Ухвала

від 24.04.2012 по справі 2а-4512/10/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4512/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В.

Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

"24" квітня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Гончар Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІРФ-Дистрибуція" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2011 року позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "ІРФ -Дистрибуція»звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про скасування податкових повідомлень - рішень, в якому просив скасувати податкові повідомлення -рішення від 21.01.2010 року № 0000972300/2, від 21.01.2010 року № 0000982300/2 ДПІ у Києво -Святошинському районі Київської області м.Вишневе.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ІРФ - Дистрибуція" в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилався на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного рішення.

У судове засідання сторони та їх представники не з'явилися, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року -без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції проведені позивачем з контрагентами: ТОВ «Квіза -Трейд», ТОВ «Локомотив», ТОВ «Окей», ТОВ «Продмережа», ДП «Терра -Трейд», ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», ТОВ «Караван», ДП «Мережа - Трейд», ТОВ «Край», ЗАО «Фуршет», ТОВ «Болден», Підприємтсво «Білла -Україна»підтверджуються наявними у справі господарськими договорами, податковими накладними, які видані та оформлені без порушень норм чинного законодавства; розрахунки між контрагентами підтверджуються наявними у справі платіжними дорученнями; а свідоцтва платників податку контрагентів були анульовані вже після видачі податкових накладних, нікчемність договорів нічим не доведена.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено колегією суддів, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІРФ-Дистрибуція»є юридичною особою, зареєстрованою Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області 17 лютого 2005 року (місцезнаходження: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 8, ідентифікаційний номер: 33415498).

Державною податковою інспекцією у Києво - Святошинському районі Київської області проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ІРФ-Дистрибуція», за результатами якої складено Акт № 409/23-2/33415498 від 17 серпня 2009 року «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ІРФ-Дистрибуція»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 31.12.2008 року, валютного та іншого законодавства»за період з 01.07.2007 року по 31.12.2008 року.

В Акті перевірки № 409/23-2/33415498 від 17 серпня 2009 року зафіксовані наступні порушення:

- пункт 5.1, підпункт 5.2.1 пункту 5.2, підпункт 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено його заниження всього у сумі 547420, 00 гривень, в тому числі 9 місяців 2008 року 180136, 00 гривень та І квартал 2009 року 70 991, 00 гривень та завищено збитки за ІV квартал 2008 року в сумі 404700, 00 гривень;

- підпункт 8.8.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22.05.2003 року № 889- ІV «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого занижено податку з доходів фізичних осіб в період, що перевірявся на суму 441, 00 гривень, у тому числі серпень 2008 року 441, 00 гривень;

- підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податок на додану вартість в період, що перевірявся на загальну суму 285929, 40 гривень, в тому числі: січень 2008 року 13541, 80 гривень; лютий 2008 року 9333, 40 гривень; березень 2008 року 3074, 60 гривень; квітень 2008 року 11991, 60 гривень; травень 2008 року 13997, 40 гривень; червень 2008 року 18604, 00 гривень; липень 2008 року 37318, 60 гривень; серпень 2008 року 32060, 60 гривень; вересень 2008 року 4207, 00 гривень; жовтень 2008 року 30059, 40 гривень; листопад 2008 року 23913, 00 гривень; грудень 2008 року 26967, 60 гривень; січень 2009 року 10575, 00 гривень; лютий 2009 року 35999, 00 гривень; березень 2009 року 10513, 40 гривень.

- згідно частини 1, 2 статті 215, частини 2 статті 228, частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України, правочини щодо оформлення будь-яких документів з поставки товарів між ТОВ «Рік Торг» та ТОВ «ІРФ-Дистрибуція»за період з 01.07.2007 року по 31.12.2008 року є нікчемними, та як наслідок недійсними з моменту їх вчинення в сумі 4263644, 40 гривень, крім того ПДВ 852728, 88 гривень.

За результатами проведеної перевірки та на підставі Акту № 409/23-2/33415498 від 17 серпня 2009 року Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000972300/0 від 31 серпня 2009 року та № 0000982300/0 від 31 серпня 2009 року.

