Ухвала

від 01.07.2013 по справі 2а-1855/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" липня 2013 р. м. Київ К/9991/55278/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Моторного О.А. - головуючого,

Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

при секретарі - Струсевич Д.С.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - Пащенко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012

у справі № 2а-1855/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хевес"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012, задоволено позовні вимоги: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.07.2011 №0001470720/0 та №0001480720/0.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання з'явився представник відповідача. Представник позивача в засідання суду не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2010 року, серпень 2010, жовтень 2010 року, листопад 2010 року та квітень 2011 року, складено акт №728/1-07-20-31239597 від 20.07.2011, в якому встановлено порушення п.4.1., п.4.3. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: завищено заявлено суму бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2010 року на 46005 грн., за серпень 2010 року на 112 999 грн., за жовтень 2010 року на 1 359 969 грн. та за листопад 2010 року на 107 038 грн.; порушення п. 188.1. ст.188, п. 190.1. ст. 190 Податкового кодексу України - завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за квітень 2011 року на 66 326 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 29.07.2011 № 0001470720/0, яким зменшено суми бюджетного відшкодування в розмірі 1 692 337 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн. та податкове повідомлення-рішення від 29.07.2011 № 0001480720/0, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 556 655 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 119868 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно зі статтями 187 та 198 Податкового кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України, а датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг; або б) дата відвантаження товарів.

Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом (іншим подібним документом згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Матеріали справи свідчать, що позивачем були своєчасно надані обліково-сальдові відомості 281 бухгалтерського рахунку, однак, відповідач неправомірно урівняв суму податкового кредиту і суму податкового зобов'язання в одному звітному періоді.

В акті перевірки зазначено, що позивачем під час проведення перевірки не надано оригінали вантажно-митних декларацій, а отже, суми ПДВ, що зазначені в них, не включені до складу дозволеного податкового кредиту, оскільки це суперечить вимогам пп. 7.4.5. п. 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, оскільки оригінали документів знаходилися в обслуговуючому банку відповідачу були надані належно засвідчені копії ВМД. Наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки, при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Крім того, листом 40/2-20/10065 від 15.08.2011 у відповідь на запит позивача № 29/07-11 від 29.07.2011, митний орган підтвердив наявність митних декларацій в інформаційні базі даних АРМ «Митниця».

Пунктом 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, у п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Частиною 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України із змінами та доповненнями встановлено, що з 1 квітня 2011 року втрачає чинність Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року.

Отже, як було вірно встановлено судами, Податковий кодекс України від 02.12.2010 року із змінами та доповненнями, зобов'язує позивача визначати з 01.01.2011 року базу оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів. Проте, за будь-яких обставин закон зворотної сили в часі не має, а тому норма абзацу 3 пункту 188.1. статті 188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року не може застосовуватися до спірних правовідносин, які виникли і мали місце до 01.01.2011 року.

Виходячи зі змісту приписів Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (п.п. 4-6), затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 984, вбачається, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Так, в акті перевірки, на підставі якого винесені спірні повідомлення-рішення, відсутнє співставлення договірних (контрактних) цін з господарських операцій по реалізації товару в Україні до рівня звичайної ціни чи митної вартості в залежності від періоду чинності в часі норм Закону України «Про податок на додану вартість» чи Податкового кодексу України. Відповідач не навів жодних числових виразів допущеного позивачем в період з січня 2008 року по квітень 2011 року відхилення договірних (контрактних) цін від рівня звичайної ціни чи митної вартості товару. Жодних відповідних даних податкового обліку позивача чи перевірки відповідача в Акті не зазначено. Відповідачем не відображено, яким чином, у який спосіб та якими саме діями позивач порушив податкове законодавство в частині митного оформлення імпортних товарів і яким чином, у який спосіб та якими саме діями позивач порушив податкове законодавство в частині подальшої реалізації імпортного товару на митній території України.

Отже, акт перевірки складений відповідачем в порушення вказаних вище приписів Порядку та не містить посилання на конкретні первинні документи та інші матеріали, на підставі яких було зроблено висновок про здійснення позивачем реалізації товарів за цінами нижчими за звичайну ціну та/чи митну вартість з урахуванням мита, тобто, зроблений відповідачем висновок документально не підтверджений.

За наведених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позивач правомірно включив до складу дозволеного податкового кредиту суми ПДВ, підтвердженої вантажно-митними деклараціями та іншими документами, а дані бухгалтерського та податкового обліку позивача повністю підтверджені первинними документами.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль