Рішення

від 23.05.2012 по справі 56/334

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 56/334 23.05.12

за позовом: Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ, ЄДРПОУ 00034022

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «СБМ-ЛТД», м.Київ, ЄДРПОУ 35464154

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЛАЙН БРОК», м.Київ, ЄДРПОУ 34529702

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Квартирно-експлуатаційного відділу, м.Житомир, ЄДРПОУ 08492505

за участю третьої особи 2 , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, 25 гарнізонного будинку офіцерів, м.Житомир, ЄДРПОУ 09891006

за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача , Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма «Енерго-аудит плюс», м.Вишгород, ЄДРПОУ 33293897

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 -по дов.

від відповідача 1: ОСОБА_2 -по дов.

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи 1: ОСОБА_3 -юрисконс.

від третьої особи 2: ОСОБА_1 -по дов.

від третьої особи 3: не з'явився

В засіданні суду брали участь:

Прокурор: Барілов Д.В. -по посв.

СУТЬ СПРАВИ:

Військовий прокурор Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «СБМ-ЛТД», м.Київ та відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЛАЙН БРОК», м.Київ про визнання недійсним укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «СБМ-ЛТД»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК ЛАЙН БРОК»договору купівлі-продажу від 10.01.2008р. нерухомого майна - будівлі 25 гарнізонного будинку офіцерів, який розташовано за адресою: м.Житомир, вул.Пушкінська, 27.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на відсутність у відповідача 2 права власності на нерухоме майно, що було предметом договору купівлі-продажу, та, як наслідок права на розпорядження ним шляхом продажу відповідачу 1.

Позивач у судовому засіданні 23.05.2012р. поданий прокурором позов підтримав в повному обсязі.

Відповідач 1 у відзиві б/н від 15.05.2012р. заперечень проти задоволення позову прокурора не представив.

Відповідач 2 у судове засідання 23.05.2012р. не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав.

При цьому, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЛАЙН БРОК»було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи з урахуванням наступного.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За змістом ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

У п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»викладено правову позицію про те, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За змістом наявної у матеріалах справи довідки Головного управління статистики у місті Києві місцезнаходженням відповідача 2 на теперішній час є місто м.Київ, вул.Лумумби, 15-а.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано процесуальні документи з метою повідомлення відповідача 2 про час та місце розгляду справи.

За приписами п.32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України», якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

За таких обставин, приймаючи до уваги наявність на ухвалах штампів канцелярії господарського суду про відправку процесуальних документів учасникам судового процесу, враховуючи, що ухвали направлялись на адресу відповідача 2, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача 2 про час і місце розгляду справи.

Третя особа 1 у поясненнях №1751 від 18.05.2012р. поданий прокурором позов підтримала повністю.

Третя особа 2 у поясненнях №432 від 02.11.2010р., №198 від 14.05.2012р. позов прокурора підтримала в повному обсязі. Крім того, 25 гарнізонним будинком офіцерів зазначено про те, що рішенням господарського суду міста Києва по справі №56/335 визнано недійсним договір купівлі-продажу, на підставі якого будівля по вул.Пушкінській, 27 у м.Житомирі була передана відповідачу 2, що також свідчить про відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЛАЙН БРОК»повноважень на розпорядження майном.

Третя особа 3 в судове засідання 23.05.2012р. не з'явилась, пояснень по суті спору не представила. Наразі, суд зазначає, що направлення процесуальних документів Товариству з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Енерго-аудит плюс»здійснювалося за адресою, яка міститься у довідці Головного управління статистики у Київській області, що свідчить про належне повідомлення вказаного учасника судового процесу про час та місце розгляду справи.

Одночасно, ст.22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні обов'язки в силу ч.4 ст.27 Господарського процесуального кодексу України покладено на третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач 2 та третя особа 3 у судове засідання 23.05.2012р. не з'явилися, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.655 вказаного нормативно-правового акту за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 10.01.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК ЛАЙН БРОК»(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБМ-ЛТД» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі за номером 19.

Відповідно до п.1 вказаного договору продавець передає у власність приміщення «Будинок офіцерів»загальною площею 4246,6 кв.м, який розташовано за адресою: м.Житомир, вул.Пушкінська, 27, а покупець приймає вказане нерухоме майно та зобов'язується заплатити за нього гроші в сумі, визначеній у п.2 цього договору.

При цьому, у вказаному договорі зазначено, що приміщення будинку офіцерів належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5 08.01.2008р. за реєстровим номером 60.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалося вище, в обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на відсутність у відповідача 2 права власності на нерухоме майно, що було предметом договору купівлі-продажу, та, як наслідок права на розпорядження ним шляхом продажу відповідачу 1.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позов прокурора правомірним та таким, що підлягає задоволенню з урахуванням наступних обставин:

16.03.2006р. між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд»ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Енерго-аудит плюс»укладений договір №16/03-07160 про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №4 (м.Житомир, вул.Пушкінська, 27), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

У п.2.5 вказаного правочину передбачено, що предметом договору є спільна діяльність по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Пушкінська. 27.

Пайовим внеском Міністерства оборони України за договором були об'єкти нерухомого майна, які знаходяться на території будівельного майданчика, перелік яких наведено в п.2.6 договору. У п.5.1 та п.п.а п.6.1 договору зазначено, що Міністерство оборони України забезпечує оформлення землевпорядної документації стосовно користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту і передає будівлі та споруди військового містечка №4.