Позивач також скористався процедурою адміністративного оскарження, звернувшись зі скаргою до Голови Державної податкової адміністрації в Київській області та до Голови Державної податкової адміністрації України, за результатом розгляду яких скарги були залишені без задоволення та винесені податкові повідомлення -рішення № 0000972300/2 та № 0000982300/0 від 21.01.2010 року.

Щодо нікчемності правочинів, вчинених Товариством з обмеженою відповідальністю «ІРФ - Дистрибуція»та його контрегантами, неправомірності формування податкового кредиту та неправомірності включення витрат по маркетингових та консультаційних послугах до складу валових витрат колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктами 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для висновку відповідача щодо порушення ТОВ «ІРФ -Дистрибуція»п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»стало те, що постановою Господарського суду Київської області від 24 квітня 2008 року у справі № Б14/199-08 ТОВ «Рік Торг»визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора представника ТОВ «Легран-Фінанс-Україна».

Апелянт зазначає, що керівництву ТОВ «Рік Торг»листом від 29 грудня 2007 року № 34889/10/23-019 направлено повідомлення № 203 про початок перевірки за адресою місцезнаходження: місто Боярка, вулиця Шевченка, будинок 176. Вказаний лист повернувся з відміткою про те, що ТОВ «Рік Торг»за зазначеною адресою не знаходиться. При виході на перевірку встановлена відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ «ІРФ-Дистрибуція»та ТОВ «Рік Торг»були укладені договір поставки № 28 від 3 січня 2007 року та № 31 від 3 січня 2007 року.

Згідно договору № 28 ТОВ «ІРФ-Дистрибуція», в особі директора ОСОБА_3, який діє на підставі Статуту, надалі «Покупець», з однієї сторони та ТОВ «Рік Торг», в особі директора ОСОБА_4, що діє на підставі Статуту, надалі «Постачальник», з іншої сторони, укладений договір, відповідно до якого постачальник поставляє, а покупець приймає і зобов'язується оплатити товар, асортимент, номенклатура, кількість і вартість якого визначаються в товарних накладних або специфікаціях на передачу конкретної партії товару за цим договором. Специфікація складається відповідно до додатку № 1 до цього договору та є невід'ємною частиною договору.

Сторони погоджуються з тим, що передача товаророзпорядчого документа на товар «на пред'явника», згідно якого покупець має право вимагати кількість товару, зазначену в кожній окремій специфікації або товарній накладній від третьої особи, якою є зберігач товару, буде прирівнюватися до передачі товару.

Передача товару за вказаним договором відбувалася на умовах EXW, згідно поставки Інкотермс 2000, на складі позивача. На час дії договору поставки від 3 січня 2007 року № 31 отримання товару ТОВ «Рік Торг»здійснювалося уповноваженою особою ТОВ «Рік Торг».

При передачі товару ТОВ «Рік Торг», що відбувалася на складі ТОВ «ІРФ-Дистрибуція», контрагентами були належним чином оформлені видаткові та податкові накладі.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на той факт, що при дослідженні податкових накладних, наявних в матеріалах справи, останні заповнені у відповідності до чинних норм законодавства. Відповідач не надав суду доказів щодо спростування даного факту.

Відповідно до пункту 18 порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 165 всі складені примірники податкової накладної-підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Досліджені судом податкові накладні виписані контрагентами та скріплені печатками. Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів за договорами.

Податкова накладна видається для покупця, отримувача робіт або послуг, однак вона є податковим документом постачальника (продавця), і саме останній несе персональну відповідальність за порядок її складання та оформлення.

Також варто зазначити, що відповідно до змісту ст. 204, 215, 228 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Проте відповідачем, всупереч ст.. 71 КАС України, не доведено тих фактів, що дані договори (саме між позивачем та його контрагентом) були укладені не з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності та наявність умислу на укладання договорів поставки з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вказані правочини не можуть розглядатися як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства.

