Постанова

від 22.05.2012 по справі 4/299

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2012 № 4/299

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Чорногуза М.Г

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання: Марвано А.Т.,

розглянувши апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М» - Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2012р.

у справі №4/299 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ласка Лізинг"

до Фірми «Т.М.М» - Товариства з обмеженою відповідальністю

про стягнення заборгованості, неустойки, інфляційних витрат та 3% річних

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач) про стягнення 908 735,71 грн., з яких 811 796,56 грн. основного боргу, 45 713,71 грн. неустойки, 10235,10 грн. 3% річних, та 40 990,34 грн. інфляційне збільшення за договором фінансового лізингу № 1122/12/2007 від 18.12.2007р.

14.03.2012р. позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог у справі 4/299, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача 811 796,56 грн. заборгованості, 66 117,42 грн. неустойки, 41 718,84 грн. індексу інфляції, 29 344, 48 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.03.2012 р. у справі № 4/299 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Фірми "Т.М.М." Товариства з обмеженою відповідальністю 811 796,56 грн. заборгованості, 66 117,42 грн. неустойки, 41 718,84 грн. індексу інфляції, 29 344, 48 грн. 3% річних та судові витрати. Рішення вмотивовано тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за Договором фінансового лізингу, оскільки своєчасно не перерахував лізингові платежі відповідно до Графіку, в установленому порядку вказані обставини відповідачем не спростовано, не надав належних доказів сплати за договором фінансового лізингу. Також суд першої інстанції, з посиланням на ст.ст. 546, 549, 551, 610-612, 625 ЦК України та умови договору фінансового лізингу дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення сум неустойки, індексу інфляції втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання зі сплати лізингових платежів.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2012 р. у справі № 4/299 та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що він не погоджується з прийнятим рішенням, вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуальних вимог відносно повноти, всебічності та об'єктивності розгляду справи. Зокрема, скаржник зазначає про те, що деякі умови договору, укладеного між сторонами (договір фінансового лізингу), є нечинними, оскільки суперечать законодавству в частині визначеного у договорі порядку розрахунків в іноземній валюті, а також, оскільки в договорі не визначено ціну, скаржник посилається, що цей договір суперечить нормам Конституції України, Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а відтак, на думку скаржника, у відповідача відсутні будь-які зобов'язання щодо сплати лізингових платежів. Також відповідач посилається на те, що предмет спору не відповідає обставинам справи, розрахунки, здійснені позивачем та судом, неправильні, судом порушено ст.43 ГПК України, п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.2012р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.05.2012р.

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому у судовому засіданні 22.05.2012р., позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.

18.12.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю укладено Договір фінансового лізингу №1122/12/2007 (далі - Договір, а.с.27-36).

Згідно з умовами Договору позивач зобов'язався передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а відповідач зобов'язався прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно - Автокран КС-54717А-1 на шасі МАЗ-630303 (дві одиниці), та здійснювати лізингові платежі.

30.07.2009р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 1122/12/2007/R до договору фінансового лізингу № 1122/12/2007 від 18.12.2007р., якою внесено зміни до додатку № 1 - «Графік внесення платежів» (а.с.38-39).

Відповідно до п. 3.1. Договору передача Позивачем (Лізингодавцем) майна, а також необхідних приналежностей та документів, які є невід'ємною частиною майна, і прийняття його Відповідачем (Лізингоодержувачем) на правах володіння та користування здійснюється шляхом підписання Акта здачі-приймання майна.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.03.2008 p. позивачем на виконання умов Договору передано відповідачу Предмет лізингу, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000086 від 31 березня 2008р. та довіреністю серії НБМ № 317050 від 27 березня 2008 p. (а.с.40-41)

Згідно з п. 7.1 Договору сторони погодили, що валютою Договору є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, відображена в гривнях та дорівнює одному Євро по курсу згідно пункту 7.1.1 Договору.

Пунктом 7.1.1 Договору визначені такі поняття:

- "Курс1" - курс, встановлений НБУ для одного долара США станом на 10.03.08р.;

- "Курс2" курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, визначену для проведення чергового лізингового платежу згідно графіку внесення платежів.

Відповідно до п. 7.1.2 Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" Додатку № 1 на відповідну дату проведення платежу та "Курсу2". При цьому в погашення вартості майна відноситься сума, відображена в гривнях та розрахована як додаток відповідної суми в "у.о.", зазначеної в "Графі 4" додатка № 1 та "Курсу1".

Відповідно до п. 7.5 Договору лізингові платежі нараховуються за кожний період строку фінансового лізингу. Розмір лізингового платежу за кожний період строку фінансового лізингу зазначений в додатку № 1 до Договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказаний у Графіку внесення платежів (п. 7.6 Договору).

Згідно з п. 7.7 Договору Лізингоодержувач зобов'язався вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обсязі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або одержання рахунків Лізингодавця, а також, незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення Договору.

Як вірно встановлено судом, сторонами було укладено Додаток № 1 до Договору - "Графік внесення платежів".

Відповідно до п. 7.3 Договору загальна вартість лізингових платежів, що підлягають до сплати Лізингодавцем Лізингоодержувачу становить 543 692,84 у.о. При цьому, під умовною одиницею відповідно до п. 7.1 Договору розуміється сума, що виражена в гривнях України та є рівною одному долару США по курсу НБУ.

Згідно пункту 7.5 Договору Лізингоодержувач зобов'язаний вносити платежі на розрахунковий рахунок Лізингодавця, розмір яких встановлювався на кожний період в Графіку внесення платежів, що є Додатком № 1 до Договору.