Також, відповідно до п.6.5 договору передбачено, що третя особа 3 здійснює реєстрацію нерухомого майна та перереєстрацію земельної ділянки, що підлягає забудові за цим договором.

Пунктами 10.1, 10.2 договору встановлено право третьої особи 3 здійснити достроковий викуп вартості пайової участі (паю) Міністерства оборони України, що полягає в укладені цивільно-правових угод за якими буде здійснено перехід права власності на майно у цьому договорі. Передача нерухомого майна, що складає розмір паю здійснюється шляхом підписання актів прийому-передачі.

16.03.2006р. відповідно до наведених вище умов договору, між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд»ОСОБА_6 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Енерго-аудит плюс»укладений договір №16/03-07260 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному договорі №16/03-07160 від 16.03.2006р. про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка у м.Житомир, вул.Пушкінська, 27, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Відповідно до умов договору про компенсацію Товариство з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Енерго-аудит плюс»здійснює викуп (компенсацію вартості) пайової участі Міністерства оборони України в інвестиційному договорі шляхом купівлі - продажу майна, розташованого на території військового містечка №4, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Пушкінська, 27, та становить розмір пайової участі Міністерства оборони України, а саме будинок офіцерів загальною площею 3897 кв.м. Вартість нерухомого майна становить 4648350,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, 08.01.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго-аудит плюс»(продавць) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Лайн Брок» (покупець) укладений договір купівлі - продажу, відповідно до умов якого третя особа 3 зобов'язується передати у власність, а відповідач 2 зобов'язується прийняти у власність приміщення будинку офіцерів, що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Пушкінська, 27, загальною площею 4246,6 кв.м. та сплатити за нього 1782346,00 грн.

Як встановлено судом, рішенням господарського суду Київської області від 26.06.2011р. по справі №13/013-10, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України, визнано недійсними інвестиційний договір №16/03-07260 від 16.03.2006р. та договір про компенсацію пайової участі №16/03-07260.

Вказаним судовим рішенням встановлено факт того, що відчуження військового майна, а саме приміщення «Будинок офіцерів»загальною площею 4246,6 квм, що знаходиться у м.Житомирі по вул.Пушкінській, 27, в результаті укладення 16.03.2006р. між позивачем та третьою особою 3 договорів №16/03-07260 відбулось з порушенням норм чинного законодавства, оскільки Міністерство оборони України та Філія Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд»не уповноважені на реалізацію військового нерухомого майна; ОСОБА_6, як директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони «Укроборонбуд»мав право укладати договір лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України, якого не було.

Як свідчать матеріали справи, рішенням від 07.02.2012р. по справі №56/335 за позовом Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Енерго -аудит плюс»та Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЛАЙН БРОК» визнано недійсним договір купівлі - продажу нерухомого майна, а саме будівлі 25 гарнізонного будинку офіцерів, розташованого за адресою: м.Житомир, вул.Пушкінська, 27, укладений 08.01.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Енерго-аудит плюс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Лайн Брок».

Відповідно до довідки від 03.05.2012р. вказане судове рішення набрало законної сили 21.02.2012р.

За змістом ст.124 Конституції України, ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

За приписами ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999р. у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі „Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина „судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі „Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

В силу ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права для національного суду.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги факт визнання недійсним договору купівлі - продажу нерухомого майна, укладеного 08.01.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Енерго-аудит плюс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Лайн Брок», судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЛАЙН БРОК» не набуло право власності на будівлю 25 гарнізонного будинку офіцерів, який розташовано за адресою: м.Житомир, вул.Пушкінська, 27, та, як наслідок право розпорядження вказаним нерухомим майном шляхом укладання договору купівлі-продажу з відповідачем 1.

За приписами ст.658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 10.01.2008р. укладений з порушенням приписів ст.658 Цивільного кодексу України, що у відповідності до ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.

Судові витрати згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла на момент звернення прокурора до суду з розглядуваним позовом) підлягають стягненню з відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позов Військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «СБМ-ЛТД», м.Київ, Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЛАЙН БРОК», м.Київ про визнання недійсним укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «СБМ-ЛТД»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК ЛАЙН БРОК»договору купівлі-продажу від 10.01.2008р. нерухомого майна - будівлі 25 гарнізонного будинку офіцерів, який розташовано за адресою: м.Житомир, вул.Пушкінська, 27.

Визнати недійсним укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «СБМ-ЛТД»та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК ЛАЙН БРОК»договір купівлі-продажу від 10.01.2008р. нерухомого майна - будівлі 25 гарнізонного будинку офіцерів, який розташовано за адресою: м.Житомир, вул.Пушкінська, 27.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЛАЙН БРОК»(01042 м.Київ, вул.Лумумби, буд.15-а, ЄДРПОУ 34529702) на користь Державного бюджету України державне мито в сумі 42,50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СБМ-ЛТД»(04071 м.Київ, вул.Введенська, буд.1, ЄДРПОУ 35464154) на користь Державного бюджету України державне мито в сумі 42,50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.

У судовому засіданні 23.05.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 28.05.2012р.

Суддя М.О.Любченко