Постанова

від 24.05.2012 по справі 2а-16875/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-16875/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"24" травня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства «Тісо-Сервіс»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2012 року у справі за позовом приватного підприємства «Тісо-Сервіс»до Державної податкової інспекції в Голосіївському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Тісо-Сервіс» (далі позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Голосіївському районі м. Києва (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення №0001252304 від 26 жовтня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем на 827550 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 1 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2012 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову суду з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приватне підприємство «Тісо-Сервіс»зареєстроване 01 квітня 2003 року Голосіївською районною державною адміністрацією м. Києва та з 22 квітня 2003 року взято на податковий облік в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва за №9016. Підприємство є платником ПДВ згідно свідоцтва № 100132859.

Як вбачається з матеріалів справи, Державною податковою інспекцією в Голосіївському районі м. Києва у період з 04.09.2011р. по 04.09.2011р. було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку з питань правильності нарахування та своєчасності сплати ПДВ за взаємовідносинами з ТОВ «Віп Трейд»за квітень 2011 року.

За результатами вказаної перевірки було складено акт № 472/1-23-40-32421296 від 04 вересня 2011 року, згідно з яким встановлено порушення позивачем п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, п. 201.1 Податкового Кодексу України в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 827550 грн.

Зазначені порушення були встановлені податковим органом на підставі висновку про нікчемність правочинів укладених між ПП «Тісо-Сервіс»з ТОВ «Віп Трейд», в силу неможливості фактичного здійснення ТОВ «Віп Трейд»господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, що свідчить про укладення угоди без мети настання реальних наслідків.

На підставі вказаного акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001252304 від 26 жовтня 2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем на 827550 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 1 грн. за результатами перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «Віп трейд»за період квітня 2011 року.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган під час здійснення перевірки вірно прийшов до висновку про заниження позивачем податку на додану вартість, а тому податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що між ПП «Тісо-Сервіс»(покупець) та ТОВ «Віп трейд»(постачальник), було укладено договір № 2004/11 від 20 квітня 2011 року, згідно якого постачальник зобов'язався поставити замовнику, а замовник придбати та оплатити товари згідно специфікацій . Поставка здійснюється транспортом постачальника. Сума договору становить 6 696 294,50 грн., у т.ч. ПДВ 1 116 049,08 грн .

Додатком № 1 до договору визначено 12 специфікацій на товар, що постачається. Зокрема, це: «Заготовка Двері металеві», ручки вогнестійкі, петлі, доводчики, замки для протипожежних дверей, «Двері металеві», «Двері індивідуальні глухі», «Двері індивідуальні засклені», «скло пожежозахисне», та інші предмети поставки, а всього до поставки підлягало 6557 предметів, що, за твердженням апелянта поставлена в один день (28 квітня 2011 року) та підтверджено первинною документацією, а саме товарно -транспортними накладними, які за своєю формою і змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

На виконання вказаного договору між сторонами підписано видаткові накладні та ТОВ «Віп трейд»видало позивачу податкові накладні .

Оплата проведена ПП «Тісо-Сервіс»29 квітня 2011 року платіжним дорученням № 916 у розмірі 5143500 грн. в тому числі з ПДВ 857250 грн.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

В статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»законодавець визначив поняття первинного документу, під яким необхідно розуміти документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Колегія суддів зазначає, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Наявність цивільно-правового договору не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції у тому разі, якщо такий договір не визнаний недійсним у судовому порядку.

Відповідно до п. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчиняться у формі, встановленій законом, правочин має буті: спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем підтверджено допустимими доказами та доведено наявність обставин, які у звичайній діловій практиці супроводжують та в сукупності підтверджують поставки такого роду.

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до ст. 228 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В судовому засіданні, представником апелянта було надано копію постанови старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у м. Києві, підполковника податкової міліції про закриття кримінальної справи в частині щодо контрагента позивача ТОВ «Віп Трейд»в зв'язку з відсутністю складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального Кодексу України (фіктивне підприємництво).

Проведеним досудовим слідством було підтверджено рух грошових коштів по рахунку ТОВ «Віп Трейд», що повністю підтверджує проведення фінансових -господарських операцій даним підприємством. Будь -яких доказів та даних, що свідчили б про незаконну діяльність підприємства не встановлено.

В зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції не підтверджуються стосовно врахування місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності.

Надання податковому органу всіх документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, та є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Аналогічна правова позиція також відображена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України №1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для визначення податкового кредиту позивачем є податкові накладні, видані йому виконавцем замовлених послуг (платником ПДВ), що оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім цього, здійснення та оплата наданих послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не підтверджують наявність обставин, які унеможливлюють право на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте податковим органом протиправно, всупереч чинному законодавству України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Оскільки, судом першої інстанції порушені норми матеріального права, то колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нової про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів, керуючись ст. 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Тісо-Сервіс» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 січня 2012 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов приватного підприємства «Тісо-Сервіс»задовольнити.

Податкове повідомлення -рішення №0001252304 від 26 жовтня 2011 року визнати протиправним та скасувати.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Грибан І.О.