Ухвала

від 25.03.2015 по справі 2а-16875/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" березня 2015 р. м. Київ К/9991/39981/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А., суддів: Веденяпіна О.А., Зайцев М.П., при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012

у справі № 2а- 16875/11/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Приватного підприємства (ПП) «Тісо-Сервіс»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.02.2012 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.10.2011 № 0001252304.

У касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Позивач не реалізував своє процесуальне право надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку ПП ««Тісо-Сервіс» суми податкових зобов'язань із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 04.09.2011 № 472/1-23-40-32421296. Згідно з цими висновками підприємство порушило норми пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК), а саме: завищено податковий кредит на загальну суму 827550,00 грн. у податковому обліку за квітень 2011 року за податковими накладними, виписаними ТОВ «Віп трейд» за наслідками безтоварної операції з поставки, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 827550,00 грн. у податковому обліку за квітень 2011 року.

На підставі акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.10.2011 № 0001252304 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 827550,00 грн. - основний платіж та 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

У судовому процесі встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Віп трейд» (постачальник) укладений договір поставки від 20.04.2011 № 2004/11, за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити позивачу товар, визначений у специфікаціях (зокрема, заготовки дверей металевих, вогнестійкі ручки, замки для дверей), загальною вартістю 6696294,50 грн., у т.ч. ПДВ 1116049,08 грн. З посиланням на виконання вказаного договору постачальник виписав позивачу видаткові та податкові накладні на загальну суму 5143500,00 грн., у т.ч. ПДВ 857250,00 грн.; позивач сплатив вказану у них ціну та збільшив на цю суму податковий кредит у податковому обліку за квітень 2011 року.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті (у редакції до внесення змін Законом України від 4 липня 2013 року № 408-VII) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 ст. 201 ПК) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця (вантажоотримувача), так і у продавця (вантажовідправника), безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ДПІ у судовому процесі доведено відсутність факту реального виконання договору поставки від 20.04.2011 № 2004/11. Вказаний висновок суд зробив з огляду на те, що позивач як під час перевірки, так і в судовому процесі не надав документів на підтвердження обставин, які в своїй сукупності складають процес постачання товару, у зв'язку з придбанням якого позивач збільшив суму податкового кредиту в податковому обліку, як-то навантаження, розвантаження, транспортування товару. При цьому суд взяв до уваги як якісні характеристики товару, зокрема заготовок дверей засклених, його обсяги (6225 найменувань), так і умови поставки, встановлені договором поставки (поставка за рахунок постачальника на склад покупця), та підтверджені поясненнями представника позивача в судовому процесі, а саме, що поставка була здійснена одноразово; встановлені у судовому процесі обставини щодо відсутності у ТОВ «Віп трейд», власних або орендованих транспортних засобів, складських приміщень, техніки для складування товару, достатніх трудових ресурсів (працює 1 особа); відсутності документації на продукцію (сертифікатів якості, виданих виробником); відсутності у позивача даних щодо виробника продукції (ТОВ «Віп-трейд» є посередником у ланцюгу поставок, а його постачальник ТОВ «Сіріус-Гранд» згідно з актом перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 27.07.2011 відсутнє за місцем державної реєстрації, фактичне місце знаходження контролюючим органам не повідомило, за даними фінансової, податкової та статистичної звітності не має виробничих чи трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності).

Скасовуючи постанову суду першої інстанції на підставі частини 4 ст. 202 КАС України та задовольняючи позов, апеляційний суд зробив висновок, що позивач надав допустимі докази, довів наявність обставин, які у звичайній діловій практиці супроводжують поставку такого роду. В обґрунтування цього висновку апеляційний суд також послався на постанову старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у м. Києві підполковника податкової міліції Горожанова В.А. від 27.02.2012 про закриття кримінальної справи в частині фіктивного підприємництва ТОВ «Віп Трейд», згідно з якою під час досудового слідства встановлено рух грошових коштів по рахунку ТОВ «Віп Трейд».

Однак, з вказаним висновком апеляційного суду не можна погодитись, оскільки в постанові суду апеляційної інстанції оцінка доказів у справі фактично відсутня: апеляційний суд обмежився виключно висновком про їх достатність.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ухвалою від 20.12.2011 суд першої інстанції витребував у позивача товарно-транспортні накладні, докази наявності трудових ресурсів (або залучених на умовах підрядних договорів) для здійснення розвантажувально-навантажувальних робіт; докази наявності машин та механізмів (власних або орендованих) для здійснення розвантажувально-навантажувальних робіт при поставці дверей; сертифікати якості (відповідності) на товар; докази наявності складських приміщень; об'єкту використання дверей згідно з поясненнями представника позивача про призначення останніх для будівництва стадіону у м. Львові; документального підтверджені відомості щодо місць розвантаження товару. Такі дії суду відповідають вимогам норм частин 4 та 5 ст. 11, статей 69, 71 КАС України щодо встановлення судом обставин у справі. На виконання цієї ухвали позивач надав видаткові накладні як свідчення подальшої поставки отриманого ним від ТОВ «Віп Трейд» товару на адресу ТОВ «СтілАрм», договір від 01.04.2011, укладений з ТОВ «ТіСО АМГ Констракшн» щодо поставки останнім позивачу, зокрема підйомно-навантажувальних та транспортних послуг, акт надання послуг до цього договору, договір оренди частини майнового комплексу від 01.07.2009 № № 6-2009, укладений із ТОВ «Гемма». Суд першої інстанції дав оцінку цим доказам як таким, що не підтверджують факт поставки товару від ТОВ «Віп Трейд», оскільки вони не містять інформацію щодо господарської операції з цим контрагентом. Як свідчать видаткові накладні, місце знаходження позивача і ТОВ «СтілАрм», так само як і номер контактного телефону, співпадають (а.с. 4-17, т.2). Оцінка доказів судом першої інстанції відповідає правилам оцінки доказів, встановленим статтею 86 КАС України, оскільки зроблена всебічно, в сукупності і повно.

Отже, висновок апеляційного суду про порушення судом першої інстанції матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи є помилковим.

Помилковим є посилання апеляційного суду на обставини, щодо яких є інформація у постанові старшого слідчого з ОВС СУ ДПС у м. Києві підполковника податкової міліції Горожанова В.А. від 27.02.2012 про закриття кримінальної справи в частині, як на такі, що мають преюдиційне значення. Таке значення, у силу норм частин першої та четвертої ст. 72 КАС України, мають обставини, встановлені у рішенні суду в адміністративній, цивільній, господарській справі, що набрало законної сили, чи у вироку у кримінальній справі, що набрав законної сили. Одна лише обставина закриття провадження у кримінальній справі, порушеній за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, стосовно засновників ТОВ «Віп Трейд», не свідчить про реальність господарських операцій з участю цього товариства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити, скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2012, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.01.2012 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: ПідписЄ.А. Усенко Судді: ПідписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев