Рішення

від 23.05.2012 по справі 1624-2009

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

23.05.2012Справа №5002-32/1624-2009

Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі колегії суддів:

головуючого судді Гризодубовової А.М., суддів Шкуро В.М. та Радвановської Ю.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Чорномор", (97420, АР Крим, м. Євпаторія, пер. Товарний, 9а , ідентифікаційний код 34192871)

до відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

про стягнення 237 084,11 грн.

За участю представників:

від позивача - ОСОБА_3 - представник, довіреність № 1 від 20.04.2012р. у справі.

від відповідача - ОСОБА_2 - фізична особа - підприємець, паспорт.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені статті 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Чорномор" звернулося до Господарського суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, та просить суд стягнути з відповідача суму штрафних санкцій - пеню у сумі 7136,8 грн., штраф у сумі 29089,49 грн. суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних у розмірі 174785,49 грн., збитки у сумі 26072, 32 грн., всього 237084,11 грн., також просить стягнути судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором купівлі-продажу від 01.07.2006р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, яка і стала приводом для звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 30.03.2009р. накладений арешт на грошові кошти фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 що знаходяться на розрахунковому рахунку р/р НОМЕР_3 в КРФ «Кредо банк», м. Сімферополь, МФО 324913 в розмірі позову, а саме 237 084, 11 грн. до розгляд у спору по суті.

У судових засіданнях оголошувалась перерва в порядку статті 77 господарського процесуального кодексу України.

Так, у судовому засіданні 17.05.2012р. представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог в повному обсязі, покладаючи в якості підстави для звернення до суду порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу від 01.07.2006р.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з мотивів того, що позивачем не додержано порядок досудового врегулювання спорів, не доведений факт прийняття товарів саме відповідачем, як фізичною-особою підприємцем в рамках договору купівлі-продажу товару, укладеного між позивачем та відповідачем 01.07.2006р.; також відповідач вважає, що договір припинив свою дію та не може вважатись пролонгованим автоматично.

Дослідивши представлені докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.2006р. між ТОВ «Торговий дім «Чорномор» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу ( а.с. 48 т.1).

У відповідності до пункту 1.1 договору продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в строки, обумовлені договором.

Згідно з пунктом 1.2 наведеного договору, встановлені діючім законодавством документи на товар ( накладні, в яких відображається асортимент, кількість та ціна кожної партії товару) є невід'ємною частиною дійсного договору.

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором купівлі-продажу, та укладений у відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України.

Відповідно частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України сторони вправі самостійно обирати будь-яку форму договору (усну, письмову, нотаріально посвідчену), якщо вимоги щодо його форми не встановлені законом.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, при детальному дослідженні обставин справи, здійснивши правову кваліфікацію відносин сторін, виходячи з аналізу встановлених в процесі розгляду справи фактів, суд встановив: в обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми заборгованості, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу від 01.07.2006р. в частини повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

Так, в якості доказів належного виконання позивачем своїх обов'язків за договором купівлі-продажу, останній надав видаткові накладні за період з квітня 2007 року по грудень 2008р. ( а.с. 130 т.1 - а.с. 77 т. 3).

Приписи статті 538 Цивільного кодексу України встановлюють, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту.

В даному випадку, сторони договору погодили порядок виконання зобов'язань, відповідно до якого, - продавець зобов'язаний поставити товар, після чого покупець зобов'язаний його оплатити.

Отже, у відповідача заявляється обов'язок оплатити отриманий товар за договором лише в тому випадку, коли позивач належним чином виконав умови договору та поставив товар.

Проте, надані позивачем в якості доказу виконання своїх обов'язків за договором купівлі-продажу накладні, жодного посилання на договір не містять.

Суд не може взяти до уваги доводи позивача, що поставка відбувалась саме в рамках договору, оскільки не надано навіть жодного непрямого доказу виконання умов договору.

Так, у відповідності до пункту 1.3 договору, поставка товару здійснюється тільки за наявністю письмового замовлення. Тоді як, позивачем не надано суду доказів отримання замовлень від відповідача.

Більш того, з видаткових накладних, наданих сторонами ( т. 4, т.5), також вбачається, що поставка носила саме позадоговірний характер, оскільки в графі - форма цивільно-правового договору, зазначено «накладна». Тобто жодних посилань на договір купівлі-продажу первинна бухгалтерська документація не містить.

Позивач не довів належними та допустимими доказами, що цивільно-правові відносини сторін базувалися лише на зазначеному договорі купівлі-продажу, оскільки навіть безпосередньо з матеріалів справи вбачається наявність виконання відповідачем договору поруки на продаж товару № 3 від 08.01.2007р. ( а.с. 127, т.10), відповідно до якого, ним від власного прізвища в інтересах іншої особи, було здійснено декілька оплат (а.с. 111, т.10).

