Рішення

від 24.05.2012 по справі 24/77-5/101-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 24/77-5/101-2012 24.05.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Музичний центр"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3

про стягнення 112 667,05 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_2;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Музичний центр" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 112 667,05 грн., з яких 100 743,39 грн. заборгованості та 11 923,66 грн. пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач неналежним чином виконував зобов'язання з оплати поставленого третьою особою товару за Договором поставки № 2607/1 від 26.07.2008 р., у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед третьою особою на суму 100 743, 39 грн., право вимоги щодо стягнення якої перейшло до позивача згідно з Договором відступлення права вимоги від 01.04.2009 р. Оскільки відповідач не погасив заборгованість перед позивачем, останній вирішив звернутись до суду з даним позовом.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2011 р. у справі № 24/77, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 р., позов було задоволено; з відповідача на користь позивача стягнуто 100 743,39 грн. заборгованості, 11 923,66 грн. пені та судові витрати.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2012 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 р. та рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2011 р. у справі № 24/77 скасовано; справу № 24/77 направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції вказав на те, що, як вбачається з матеріалів справи, видаткові накладні, гарантійний лист та акт взаєморозрахунків між відповідачем та ФОП ОСОБА_3 не містять посилань на договір поставки № 2607/1 від 26.07.2008 р., що свідчить про те, що суд першої та апеляційної інстанції в порушення ст. 43 ГПК України всебічно та повно не оцінили їх, а рішення та постанова приймалися на підставі неналежно оформлених та завірених копіях документів.

Згідно з протоколом автоматизованого повторного розподілу справ у господарському суді міста Києва справу передано на новий розгляд судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.02.2012 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 24/77 до свого провадження, присвоєно їй № 24/77-5/101-2012 та призначено справу до розгляд на 21.03.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.03.2012 р. на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3; розгляд справи відкладено на 11.04.2012 р.

11.04.2012 р. від позивача через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення у справі.

Також, 11.04.2012 р. через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення у справі від третьої особи.

Від відповідача 11.04.2012 р. через відділ діловодства суду надійшло клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, відповідно до якого він просить винести на розгляд експерта питання: чи виконано підписи на видаткових накладних, додатковій угоді № 1 до договору № 2607 від 27.07.2008 р. та інших документах, якими обґрунтовуються позовні вимоги ТОВ "Музичний центр", ОСОБА_2 чи іншою особою.

У судовому засіданні 11.04.2012 р. судом в порядку ст. 77 було оголошено перерву до 23.04.2012 р. Розгляд клопотання про призначення судової експертизи у справі судом відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

23.04.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача та третьої особи надійшли клопотання, якими вони просять суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.04.2012 р. судом продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 04.05.2012 р.

Розпорядженням Голови господарського суду м. Києва від 04.05.2012 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці, справу № 24/77-5/101-2012 передано судді Мельнику С.М.

04.05.2012 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.05.2012 р. суддею Мельником С.М. прийнято справу до свого провадження та відкладено розгляд справи на 21.05.2012 р.

14.05.2012 р. у зв'язку з виходом судді Ломаки В.С. з відпустки розпорядженням Голови господарського суду міста Києва передано справу № 24/77-5/101-2012 судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.05.2012 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу до свого провадження та відкладено розгляд справи на 21.05.2012 р.

У судовому засіданні 21.05.2012 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 24.05.2012 р.

У судове засідання 24.05.2012 р. представники позивача та третьої особи не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою про оголошення перерви в судовому засіданні 21.05.2012 р.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом було з'ясовано думку відповідача щодо необхідності відкладення розгляду справи, у зв'язку з неявкою інших учасників судового процесу, на що відповідач заперечив.

Оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, також не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

При цьому, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Зважаючи на те, що неявка представників позивача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом розглянуто клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи та відмовлено в його задоволенні, оскільки відповідачем належним чином не обґрунтовано обставин, які викликають сумніви в справжності його підпису на всіх документах, якими обґрунтовані позовні вимоги, а що стосується видаткових накладних № ПЕТ-19 від 21.04.2009 р. та № ПЕТ-16 від 10.04.2009 р., то суд не вбачає необхідності призначати експертизу для з'ясування відповідності підпису наявного на них - підпису відповідача, оскільки він не містить ознак наслідування та є повністю відмінним від інших зразків підписів відповідача, наявних в матеріалах справи.

У судовому засіданні 24.05.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.07.2008 р. між відповідачем (покупець) та третьою особою (постачальник) було укладено договір поставки № 2607/1, відповідно до п 1.1 якого постачальник постачає та передає у власність покупцеві аудіокасети, відеокасети, диски для лазерних систем зчитування із записом аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних в оригінальній упаковці з іменними контрольними марками України (ПКМ України від 24.02.2001 року № 171) (надалі - Товар).

Розділом 2 Договору поставки встановлено, що ціна товару вказується у накладній і може змінюватись на кожну партію поставки. Розрахунок за товар проводиться із відстрочкою 28 днів з моменту поставки товару. Оплата за товар здійснюється в українській національній валюті шляхом внесення грошових коштів до каси постачальника.