Дана правова позиція викладена також у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, відповідно до якого для встановлення дійсності укладеного договору необхідно враховувати, що особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту в у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Як було встановлено в суді першої інстанції, на момент вчинення відповідних господарських операцій контрагент позивача, а саме -ТОВ «Рік Торг»знаходилися у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а отже позивачем було вчинено усіх можливих дій щодо встановлення правосуб'єктності контрагентів.

Крім того, відповідачем в акті перевірки зазначено, що позивач за період з 01.07.2007 року по 31.03.2009 року задекларував податок на прибуток з 3-4 квартали 2007 року у сумі 60974 гривні, за 9 місяців 2008 року 94985 гривень. В цілому підприємством за 2008 рік задекларовано збитки у сумі 2276150 гривень.

Перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.07.2007 року по 31.03.2009 року встановлено його заниження всього у сумі 547420 гривень, в тому числі 9 місяців 2008 року 180136 гривень та 1 квартал 2009 року 70991 гривень та завищено збитки за 4 квартал 2008 року в сумі 404700 гривень в результаті допущених порушень податкового законодавства, а саме підпункту 5.2.1 пункту 5.2 та підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(зі змінами і доповненнями).

Отже, податковий орган дійшов висновку, що в порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»підприємством завищено суму валових витрат по маркетингових та консультаційних послугах, по яких не доведена пов'язаність з веденням господарської діяльності на загальну суму 1429647 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, з січня 2008 року по березень 2009 року позивачу надавалися маркетингові та консультаційні послуги, а також послуги по просуванню товарів в торгових мережах, додаткові послуги по просуванню товарів та додаткове інформування, внесення нових товарів до асортиментного переліку, послуги по організації збуту товарів, послуги по стимулюванню продажу товару і консультаційні послуги на загальну суму 1429647, 00 гривень і ця сума була включена до валових витрат. Зазначені послуги було надано відповідними контрагентами за договорами, зокрема: ТОВ «Квіза-Трейд», ТОВ «Локомотив», ТОВ «Окей», ДП «Продмережа», ДП «Терра-Трейд», ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», ТОВ «Караван», ДП «Мережа-Трейд», ТОВ «Край», ЗАО «Фуршет», ТОВ «Болден», Підприємство «Білла-Україна».

Підставою для висновку щодо порушення позивачем вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2 та п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»стало те, що в актах виконаних робіт, що підтверджують зв'язок понесених витрат на проведення маркетингових та консультаційних послуг безпосередньо з веденням господарської діяльності платника податку відсутня деталізація та розшифровка послуг.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Витрати на маркетинг відносяться до витрат подвійного призначення, для яких пунктом 5.4 ст. 5 Закону передбачено особливий порядок податкового обліку.

Зокрема, абзацом першим підпункту 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат платника податку включаються витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку. При цьому підпунктом 5.4.8 п. 5.4 ст. 5 Закону встановлено, що не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктом 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону.

Отже, витрати на маркетинг відображаються у складі валових витрат лише у разі, якщо вони відповідають витратам на передпродажні та рекламні заходи, які зазначені в підпункті 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону (зокрема, послуги по розміщенню продукції в місцях продажу, послуги з очищення, фасування, оперативного поповнення обсягів товарів на стелажах, розміщення інформації про товар тощо).

При цьому відповідно до вказаного підпункту Закону платник податку має право включити до складу валових витрат витрати на маркетинг стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) таким платником. Тобто зазначені витрати мають бути безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю платника податку.

Дана правова позиція викладена у Листах Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008 р. N 3146/6/15-016 «Щодо включення витрат на маркетинг до складу валових витрат», від 28.09.2004 р. N 8586/6/15-1416, від 03.06.2002 р. N 3428/6/15-1215-26 тощо.

Матеріалами справи підтверджується, що послуги, передбачені вищезазначеними договорами про надання маркетингових та інших послуг, які були укладені між ТОВ «ІРФ -Дистрибуція»та його контрагентами, безпосередньо пов'язані з продажем та придбанням продукції позивача, та стосуються продукції (товару), постачання якого є господарською діяльністю позивача, а тому віднесення останнім їх вартості до складу валових витрат підприємства є правомірним.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року -без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 71, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року -залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.