарів самостійно визначається митним органом і її призначення зводиться виключно до визначення сум податків та зборів, що сплачуються на митниці при проведенні процедури розмитнення товарів, що ввозяться на митну територію України, а положення п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не дають підстав для висновку про те, що митна вартість може визначатись звичайною ціною. Отже, застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил, зокрема положень Митного кодексу України , не передбачено чинним законодавством. Відповідно до наведеного митна вартість раніше імпортованих в Україну товарів не може бути визнана достатнім обґрунтуванням звичайного рівня цін таких товарів для визначення бази оподаткування.

Розмежовує поняття «митна вартість»та поняттям «звичайна ціна»Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року . Частиною 2 розділу XIX «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ»Податкового кодексу України із змінами та доповненнями встановлено, що з 1 квітня 2011 року втрачає чинність Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» , крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону , який діє до 1 січня 2013 року.

Крім того, до абзацу 3 пункту 188.1. статті 188 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року закладена нова норма, якою передбачено, що «База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом».

Таким чином, Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року із змінами та доповненнями зобов'язує позивача визначати з 01 січня 2011 року базу оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів. Проте, за будь-яких обставин закон зворотної сили в часі не має, і тому норма абзацу З пункту 188.1. статті 188 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року не може застосовуватися до спірних правовідносин, які виникли і мали місце до 01 січня 2011 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з твердженнями суду першої інстанції, що в акті, на який посилається відповідач та на підставі якого винесено ними оскаржувані рішення, відсутнє жодне співставлення договірних (контрактних) цін з господарських операцій по реалізації товару в Україні до рівня звичайної ціни чи митної вартості в залежності від періоду чинності в часі норм Закону України «Про податок на додану вартість» чи Податкового кодексу України . Відповідач не навів жодних числових виразів допущеного позивачем в період з січня 2008 року по квітень 2011 року відхилення договірних (контрактних) цін від рівня звичайної ціни чи митної вартості товару. Жодних відповідних даних податкового обліку позивача чи перевірки відповідача в Акті не зазначено. Відповідачем не відображено, яким чином, у який спосіб та якими саме діями позивач порушив податкове законодавство в частині митного оформлення імпортних товарів і яким чином, у який спосіб та якими саме діями позивач порушив податкове законодавство в частині подальшої реалізації імпортного товару на митній території України.

Відсутні будь-які докази того, що ДПІ у Голосіївському районні м. Києва зробив спробу встановити через державні органи митної служби та статистики та/чи в інший законний спосіб отримати інформацію про митну вартість імпортованого товару та його звичайну ціну на час здійснення операцій з поставки на території України. В порушення п.п. 1.20.2 п.1.20 ст. 1 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" при визначенні звичайних цін не досліджено та відповідно не враховано інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах.

В порушення ст. 13 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" №817/98 від 23.07.1998 р . не використана в ході перевірки статистична оцінка рівня цін реалізації таких товарів на внутрішньому ринку України при визначенні звичайної ціни товару.

Пунктом 4, п. 5, п. 6 Розділу І, п. 5.2 Розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України 22 грудня 2010 року № 984 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772, який розроблено відповідно до вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» для застосування посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - юридичними особами (резидентами і нерезидентами) та їх відокремленими підрозділами, в акті перевірки не міститься посилання на конкретні первинні документи та інші матеріали, на підставі яких було зроблено висновок про здійснення позивачем реалізації товарів за цінами нижчими за звичайну ціну та/чи митну вартість з урахуванням мита, тобто зроблений відповідачем висновок документально не підтверджений.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни чи митної вартості покладалася саме на відповідача у порядку, встановленому законом.

Незаконно ототожнюючи поняття «митна вартість»і «звичайна ціна», відповідач урівняв суму податкового зобов'язання із сумою податкового кредиту на кожний звітний період, що видно з таблиці на сторінці 11 Акту. Податковий кредит і податкове зобов'язання є різними за змістом поняттями. Різними є також складові, які формують податковий кредит та податкове зобов'язання, момент виникнення права на податковий кредит не співпадає у часі з виникненням податкового зобов'язання.

Податкове законодавство визначає податковий кредит як суму, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, а податкове зобов'язання як загальну суму податку, одержану (нараховану) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях, а датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) на території України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів, що підлягають поставці; або дата відвантаження товарів платником податку.

Згідно з статтями 187 та 198 Податкового кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України, а датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг; або б) дата відвантаження товарів.

Позивачем були своєчасно надані обліково-сальдові відомості 281 бухгалтерського рахунку, відповідач неправомірно урівняв суму податкового кредиту і суму податкового зобов'язання в одному звітному періоді.

В акті перевірки також зазначено, що позивачем під час проведення перевірки не надано оригінали вантажно-митних декларацій, а отже суми ПДВ, що зазначені в них, не включені до складу дозволеного податкового кредиту, оскільки це суперечить вимогам п.п. 7.4.5. п. 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР.

Оскільки оригінали документів знаходилися в обслуговуючому банку відповідачу були надані належно засвідчені копії ВМД . Наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною . Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Крім того, листом 40/2-20/10065 від 15.08.11 р. у відповідь на запит позивача № 29/07-11 від 29.07.2011 р. митний орган підтвердив наявність митних декларацій в інформаційні базі даних АРМ «Митниця».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно включив до складу дозволеного податкового кредиту суми ПДВ, підтвердженої вантажно-митними деклараціями та іншими документами на загальну суму 480121,00 грн., а дані бухгалтерського та податкового обліку позивача повністю підтверджені первинними документами.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, та не можуть бути підставою для скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 травня 2012 року.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районні м. Києва - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Твердохліб В.А.

Повний текст виготовлено: 17 серпня 2012 року.