Згідно з п. 4.1 Договору поставки товар передається покупцеві на складі постачальника відповідно до товаротранспортної документації та відповідно до існуючих норм та правил, що встановлюють вимоги до якості даного товару відповідно до чинного законодавства України. Приймання товару по кількості, якості, асортименту здійснюється у день відвантаження товару при участі покупця в порядку передбаченому чинним законодавством України. (п. 3.2 Договору поставки).

Відповідно до п. 10.1. Договору поставки він набуває чинності з моменту підписання й діє до 31.12.2008 р.

Додатковою угодою № 1 від 27.07.2008 року до договору поставки № 2607/1 від 26.07.2008 року сторони продовжили строк дії договору до 31.12.2009 р. (п. 2 додаткової угоди № 1).

Як стверджує позивач та третя особа, на виконання умов Договору поставки за період з січня по квітень 2009 р. постачальник передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 100 743, 39 грн., відповідно до видаткових накладних, що долучені до матеріалів справи.

18.02.2009 р. між відповідачем та третьою особою було підписано Акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого сальдо на користь третьої особи становило 191 067, 05 грн.

Гарантійним листом від 18.02.2009 р. відповідач гарантував здійснити повне погашення простроченої заборгованості у розмірі 124 473, 71 грн. у строк не пізніше 30 вересня 2009 року.

Судом досліджено зміст видаткових накладених, акта звірки та гарантійного листа, долучених до матеріалів справи, та встановлено, що вони не містять посилань на Договір поставки, а видаткові накладні накладні № ПЕТ-19 від 21.04.2009 р. та № ПЕТ-16 від 10.04.2009 р. містять підпис від імені одержувача, який повністю не відповідає підпису відповідача, що міститься на інших документах, наявних у справі.

01.04.2009 р. між третьою особою (первісний кредитор) та позивачем (новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги, відповідно до п. 1.1. якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором поставки № 2607/1 від 26.07.2008 р. (Основний договір), укладеним між первісним кредитором та відповідачем (боржник). За цим Договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за Основним договором (п. 1.2. Договору про відступлення права вимоги).

Пунктом 5.1 Договору про відступлення права вимоги встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Відповідно до п. 3.1. Договору про відступлення права вимоги первісний кредитор повинен передати новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором.

Суд звертає увагу на те, що позивачем та третьою особою не було виконано вимог суду, викладених в ухвалах господарського суду міста Києва від 21.03.2012 р., 23.04.2012 р, 04.05.2012 р., щодо надання доказів передачі документів, що підтверджують право вимоги від первісного кредитора до нового кредитора за договором про відступлення права вимоги від 01.04.2009 р., а також письмових пояснень з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 14.02.2012 р. у справі № 24/77.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між відповідачем та третьою особою договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, при цьому, відповідно до ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Отже, за приписами зазначених норм, уступка первісним кредитором права вимоги до його боржника новому кредиторові здійснюється у тій самій формі, на тих самих умовах і у тому саме обсязі, що і основне зобов'язання, яке існувало на момент переходу прав , і такі права мають бути підтверджені належними документами.

Уступка права вимоги за своєю правовою природою не є самостійним правочином, оскільки вона залежить від основного юридичного факту, який її породжує. Право вимоги має узгоджуватись за загальними принципами та умовами виконання як цивільно-правових, так і господарських зобов'язань. За таких обставин повинні бути чітко визначенні істотні умови та зміст зобов'язання для боржника.

Однак, в порушення вищенаведених норм чинного законодавства третьою особою при укладенні Договору відступлення права вимоги не було визначено грошового зобов'язання позивача на суму 100 743, 39 грн., як складової загальної суми поставки за Договором поставки № 2607/1 від 26.07.2008 р. шляхом зазначення конкретних видаткових накладних, по яким не було здійснено оплату поставленого товару.

Таким чином, сторонами при підписанні договору відступлення права вимоги не додержана вимога ст. 638 ЦК України, а саме не визначено конкретний обсяг прав, які передані іншому кредиторові.

(Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України викладеною у постанові № 19/340 від 19.10.2009 р., у постанові № 07/237-06 від 31.01.2007 р.).

Крім того, вказаний Договір відступлення права вимоги також не містить посилань на те, що третьою особою передавались позивачу будь-які видаткові накладні на Договором поставки № 2607/1 від 26.07.2008 р.

Надані до матеріалів справи видаткові накладні на підтвердження наявності боргу у відповідача, суд не бере до уваги, оскільки вони не містять посилань на Договір поставки № 2607/1 від 26.07.2008 р., а суд не має можливості перевірити на яку саме суму було поставлено третьою особою товару відповідачу саме за Договором поставки № 2607/1 від 26.07.2008 р., які з них були оплачені, та право вимоги за якими було передано позивачу шляхом відступлення.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження переходу до позивача права вимоги оплати визначеного кола видаткових накладних.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, вони задоволенню не підлягають.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.05.2012 р.

Суддя В.С. Ломака