Постанова

від 23.05.2012 по справі 5019/2256/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2012 р. Справа № 5019/2256/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМирошниченка С.В., суддівБарицької Т.Л., Хрипуна О.О., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Більярд-Сервіс" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.03.2012 та на рішеннягосподарського суду Рівненської області від 02.11.2011 у справі№5019/2256/11 господарського суду Рівненської області за позовомКомунального закладу "Рівненський міський палац культури" Рівненської міської ради доТовариства з обмеженою відповідальністю "Більярд-Сервіс" проусунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом звільнення приміщення в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;

- відповідача Овдійчук О.О., Жлуктенко О.О.;

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 22.05.2012 №03.07-05/359 змінено склад колегії суддів, в провадження якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад суддів: головуючий суддя Мирошниченко С.В., судді: Барицька Т.Л., Хрипун О.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 02.11.2011 (суддя Бережнюк В.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.03.2012 (судді: Гулова А.Г., Миціщук А.В., Петухов М.Г.), задоволений позов Комунального закладу "Рівненський міський палац культури" Рівненської міської ради (надалі позивач/орендодавець) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Більярд-Сервіс" (надалі відповідач/скаржник/орендар); за рішенням відповідача зобов'язано усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні майном позивача шляхом звільнення зайнятого ним приміщення загальною площею 779,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Гагаріна,6.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити; підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства у Вищому господарському суді України, затвердженої наказом в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 56.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні майном позивача шляхом звільнення зайнятого відповідачем приміщення загальною площею 779,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Гагаріна,6 (надалі спірне майно), яке було предметом договору оренди нежитлового приміщення від 01.09.2006 б/н, укладеного між позивачем та відповідачем.

Підставами даного позову є, як стверджує позивач, невиконання відповідачем обов'язку зі звільнення орендованого ним у відповідача спірного майна за договором оренди від 01.09.2006, строк якого закінчився.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, встановили, що 01.09.2006 між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди нежитлового приміщення (надалі договір оренди), за умовами якого позивач передав відповідачу в оренду відповідні нежитлові приміщення; до вказаного договору оренди 01.10.2008 були внесені зміни та доповнення, відповідно до яких площа орендованого майна збільшилася до 779,7 кв.м.

Відповідно до п. 3.1. до договору оренди термін дії договору було продовжено до 31.08.2011.

Листом від 28.07.2011 позивач повідомив відповідача про припинення дії договору оренди; у зв'язку з не звільненням відповідачем спірного майна, листом від 07.09.2011 позивач повторно просив відповідача звільнити спірне майно до 12.09.2011.

Встановивши наведені обставини, місцевий господарський суд, керуючись ст.ст. 316, 317, 319, 386, 387, 391 ЦК України задовольнив позовні вимоги.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду, додатково зазначив, що наданий відповідачем акт приймання-передачі від 09.06.2011 про повернення відповідачем позивачу спірного майна за договором від 01.09.2006 не може бути прийнятий як доказ передачі спірного майна, адже відповідачем доведений факт перебування відповідача у спірному майні в тому числі, завдяки листу останнього від 16.09.2011, в якому відповідач просив відтермінувати строк звільнення спірного майна, до того ж, відповідачем не доведено поважності причин неможливості подання вказаного доказу у суді першої інстанції; крім того, як зазначено у постанові, виписками з банківського рахунку також підтверджується факт перебування відповідача у спірному приміщенні, адже після закінчення договору оренди (31.08.2011) відповідач продовжував сплачувати комунальні послуги за перебування у цьому приміщенні.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4 2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором оренди (ч. 1 ст. 763 ЦК України).

Частиною 1 ст. 785 ЦК України унормовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу (ст. 33 ГПК України).

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, посилаючись на перебування відповідача у спірному приміщенні після припинення договору оренди, позивач повинен в установленому законом порядку за допомогою належних та допустимих доказів довести факт перебування відповідача у спірному приміщенні після закінчення строку договору, а суд, в свою чергу - перевірити надані стороною докази та переконатися в доведеності тих чи інших обставин справи, на підтвердження яких надані ті чи інші докази.

Водночас, роблячи висновок про перебування відповідача у спірному приміщенні після припинення договору, місцевий суд не зазначив, на підставі яких конкретно наданих сторонами у справі доказів, ним зроблено відповідний висновок, а лише послався на листи позивача, адресовані відповідачу про припинення договору, яким (листам), судом надано передчасної оцінки як беззаперечним доказам перебування відповідача у спірному приміщенні після припинення строку дії договору.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду на підставі як наявних в матеріалах справи доказів, так і доказів, наданих сторонами безпосередньо до суду апеляційної інстанції, зокрема, наданих позивачем листа відповідача від 16.09.2011, виписок з банківського рахунку, тощо, і наданого позивачем акту приймання-передачі від 09.06.2011, та інших документів (пояснень, тощо), та надаючи перевагу наданим позивачем доказам, зокрема, листу відповідача від 16.09.2011, випискам з банківського рахунку, без з'ясування причин їх неподання до місцевого господарського суду, в той час, відхиляючи надані відповідачем докази з підстав недоведеності поважності причин їх неподання до місцевого господарського суду, порушив приписи ст. 4 2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже необґрунтовано надав перевагу лише доводам та доказам сторони, на користь якої прийнято рішення.

Окрім наведеного, судом апеляційної інстанції не наведено обґрунтованих причин надання пріоритетності представленому позивачем листу від 16.09.2011, аніж наданому відповідачем акту приймання-передачі від 09.06.2011, який в силу як п. 1.3. додатку від 01.10.2008 до договору оренди від 01.09.2006, так і ч. 2 ст. 795 ЦК України є свідченням повернення орендодавцем з оренди майна орендареві.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що окрім наведеного вище, вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про те, що наявні в матеріалах справи виписки з банківських рахунків про сплату відповідачем комунальних послуг на підставі виставлених позивачем рахунків підтверджують перебування відповідача саме в спірному приміщенні, адже як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі існували й інші орендні правовідносини на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01.11.2003 (на що судами не звернуто увагу), умовами якого також передбачено сплату комунальних платежів на підставі рахунків позивача; в той же час, як встановлено судом апеляційної інстанції, у виписках банківського рахунку зазначено підставою оплати комунальних платежів № виставленого позивачем рахунку, без конкретизування договору оренди, що свідчить про передчасність висновків про сплату комунальних платежів відповідачем за перебування саме в спірному приміщенні після припинення строку спірного договору оренди.

Відповідно до приписів ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 3 ст. 4 7 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За приписами процесуального законодавства, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та правильно витлумачив ці норми права.

В даному випадку, прийняті у даній справі судові рішення не відповідають вищенаведеним нормам, а оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі, підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити та з'ясувати факт використання/невикористання/ приміщення орендарем після закінчення договору оренди, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Більярд-Сервіс" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.03.2012 та рішення господарського суду Рівненської області від 02.11.2011 у справі №5019/2256/11 скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області.

Головуючий С.В. Мирошниченко

Судді: Т.Л. Барицька

О.О. Хрипун