У відповідності до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995р. N 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Тобто для встановлення за накладними саме договірного характеру операції в них слід було зазначити підставу операції, а саме договір купівлі-продажу від 01.07.2006р., що сторонами не було зроблено, а отже, позивачем всупереч вимогам норм діючого процесуального законодавства не доведено поставку товару саме в рамках договору.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач не довів виконання своїх обов'язків з передачі товару покупцю саме в рамках, та на умовах договору, передбачених пунктом 2.1.1 договору, а отже, не наділений правом вимагати у відповідача зустрічного виконання обов'язку саме за договором купівлі-продажу, який покладено ним в обґрунтування підстав позовних вимог.

Беручи до уваги, що підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, а предметом доказування - сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи, в який включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача, суд позбавлений права взяти на себе повноваження позивача та змінити підстави позову, які ним визначено як порушення умов договору купівлі-продажу відповідачем.

Із норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що при винесенні рішення суд обмежений вимогами позовної заяви та підставами, які зазначив позивач, зміна судом підстав заявлених позовних вимог та позовних вимог не передбачена статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, тому суд позбавлений можливості у випадку встановлення неправильного визначення позивачем підстав заявлених позовних вимог або саме позовних вимог змінити їх на власний розсуд.

Отже суд розглянув справу саме в конкретному контексті вимог, визначених позивачем - в рамках його предмету та підстав позову.

Відхиляючі накладні в якості належного та допустимого доказу здійснення поставки в рамках договору від 01.07.2006р., суд не стверджує, що незазначення реквізитів договору в накладних спростовує сам факт поставки.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність вимоги щодо стягнення суми основного боргу за умовами договору купівлі-продажу.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 35 626, 74 грн. - інфляційних втрат, 3 % річних в розмірі 5 049, 78 грн. Враховуючи необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу, у суду відсутні й підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на цю суму.

Окрім цього, позивач визначивши підставу позову, наполягав на порушенні умов договору, та відповідно, вимагає стягнення штрафних санкцій ( пені), передбачених пунктом 4.4 договору купівлі-продажу у сумі 7 136,81 грн. , та пунктом 4.5, штрафу в розмірі 50% від суми поставленого товару в сумі 29 089, 49 грн.

Оскільки суд дійшов висновку відмовити в позові в частині стягнення суми основного боргу, у суду відсутні й підстави для задоволення позову в цій частині. Окремо слід звернути увагу на те, що позивач нараховує заявлені суми на підставі пунктів договору купівлі-продажу, виконання обов'язків за яким відповідачем не доведено.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 26 072, 32 грн. збитків. У суду відсутні підстави для задоволення позову і в цій частині, оскільки заборгованість за договором купівлі-продажу позивачем не доведена.

Щодо заявлених позивачем до стягнення суми збитків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивач мотивує суму збитків тим, що з підстав невиконання умов договору відповідачем, в частині своєчасної та повної сплати вартості отриманого товару, позивач не мав грошових коштів в достатній кількості, щоб самостійно розрахуватись із постачальниками, та використав послуги банку за договором овердрафту № 409844/ОВ від 04.09.2008р., та поніс збитки у вигляді відсотків за овердрафт.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено можливість відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також чітко визначено поняття збитків, під якими слід розуміти втрати, яких особа зазнала у в зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, якій порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. При цьому, під збитками, розуміються витрати, зроблені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частинами 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При цьому, тягар доказування розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, лежить на кредиторові.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. А отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок, за відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку, слід досліджувати наявність зв'язку саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

З'ясувавши правові підстави покладення на відповідача зазначеної майнової відповідальності, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне:

з наданого позивачем договору овердрафту ( а.с. 81 т.1) не вбачається цільового використання отриманих грошових коштів, отже, твердження, що ці кошти були зайняті саме з метою розрахуватись із кредиторами є непідтвердженими.

За таких обставин, враховуючі викладене, а також і той факт, що позивачем не доведено факту наявності підстав для стягнення на його користь суми основного боргу за договором купівлі-продажу, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення збитків також такими, що задоволенню не підлягають.

Крім того, ухвалою Господарського суду Автономної республіки Крим від 21.03.2009р. в порядку забезпечення позову, накладено арешт на грошові суми фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2), що знаходяться на розрахунковому рахунку р/р НОМЕР_3 в КРФ «Кредобанк», м. Сімферополь, МФО 324913 у розмірі суми позову, а саме 237 084, 11 грн.

Статтю 68 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Беручи до уваги, відмову у задоволенні позовних вимог, суд вважає за необхідне скасувати вжиті ухвалою Господарського суду Автономної республіки Крим від 21.03.2009р. заходи до забезпечення позову.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено 25.05.2012р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 68, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити.

2. Скасувати вжиті ухвалою Господарського суду Автономної республіки Крим від 21.03.2009р. заходи до забезпечення позову у вигляді накладання арешту на грошові суми Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2), що знаходяться на розрахунковому рахунку р/р НОМЕР_3 в КРФ «Кредобанк», м.Сімферополь, МФО 324913 у розмірі суми позову, а саме 237 084, 11 грн.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Гризодубова А.М.