Згідно з Графіком внесення платежів вбачається, що Лізингоодержувач повинен вносити лізингові платежі за 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37 та 38 періоди, тобто відповідно по 5 серпня 2010 р., 5 вересня 2010 р., 5 жовтня 2010 р., 5 листопада 2010 р., 5 грудня 2010р., 5 січня 2011р., 5 лютого 2011р., 5 березня 2011р. 5 квітня 2011р. та 5 травня 2011р. Лізингоодержувач повинен сплатити по 9 080,11 умовних одиниць відповідно до графи 3 Графіку внесення платежів та по 2 147,48 грн. умовних одиниць відповідно до графи 7 цього ж Графіку.

Позовні вимоги у даній справі обґрунтовано тим, що відповідач в порушення прийняти з на себе зобов'язань за Договором не здійснював оплату обов'язкових лізингових платежів згідно Графіку, внаслідок чого, на момент звернення до суду заборгованість відповідача зі сплати лізингових платежів за періоди з 29 по 38 становить 811 796,56 грн.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на таке.

Укладений між сторонами Договір, - є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 ЦК України, ст. 292 ГК України, а також Закону України "Про фінансовий лізинг".

Вказаний договір підписано та скріплено печатками сторін, а тому він є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що умови договору є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 173 ГК України, господарським, визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором, як то передача об'єкту лізингу відповідачу згідно з Актом прийому-передачі, підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Частиною 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно п. 7.7 Договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об'ємі та строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Судом встановлено, що відповідно до Графіку внесення лізингових, відповідачем не здійснено повністю оплату за 29-38 періоди, що складає 811 796,56 грн. Доказів сплати за вказані періоди відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Отже, вказані обставини дають підстави для висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 811 796,56 грн. грн. основного боргу. При цьому, колегія суддів зазначає, що доказів погашення зазначеної заборгованості відповідачем суду не надано.

Стосовно позовних вимог про стягнення неустойки у сумі 66 117,42 грн., колегія суддів зазначає таке.

Як вже раніше зазначалось, відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню лізингових платежів згідно Графіку не виконав, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість у сумі 811 796,56 грн. грн., а отже відповідачем порушено свої господарські зобов'язання за Договором строк виконання яких настав.

За приписами ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 9.5 Договору, у разі якщо лізингоодержувач у встановлені Договором строки не здійснив оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов'язаний її спалатити.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, оскільки судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення пені нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та в межах визначених ч. 6 ст. 232 ГК України та розрахунок позивача правомірно визнано судом першої інстанції обґрунтованими. Відтак, вимоги про стягнення 66 117,42 грн. неустойки підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування позивачем 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу є правомірним.

При цьому, розрахунки заявлених до стягнення 3% річних у сумі 29 344, 48 грн. є правильними, а тому вказану суму обґрунтовано присуджено до стягнення місцевим господарським судом.

Стосовно ж позовних вимог про стягнення інфляційної складової боргу у сумі 41 718,84 грн. позов також підлягає задоволенню повністю у розмірі правомірно заявленому позивачем.

З огляду на доводи відповідача, викладені у його апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає також таке.

Відповідно до ч. 2. ст.189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях.

Згідно з п.2.3 Договору вартість майна є вираженою у гривнях.

Згідно з п. 7.1 Договору сторони домовилися, що валютою договору фінансового лізингу є умовна одиниця. Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному Долару США по курсу згідно п. 7.1.1 Договору.

Приписами ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до п. 7.1.2 Договору поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як додаток суми лізингового платежу відображеної в "у.о." згідно "Графи 3" Додатку № 1 до Договору на відповідну дату проведення платежу та "Курсу2".

Відповідно до п. 7.1.1 Договору фінансового лізингу "Курс 2" це курс, встановлений НБУ для одного Долара на дату, встановлену для здійснення чергового лізингового платежу відповідно до графіку. А отже, розрахунок позовних вимог є правильним з урахуванням курсу НБУ для Долара США.

За приписами ст.ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, колегія суддів враховує, що законодавство не містить приписів щодо заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано відповідних доказів того, що сторонами, у своїх розрахунках використано не грошовий еквівалент, а іноземну валюту.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011р. у справі № 12/149.

З урахуванням викладеного, як вбачається зі змісту Договору, умова, передбачена законом щодо визначення ціни договору у гривнях, виконана сторонами.

Крім того, оскільки вищезазначені положення Договору фінансового лізингу у даній справі узгоджуються з вимогами чинного законодавства та не суперечать їм, а при укладенні Договору фінансового лізингу відповідач не заперечував проти його умов, відтак посилання відповідача на невірне нарахування розміру позовних вимог, а також, що п.п. 7.1, 7.2 та 7.4 Договору суперечать вимогам законодавства, відхиляються судом як необґрунтовані.

Також слід зазначити, що укладений між сторонами Договір не визнано у встановленому порядку недійсним, таких доказів матеріали справи не містять, і сторонами ні суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано. Отже, умови Договору є обов'язковими для виконання їх сторонами, в тому числі і відповідачем.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, викладених судом в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки вони спростовуються викладеним вище.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 20.03.2012 р. у справі № 4/299 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає зміні або скасуванню. У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 34, 43, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 20.03.2012 р. у справі № 4/299 без змін.

2. Матеріали справи № 4/299 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Чорногуз М.Г

Агрикова О.В.

25.05.12 (відправлено)